Ездра
У Старому Завіті—священик і писар, який привів з Вавилонського полону до Єрусалима частину Юдеїв (Ездра 7–10; Неем. 8; 12). У 458 р. до р.х. він отримав від Артаксеркса, царя Персії, дозвіл забрати до Єрусалима всіх Юдеїв-засланців, які мали бажання повернутися (Ездра 7:12–26).
До Ездри читання збірки Писань (Закону) майже повністю контролювалося священиками. Завдяки Ездрі Писання стали доступними кожному Юдею. Вільні читання “книги закону” невдовзі стали віссю юдейського національного життя. Мабуть, найважливіше повчання Ездри походить з його власного прикладу підготовки серця до пошуків Господнього закону, послушності закону і навчання закону інших (Ездра 7:10).
Книга Ездри
У розділах 1–6 описано події, які відбувалися за шістдесят-вісімдесят років до прибуття Ездри в Єрусалим—указ Кіра 537 р. до р.х. і повернення Юдеїв під проводом Зоровавеля. Розділи 7–10 розповідають, як Ездра йшов до Єрусалима. Ездра і його товариші постилися і молилися про захист. В Єрусалимі вони зустріли багатьох Юдеїв, які повернулися туди раніше разом з Зоровавелем і осквернилися тим, що одружилися поза завітом з чужинськими жінками. Ездра молився за них і взяв з них обітницю, що ті розлучаться зі своїми дружинами. Подальша історія Ездри знаходиться в книзі Неемії.