Нефій, син Нефіїв, онук Геламанів
У Книзі Мормона—один з дванадцятьох нефійських учнів, що їх було вибрано воскреслим Ісусом Христом (3 Неф. 1:2–3; 19:4). Цей пророк сильно молився Господу за свій народ. Нефій чув голос Господа (3 Неф. 1:11–14). Нефія відвідували ангели, він виганяв дияволів, оживив свого брата і так свідчив, що неможливо було не повірити (3 Неф. 7:15–19; 19:4). Нефій вів священні літописи (3 Неф. 1:2–3).
Книга 3-го Нефія
У Книзі Мормона—книга, написана Нефієм, сином Нефія. У розділах 1–10 показано сповнення пророцтв стосовно пришестя Господа. Було дано ознаку народження Христа; люди покаялися; однак потім вони повернулися до злочестивості. Врешті бурі, землетруси, жорстокі шторми і великі руйнування сповістили про смерть Христа. Розділи 11–28 описують пришестя Христа на Американський континент. Це є центральною частиною книги 3-го Нефія. Багато із слів Христа подібні до Його проповідей, описаних у Біблії (наприклад, Мт. 5–7 і 3 Неф. 12–14). Розділи 29–30 є словами Мормона до народів останніх днів.
Книга 4-го Нефія
Ця книга складається лише з сорока девʼяти віршів, які утворюють лише один розділ, однак вона охоплює майже триста років нефійської історії (34–321 рр. від р.х.). Кілька поколінь авторів, включаючи Нефія, вносили записи в цей літопис. Вірші 1–19 розповідають, що після відвідування воскреслого Христа всі Нефійці і Ламанійці були навернені до євангелії. Панували мир, любов і гармонія. Троє нефійських учнів, яким Христос дозволив залишатися на землі до Свого Другого пришестя (3 Неф. 28:4–9), священнослужили народу. Нефій залишив літопис своєму синові Амосу. Вірші 19–47 є описанням Амосового служіння (84 роки) і служіння його сина Амоса (112 років). У 201 р. від р.х. через гордощі серед людей почали виникати проблеми, що призвело до поділення на класи і започаткування лжецерков, метою створення яких було отримання прибутку (4 Неф. 1:24–34).
Заключні вірші 4-го Нефія показують, що люди знову повернулися до злочестивості (4 Неф. 1:35–49). У 305 р. від р.х. Амос, син Амосів, помер, і його брат Аммарон заховав усі священні літописи. Пізніше Аммарон довірив їх Мормону, який дописав у них багато подій із свого власного життя, а потім скоротив літописи (Морм. 1:2–4).