Давид
    Footnotes
    Theme

    Давид

    У Старому Завіті—цар давнього Ізраїля.

    Давид був сином Єссея, який походив з Юдиного коліна. Він був хоробрим юнаком: убив лева, ведмедя і филистимського велетня Ґоліята (1 Сам. 17). Давида було вибрано й помазано в царі над Ізраїлем. Будучи вже дорослим, він, подібно до Саула, вчинив тяжкі злочини, але, на відміну від Саула, був здатний розкаятися. Тому він зміг знайти прощення за свої гріхи, за винятком убивства Урії (УЗ 132:39). Його життя можна поділити на чотири частини: (1) у Віфлеємі, де він був пастухом (1 Сам. 16–17); (2) при дворі царя Саула (1 Сам. 18:1–19:18); (3) життя біженця (1 Сам. 19:18–31:13; 2 Сам. 1); (4) царювання над Юдеєю в Хевроні (2 Сам. 2–4), а пізніше царювання над усім Ізраїлем (2 Сам. 5–24; 1 Цар. 1:1–2:11).

    Останні двадцять років Давидового життя, після того як він вчинив гріх перелюбу з Вірсавією, було зіпсовано багатьма невдачами. У цілому народ під його владою процвітав, але сам Давид страждав від наслідків своїх гріхів. У його сімʼї постійно панувала ворожнеча, яка переросла у випадку з Авесаломом і Адонією у відкритий бунт. Все це відбулося у сповнення Натанового пророцтва, яке той вирік на Давида за його гріх (2 Сам. 12:7–13).

    Але, незважаючи на ці лиха, Давидове царювання було найвидатнішим в Ізраїльській історії, бо (1) він обʼєднав коліна в один народ, (2) він здобув незаперечне володіння країною, (3) він заснував уряд на основі істинної релігії, так що Божа воля була законом для Ізраїля. Тому Давидове царювання пізніше було визначено як золота доба і прообраз славнішої доби, коли прийде Месія (Ісая 16:5; Єр. 23:5; Єз. 37:24–28).

    Приклад Давидового життя показує, що всі люди мусять бути праведними до кінця. Коли він був юнаком, про нього було сказано, що він чоловік “за серцем Господнім” (1 Сам. 13:14); дорослим чоловіком він говорив через Духа і мав багато одкровень. Однак він сплатив тяжку ціну за свій непослух заповідям Божим (УЗ 132:39).