Зі зростанням Церкви Господь надихав провідників і членів Церкви запроваджувати організації і програми в Церкві, щоб благословляти святих. Коли деякі з цих організацій і програм були вперше встановлені, в них не було нагальної потреби, але коли Церква зросла, вони почали відігравати ключову роль у Господній роботі заради спасіння Його дітей.
Рекомендації для навчання
Церковні організації і програми допомагають нам готуватися і розвиватися в напрямку вічного життя
Почніть урок, попросивши студентів уявити, що ваша подруга не хоче відвідувати збори і заходи Товариства молодих жінок. Вона каже, що там не дуже весело і що це просто марнування її часу.
Коли ви наведете цей приклад, попросіть студентів подумки обміркувати, що вони можуть сказати, аби допомогти цій подрузі зрозуміти мету зборів і заходів її Товариства молодих жінок.
Що б ви сказали про те, якою є мета Товариства молодих чоловіків і Товариства молодих жінок?
Як знання про мету організації може допомогти тим, хто належить до неї?
Запропонуйте студентам прочитати подумки Мойсей 1:39 і знайти, якою є мета Небесного Батька в усьому, що Він робить. Попросіть студентів поділитися тим, що вони знайшли. Ви можете нагадати студентам, що безсмертя—це стан нескінченного життя у воскреслому тілі. Завдяки Спокуті Ісуса Христа всі люди воскреснуть, незалежно від їхньої злочестивості або праведності у цьому житті. Вічне життя—це нескінченне життя у складі сім’ї в присутності Бога та уподібнення Йому. Як і безсмертя, вічне життя стало можливим завдяки Спокуті Ісуса Христа. Однак воно також вимагає від нас “послушност[і] законам і обрядам євангелії” (Уложення віри 1:3).
Якщо метою Небесного Батька є здійснювати безсмертя і вічне життя Його дітей, то якою є мета Церкви?
Коли студенти дадуть відповіді, напишіть на дошці таку істину: Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів допомагає Небесному Батькові здійснювати вічне життя Його дітей. Потім запитайте:
Як саме Церква допомагає здійснювати безсмертя і вічне життя дітей Небесного Батька?
Поясніть, що в Церкві є кілька організацій, які називають допоміжними організаціями священства, та інші програми, які допомагають нам просуватися в напрямку вічного життя. Запропонуйте студентам назвати деякі з них. (Серед відповідей можуть бути такі: Товариство допомоги, Товариство молодих чоловіків, Товариство молодих жінок, Початкове товариство і Недільна школа, а також такі програми, як: домашній сімейний вечір і семінарії та інститути релігії).
Щоб допомогти студентам зрозуміти, як церковні організації і програми допомагають нам пізнати євангелію і розвиватися в ній, щоб ми могли здобути вічне життя, попросіть когось зі студентів прочитати вголос наведені далі слова старійшини Бойда К. Пекера, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Поясніть, що ці його слова стосуються програм семінарії та інституту, але принцип, якому він навчає, також може стосуватися й інших допоміжних організацій і програм Церкви.
Зображення
Президент Бойд К. Пекер
“Ці програми були започатковані тоді, коли здавалися корисними, але не вкрай потрібними. Їм було дано час на те, щоб розквітнути і перерости в бастіон Церкви. Зараз вони є знахідкою заради спасіння сучасного Ізраїля в часи найбільших викликів” (“Teach the Scriptures” [address to CES religious educators, Oct. 14, 1977], 3, LDS.org).
Як семінарія допомогла вам підготуватися до якихось життєвих випробувань?
Поясніть, що Господь надихнув запровадження багатьох програм і організацій в Церкві, щоб підготувати нас до викликів життя і допомогти нам розвиватися в напрямку вічного життя. Щоб допомогти студентам обговорити, яку допомогу вони отримують від деяких церковних організацій і програм, розділіть клас на шість груп. Дайте кожній групі копію вказаних далі запитань (або напишіть їх на дошці) та однієї з наведених далі історичних довідок. Попросіть студентів дослідити підсумки у своїх групах і підготуватися відповісти на запитання.
Як почала існувати ця організація або програма?
Як, на вашу думку, це готує нас до зустрічі з випробуваннями і викликами сьогодення?
Як, на вашу думку, це допомагає нам просуватися в напрямку вічного життя?
Недільна школа
У 1849 р. член Церкви на ім’я Річард Беллентайн відчув, що дітям потрібне місце, щоб вивчати євангелію в Суботній день. Святі у Великобританії вже проводили уроки Недільної школи, і брат Беллентайн започаткував перший клас Недільної школи в Юті, у своєму приході в Солт-Лейк-Сіті у грудні 1849 р. Невдовзі після цього інші приходи почали переймати цю практику і кожен використовував власний навчальний план. У 1867 р. провідники Церкви сформували Deseret Sunday School Union (Об’єднання Недільних шкіл Дезерет), яке займалося узгодженням у навчальному плані. До 1870 р. було організовано більше ніж 200 класів Недільної школи. Сьогодні приходи і філії мають багато різних класів Недільної школи.
Товариство молодих жінок
Президент Бригам Янг зустрівся зі своїми дочками у себе вдома 28 листопада 1869 р. і попросив їх стати провідниками, щоб допомогти своїм ровесникам здобути свідчення про євангелію, бути скромними в їхньому одязі і вчинках та уникати тенденцій і манер поведінки світу. Для досягнення цих цілей у 1870 р. було створено офіційну організацію молодих жінок. Ця організація згодом стала відомою, як Асоціація взаємного вдосконалення молодих жінок (Young Women’s Mutual Improvement Association), яка пізніше була перейменована у Товариство молодих жінок. На початку 1970-х років провідники представили програму “Особистий розвиток”. У 1985 р. вони представили цінності і девіз Товариства молодих жінок.
Товариство молодих чоловіків
Асоціацію взаємного вдосконалення молодих чоловіків (Young Men’s Mutual Improvement Association) було організовано 10 червня 1875 р. під керівництвом Президента Бригама Янга. Метою цієї організації було допомогти молодим чоловікам розвиватися духовно та інтелектуально, а також мати розважальні заходи. У 1913 р. Церква стала партнером бойскаутів Америки у Сполучених Штатах. На міжнародному рівні, де можливо, було організоване партнерство з іншими скаутськими програмами. Назва організації також зазнавала змін. Спершу вона змінилася на Ааронове священство–Спілка взаємного вдосконалення, потім—Ааронове священство, і нарешті—Товариство молодих чоловіків. У 2001 р. провідники Церкви представили програму “Обов’язок перед Богом”.
Початкове товариство
У 1877 р. Аурелія Спенсер Роджерс “отримала сильне відчуття, що щось має бути зроблене щодо поведінки сусідських хлопчиків, які весь час вільно гасали містом. Вона відчувала, що багатьох з цих дітей не навчали основним принципам і цінностям [аби підготувати їх] ні щодо знань, ні щодо поведінки, щоб нести вперед євангелію, або просто бути хорошими батьками чи громадянами” (“History of Primary”, lds.org/callings/primary/getting-started/history-of-primary). Вона зустрілася з Елайзою Р. Сноу, яка в той час служила генеральним президентом Товариства допомоги, і вони отримали дозвіл від Президента Джона Тейлора організувати Початкове товариство у Фармінгтоні, шт. Юта, під керівництвом єпископа Джона Хесса. На перших зборах Початкового товариства, які пройшли 25 серпня 1878 р., були присутні 224 хлопчики і дівчинки. У 1880 р. було покликано генерального президента Початкового товариства і класи Початкового товариства почали організовувати в багатьох приходах.
Семінарії та інститути релігії
У 1888 р. Церква організувала генеральне правління освіти і церковні академії та створила класи релігії, щоб будувати духовний фундамент у мирському навчанні для тих, хто не відвідував церковні академії. У 1912 р. Джозеф Ф. Мерріл, професор і член Церкви, запропонував план, щоб дозволити учням середніх шкіл відвідувати класи релігії під час навчання у школі. Програму назвали семінарією, і перші уроки проводилися біля середньої школи Греніт Хай Скул в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, за участю 70 студентів. З поширенням семінарської програми була запроваджена подібна програма для молоді студентського віку. Її назвали інститутом релігії святих останніх днів, і уроки інституту релігії почали проводитися у 1926 р. в Москоу, шт. Айдахо. На початку 1950-х років у Каліфорнії започаткували програму ранкової семінарії, програму семінарії домашнього навчання започаткували в 1960 р., і семінарії та інститути релігії продовжували поширюватися по світу.
Домашній сімейний вечір
Президент Джозеф Ф. Сміт навчав, що церковні програми мають бути “додатком до навчання й підготовки вдома. Жодна дитина з сотні не зіб’ється з пуття, якщо атмосфера в домі, приклад і навчання перебуватимуть в гармонії з істиною, яка є в євангелії Христа” (“Worship in the Home”, Improvement Era, Dec. 1903, 138). У 1909 р. кіл Греніт в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, започаткував щотижневу програму домашнього вечора, яка, за словами Президента Сміта, була натхненною. У 1915 р. Перше Президентство рекомендувало проводити домашні вечори щомісячно по всій Церкві. Перше Президентство дало таке обіцяння: “Якщо святі послухаються цієї поради [проводити домашні вечори], ми обіцяємо їм за це великі благословення. Зросте любов у сім’ї та послух батькам. У серцях молоді Ізраїля буде розвинуто віру, і вони здобудуть силу, щоб боротися зі злим впливом і спокусами, що оточують їх” (в James R. Clark, comp., Messages of the First Presidency of The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 6 vols. [1965–1975], 4:339). П’ятдесят років потому Церква видала посібники для сімей для використання під час щотижневих навчань євангелії. У 1970 р. провідники Церкви призначили вечори понеділка бути домашнім сімейним вечором і проголосили, що жоден інший церковний захід не повинен проводитися цього вечора.
Надавши студентам достатньо часу, попросіть кожну групу студентів підсумувати історію призначеної їм організації або програми і пояснити їхні відповіді на запитання, які вони обговорили.
Поясніть, що спочатку кожна церковна організація і програма працювали незалежно одна від одної. Але зі значним зростанням Церкви в 1950-х роках провідники Церкви побачили потребу у визначенні того, наскільки церковні організації діяли за цілями Церкви. Вони вирішили уніфікувати і скоординувати всі церковні організації і програми як в адмініструванні, так і у виборі навчального плану. Ці зміни допомогли організаціям і програмам краще відповідати комплексним потребам зростаючої Церкви, а також зміцнювати сім’ю. Завдяки цим кореляційним зусиллям всі церковні організації працюють під керівництвом провідників священства, які тримають ключі головування.
Попросіть когось зі студентів прочитати вголос наведені далі слова старійшини Брюса Р. Мак-Конкі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:
Зображення
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі
“Кореляція—це та система церковного адміністрування, в якому ми об’єднуємо всі програми Церкви, зводимо їх в одну фокусну точку, загортаємо в одну упаковку, оперуємо ними як однією програмою, залучаємо всіх членів Церкви до цього процесу—і робимо все це під керівництвом священства” (Let Every Man Learn His Duty [booklet, 1976], 2).
Напишіть на дошці такий принцип: Коли ми беремо участь в церковних організаціях і програмах, то отримуємо благословення, доступні завдяки їм. Напишіть на дошці вказані далі запитання і попросіть студентів відповісти на них у зошитах для класних занять або щоденниках для вивчення Писань.
Яким чином церковні організації і програми благословили ваше життя? Як програми “Обов’язок перед Богом” або “Особистий розвиток” благословили ваше життя?
Яким чином ви будете брати більш активну участь у Товаристві молодих чоловіків або у Товаристві молодих жінок? У Недільній школі? У домашньому сімейному вечорі? У семінарії?
Дайте студентам достатньо часу і запропонуйте кільком з них поділитися тим, що вони написали. Ви також можете поділитися своїми думками про те, як церковні організації благословляють ваше життя і допомагають вам та вашій сім’ї просуватися вперед до вічного життя.
Коментарі та довідковий матеріал
Важливість семінарії
Президент Томас С. Монсон описав важливість семінарії:
Зображення
Президент Томас С. Монсон
“Окрім відвідування ваших недільних зборів і заходів наприкінці тижня, якщо у вас є можливість відвідувати семінарію рано-вранці чи навчатися в семінарії факультативного навчання, скористайтеся цією нагодою. Багато з вас зараз вже відвідують семінарію. Подібно до будь-якої справи у житті, більшість з того, що ви набудете на заняттях семінарії, залежатиме від вашого ставлення і прагнення навчатися. Ставтеся до навчання смиренно й охоче. Я дуже вдячний за те, що у підліткові роки мав нагоду відвідувати ранкову семінарію, бо вона значною мірою сприяла моєму розвитку і зміцнила моє свідчення. Семінарія може змінювати життя” (“Вірити, слухатися і витерпіти”, Ensign або Ліягона, трав. 2012, сс. 127–128).