У вересні 1830 р. Господь покликав Томаса Б. Марша проповідувати євангелію і допомагати в установленні Церкви. Це покликання, що знаходиться в Ученні і Завітах 31, також містило обіцяння та пораду, щоб направляти Томаса в його особистому житті та як місіонера. У жовтні 1830 р. Джозеф Сміт отримав одкровення, вміщене тепер в Ученні і Завітах 32, в якому Господь покликав Парлі П. Пратта і Зайбу Пітерсона приєднатися до Олівера Каудері та Пітера Уітмера молодшого в їхній місії до ламанійців у західній частині Міссурі. Господь пообіцяв бути з цими чоловіками в їхніх місіонерських трудах.
Господь покликає Томаса Б. Марша проповідувати євангелію та допомагати в установленні Церкви
Запропонуйте студентам подумати про членів їхніх сімей і почуття, які вони мають до них. Ви можете показати фотографію своєї сімʼї й коротко описати, як ви любите її. Попросіть студентів подумати, чи є хтось в їхній сімʼї, хто не належить до Церкви або хто в даний час не живе за завітами, які він чи вона склали з Господом. Ви також можете попросити студентів подумати, які надії вони мають стосовно цих членів сімʼї.
Поясніть, що в Ученні і Завітах 31 Господь звертається до недавно наверненого на імʼя Томас Б. Марш і говорить йому про його сімʼю.
Щоб допомогти класу зрозуміти обставини отримання цього розділу, попросіть когось зі студентів прочитати вголос наведений далі опис того, як Томас Б. Марш став членом Церкви.
У 1829 р., живучи у Бостоні, шт. Массачусетс, Томас Б. Марш прийшов до висновку, що жодна з відомих йому церков не дотримується вчень з Біблії. Він написав: “Я вірю, що Дух Божий наказав мені вирушити у подорож на захід”. Він вирушив на пошук істини, залишивши вдома дружину, Елізабет, та свою молоду сімʼю. Після тримісячної подорожі Томас, повертаючись додому, “почув про [якусь] Золоту Книгу, знайдену юнаком на імʼя Джозеф Сміт”. Він направився до Пальміри, шт. Нью-Йорк, де зустрівся з Мартіном Гаррісом. Друкар дав Томасу коректурний відбиток, на якому були перші шістнадцять сторінок Книги Мормона. Пізніше Томас написав: “Повернувшись додому, … я показав своїй дружині шістнадцять сторінок Книги Мормона, … які вона із задоволенням сприйняла, вірячи в те, що то робота Бога”. Через рік, дізнавшись про організацію Церкви, Томас зі своєю сімʼєю переїхав до Пальміри. У період, коли Томас Б. Марш жив у тій місцевості, він був охрищений поблизу Фейєтта і висвячений у старійшини Олівером Каудері у вересні 1830 р. (див. Thomas B. Marsh, “History of Thomas Baldwin Marsh”, Millennial Star, June 11, 1864, 375).
Що вражає вас у пошуку Томасом Б. Маршем істини?
Попросіть когось зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 31:1–2 і запропонуйте класу знайти, якими фразами Господь підбадьорював Томаса після його хрищення.
Як саме Господь підбадьорював Томаса в цих віршах?
Яке обіцяння Господь дав Томасу стосовно його сімʼї?
Про який принцип ми можемо дізнатися з Учення і Завітів 31:1–2, який може допомогти нам, якщо в нашій сімʼї є ті, хто не належить до Церкви або не живе, вірно дотримуючись своїх завітів? (Хоч студенти можуть сформулювати відповідь різними словами, усе ж вони мають визначити такий принцип: Завдяки нашій вірності, члени нашої сімʼї можуть бути благословенні тим, щоб повірити істині та пізнати її. Напишіть цей принцип на дошці).
Як саме люди можуть бути благословенні завдяки вірності членів їхньої сімʼї? Які приклади цього ви бачили?
Нехай студенти проглянуть Учення і Завіти 31:3–4 і визначать, що Господь покликав робити Томаса Б. Марша. Попросіть їх назвати, що вони знайшли. Потім попросіть когось зі студентів прочитати наведені далі слова Президента Гордона Б. Хінклі стосовно благословень, що приходять до тих, хто з вірністю служить місіонерами. (Ви можете роздати студентам копії цього висловлювання, щоб вони тримали його у своїх Писаннях). Попросіть клас послухати, хто благословляється завдяки місіонерському служінню.
Зображення
Президент Гордон Б. Хінклі
“Ви благословите життя тих, кого навчаєте, і їхніх нащадків після них. Ви благословите своє власне життя. Ви благословите життя вашої сімʼї, яка буде підтримувати вас і молитися за вас” (“Of Missions, Temples, and Stewardship”, Ensign, Nov. 1995, 52).
Хто отримує благословення завдяки місіонерській роботі?
Розділіть клас на три групи. Попросіть когось зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 31:5–8. Нехай одна група знайде, які благословення прийдуть до тих, кого навчатиме Томас Б. Марш. Нехай друга група знайде, які благословення прийдуть до Томаса, коли він служитиме місіонером. А третю групу попросіть знайти, які благословення прийдуть для сімʼї Томаса, коли він буде далеко від них. Після того як студент прочитає, поставте такі запитання:
Які благословення прийдуть до тих, кого Томас буде навчати?
Які благословення одержить Томас за своє місіонерське служіння?
Як буде благословенна його сімʼя?
Як місіонерське служіння іншої людини благословило ваше життя або життя когось із ваших знайомих?
З власних спостережень ви можете навести приклади того, як місіонерське служіння благословляло життя людей.
Поясніть, що в Ученні і Завітах 31:9–13 вміщено пораду, яку Господь дав, щоб допомогти Томасу Б. Маршу в його особистому житті і як місіонеру. До уроку напишіть на дошці вказані далі настанови або ж підготуйте їх як роздатковий матеріал для кожного студента.
Опрацюйте Учення і Завіти 31:9–12 та визначте в цій пораді щось одне, що, як ви відчуваєте, буде для вас важливо виконувати сьогодні. Підготуйтеся дати відповідь на такі запитання:
Що саме з цієї поради ви вибрали? Чому, на вашу думку, ця порада є важливою для нас сьогодні?
Який є один спосіб, яким ми можемо застосувати цю пораду в нашому житті?
Яку користь ми можемо мати від дотримання цієї поради?
Призначте студентів для роботи в парах. Попросіть студентів індивідуально опрацювати Учення і Завіти 31:9–12, а потім поділитися відповідями на запитання зі своїм напарником.
Після того як студенти поділяться своїми відповідями, попросіть їх подумки прочитати Учення і Завіти 31:13 та визначити, які благословення пообіцяв Господь Томасу Б. Маршу, якщо той залишиться вірним. Запросіть когось зі студентів вийти до дошки і написати це обіцяння у вигляді принципу, за допомогою слів якщо і то. Попросіть решту класу допомагати, якщо буде потрібно. Студенти можуть відповісти різними словами, але їм має бути зрозумілим наступний принцип: Якщо ми вірні до кінця, то Господь буде з нами. Зазначте, що ця істина стосується нас, коли ми стараємося ділитися євангелією з іншими, а також і в інших ситуаціях.
В яких випадках ви відчували, що Господь був з вами, коли ви старалися бути вірними Йому? (Дайте студентам час поміркувати над цим запитанням перед тим, як відповісти. Також ви можете поділитися власним досвідом).
Господь покликає Парлі П. Пратта і Зайбу Пітерсона взяти участь в місії до ламанійців
Попросіть студентів подивитися на карту в їхніх Писаннях, що називається “Рух Церкви на захід” (див. Карти до історії Церкви, карта 6). Або ви можете показати велику карту, вказуючи, яка відстань між штатами Нью-Йорк і Міссурі, США.
Куди було покликано проповідувати євангелію Олівера Каудері і Пітера Уітмера молодшого? (Якщо студенти не памʼятають, запропонуйте їм подивитися Учення і Завіти 28:8–9; 30:5. Ці місіонери були покликані проповідувати ламанійцям на західному кордоні штату Міссурі. Допоможіть студентам знайти це місце на карті).
Нехай один зі студентів прочитає вголос передмову до Учення і Завітів 32. Попросіть клас слідкувати за текстом і визначити, яке запитання мали деякі старійшини Церкви стосовно місії, яку були покликані виконати Олівер Каудері та Пітер Уітмер молодший.
Яке запитання мали деякі старійшини Церкви стосовно місії до ламанійців? (Їм хотілося знати, чи можуть бути покликані ще місіонери, щоб навчати ламанійців).
Попросіть когось зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 32:1–3. Попросіть клас слідкувати за текстом і знайти, що були покликані робити Парлі П. Прат і Зайба Пітерсон та що Господь пообіцяв їм.
Що були покликані робити Парлі і Зайба?
Що їм пообіцяв Господь?
Можете вказати на схожість між обіцяннями, даними в Ученні і Завітах 32:3, і принципом, написаним на дошці: Якщо ми вірні до кінця, то Господь буде з нами.
Можете пояснити, що протягом осені 1830 р. і зими 1830–1831 рр. ця нечисленна група місіонерів (пізніше до неї приєднався навернений зі шт. Огайо Фредерік Дж. Уільямс) подолала, переважно пішки, приблизно 1500 миль (2400 кілометрів) від Фейєтта, шт. Нью-Йорк, до Індепенденса, шт. Міссурі. Ці чотири місіонери прибули в Індепенденс у середині січня 1831 р. У певний час своєї подорожі їм довелося потерпати від великого холоду, сильних вітрів, виснаження, харчуючись в основному замерзлим хлібом із кукурудзяного борошна та сирою свининою. У деяких місцях вони йшли по снігу, якого заввишки було більш як 90 см. Незважаючи на всі ці труднощі місіонери мали успіх, розповідаючи про євангелію американським індіанцям, які жили на Індіанській території неподалік від західного кордону шт. Міссурі. Вони також проповідували євангелію в Менторі та Кертленді, шт. Огайо, спільноті людей, які сподівалися на відновлення християнства, яке було в часи Нового Завіту. (Студенти більше дізнаються про тих людей та їхнього провідника, Сідні Рігдона, коли вивчатимуть Учення і Завіти 35). Господь виконав Своє обіцяння, що буде з цими місіонерами і що ніщо не подолає їх. (Див. Church History in the Fulness of Times Student Manual, 2nd ed. [Church Educational System manual, 2003], 84–85).
На завершення уроку ви можете свідчити про істини, які ви обговорювали на уроці.
Одкровення, записане в Ученні і Завітах 31,—одне з кількох (див. УЗ 30–36), які Господь дав стосовно місіонерської роботи між часом, коли Він вперше відкрив принцип збирання Свого народу (див. УЗ 29:1–8) і коли Він вперше конкретно назвав місце збирання для них (див. УЗ 37).
Учення і Завіти 31:2, 5–8. Завдяки нашій праведності члени нашої сімʼї можуть прийти до пізнання істини.
Кожна людина, яка чує про євангелію Ісуса Христа, повинна сама вибрати, приймає вона її чи ні. Проте наш приклад вірності може гарно вплинути на інших. Те, як Господь виконує Свої обіцяння, наприклад, які Він дав Томасу Б. Маршу в Ученні і Завітах 31:2, 5–8, не завжди можуть співпадати з нашими очікуваннями чи сподіваннями. Але наведена далі розповідь Президента Томаса С. Монсона про один випадок, коли він служив президентом місії в Канаді, показує, що Господь таки виконує Свої обіцяння, дані вірним:
Зображення
Президент Томас С. Монсон
“Одного дня в моєму кабінеті сидів щойно прибулий місіонер. Він був розумний, сильний, сповнений ентузіазмом та бажанням служити, щасливий і вдячний за те, що він місіонер. У розмові з ним я сказав: “Старійшино, я так розумію, що ваші батько і мати цілковито підтримують вас у вашому покликанні на місію”. Він похилив голову і відповів: “Не зовсім так. Розумієте, президенте, мій батько не є членом Церкви. Він не вірить, як ми віримо, тож він не може повністю оцінити важливість мого покликання”. Не вагаючись і відчуваючи підказку Когось згори, я сказав йому: “Старійшино, якщо ви будете чесно і старанно служити Богу, проголошуючи Його послання, ваш батько приєднається до Церкви ще до завершення вашої місії”. Він міцно потиснув мені руку. Його очі наповнили сльози, вони почали котитися по щоках, і він сказав: “Бачити, як мій батько приймає істину, було б найбільшим благословенням у моєму житті”.
Цей юнак не сидів, склавши руки, сподіваючись і бажаючи, щоб те обіцяння якось здійснилося, а наслідував приклад Авраама Лінкольна, про якого казали: “Коли він молився, то молився так, ніби все залежало від Бога, а потім він працював так, ніби все залежало від нього самого”. Таким було і місіонерське служіння цього юнака.
Перед початком кожної місіонерської конференції я знаходив його перед зборами і запитував: “Старійшино, ну як там батько?”
І він щоразу незмінно відповідав: “Ніяк, президенте, але я знаю, що Господь виконає обіцяння, яке дав через вас як мого президента місії”. Дні виливалися в тижні, а тижні—в місяці, і нарешті лише за два тижні до того, як ми самі поїхали з місії додому, я одержав листа від батька цього місіонера. Я хочу сьогодні прочитати його вам.
“Дорогий брате Монсон!
Хочу дуже подякувати вам за те, що ви так піклувалися про мого сина, який нещодавно завершив свою місію в Канаді.
Він—наше натхнення.
Моєму сину пообіцяли на початку місії, що я стану членом Церкви ще до його повернення. Я так розумію, що саме ви пообіцяли це йому, і я про це нічого не знав.
З радістю повідомляю, що я охристився в Церкві за тиждень до того, як він закінчив місію. …
Його молодший брат також нещодавно охристився і був конфірмований у члени Церкви.
Дозвольте ще раз подякувати вам за всю вашу доброту і любов, яку відчував мій син від своїх братів на місії протягом останніх двох років.
Щиро ваш,
вдячний батько”.
На смиренну молитву віри знову прийшла відповідь” (в Conference Report, Apr. 1964, 131–132).
Томас Б. Марш мав деякі навички в медичному застосуванні лікарських рослин і, маючи знання про це, міг допомагати людям. Однак його більш важливим покликанням було зцілювати душі. Є багато записаних прикладів того, що Томас Б. Марш віддавав свій час, щоб допомагати членам Церкви вирішити їхні проблеми.
Хоч перша місія до ламанійців і не була дуже успішною у проповідуванні американським індіанцям, усе ж вона мала помітний вплив на історію Церкви у перші роки. Президент Джозеф Філдінг Сміт пояснював:
Зображення
Президент Джозеф Філдінг Сміт
“Подорож, під час якої було подолано більше 2400 кілометрів, переважно пустинею і переважно в негоду, зайняла більше чотирьох місяців. Однак це була дуже корисна подорож, оскільки багато з тих, хто зустрічався їм на шляху, прийняли євангелію і були організовані міцні філії в Кертленді та інших місцях, і багато вірних людей приєдналися до Церкви. Це була перша місіонерська подорож на захід від шт. Нью-Йорк, і її результати виявилися безцінними для Церкви” (Church History and Modern Revelation, 2 vols. [1953], 1:150).
Одкровення в Ученні і Завітах 32 призначалося для Парлі П. Пратта і Зайби Пітерсона. Щоб допомогти класу більше дізнатися про цих чоловіків, можете прочитати вголос наведену далі історичну інформацію:
Улітку 1830 р. Парлі П. Пратт та його дружина, Тенкфул, вирушили в подорож зі свого дому в Амгерсті, шт. Огайо, щоб відвідати родичів у шт. Нью-Йорк. Святий Дух підказав Парлі зупинитися в селі Ньюарк, шт. Нью-Йорк, що поблизу Пальміри, де він і почув про Книгу Мормона. Пізніше він так описав свою реакцію на цю книгу:
Зображення
Парлі П. Пратт
“Я читав увесь день; їв через силу, бо мені зовсім не хотілося їсти; коли прийшла ніч, сон мене не брав, бо мені хотілося читати, а не спати.
Коли я читав, дух Господа був на мені, і я пізнав і зрозумів, що книга була істинною” (Autobiography of Parley P. Pratt, ed. Parley P. Pratt [1938], 20).
Парлі поїхав у Пальміру, де зустрівся з Гайрумом Смітом, і той навчав його. Невдовзі Гайрум і Парлі поїхали у Фейєтт, шт. Нью-Йорк, щоб зустрітися з членами цієї зростаючої філії Церкви. У вересні 1830 р. Парлі був охрищений і висвячений у старійшини Олівером Каудері.
Про навернення Зайби Пітерсона відомо мало. Ми знаємо, що він був охрищений у квітні 1830 р. Олівером Каудері і висвячений у старійшини у червні того ж року.
Наведена далі розповідь є прикладом того, як Господь благословляв Парлі П. Пратта під час виконання ним своєї місії:
За пʼятдесят миль від Кертленда Парлі було заарештовано з надуманих підстав, його судили і за рішенням суду він мав або “сісти у вʼязницю”, або сплатити штраф (Autobiography of Parley P. Pratt, ed. Parley P. Pratt [1938], 36). Оскільки Парлі не було чим заплатити, він провів ніч під замком у постоялому дворі. Наступного ранку він зустрівся на короткий час зі своїми супутниками і закликав їх іти далі, обіцяючи, що невдовзі наздожене їх. Парлі згадував: “Просидівши якийсь час біля вогню під наглядом офіцера, я попросився на вулицю. Я вийшов на майдан в його супроводі. І я сказав: “Містер Пібоді, чи ви добре бігаєте?” “Ні,—відповів він, але мій великий бульдог бігає добре і він навчений допомагати мені в моїй службі всі ці роки; він повалить на землю будь-кого, якщо я накажу”. “Що ж, містер Пібоді, ви змусили мене йти милю, а я пройшов з вами дві милі. Ви дали мені можливість попроповідувати, поспівати і ви також дали мені дах над головою та сніданок. А тепер я маю продовжувати свою подорож; якщо ви бігаєте швидко, супроводжуйте мене. Я дякую вам за вашу доброту,—хорошого дня, сер!”
Тоді, [поновлюючи] свою подорож, я побіг, а він стояв ошелешений, не здатний зробити й кроку. … Коли він отямився від здивування і почав мене переслідувати, я вже відбіг на відстань приблизно двохсот ярдів. … Тоді він заволав: “Ату його!”—і нацькував на мене свого собаку. Собака—один з найбільших, що я будь-коли бачив, біг за мною по пʼятах з усією своєю люттю; офіцер позаду нас продовжував переслідування, плескаючи в долоні й волаючи: “Стю-бой, Стю-бой, хапай його! Дивися, ось він! Візьми його! Давай, вали його на землю!”; і він показував пальцем у тому напрямі, куди я біг. Собака розгонистими стрибками швидко наздоганяв мене, і тут одна думка, миттєва, як блискавка, пронизала мене—послати собаку з усією його люттю далі до лісу, до якого я майже вбіг. Я показав пальцем [у бік лісу], став плескати в долоні й волати, імітуючи офіцера. Собака промчав повз мене до лісу,—прожогом, з подвоєною швидкістю,—бо його підбадьорював і офіцер, і я, і ми обидва бігли в одному напрямі”.
Позбувшись і собаки, і офіцера, старійшина Пратт приєднався до своїх супутників, нагнавши їх іншою дорогою. Пізніше Парлі дізнався, що Симеон Картер, якому він залишив Книгу Мормона, а також ще чоловік шістдесят у тій місцевості приєдналися до Церкви і створили філію (див. Autobiography of Parley P. Pratt, 38–39).