2003
Жінкам Церкви
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Жінкам Церкви

Дякую вам за те, що ви такі, як ви є, і за те, що ви робите. Нехай благословення небес зійдуть на вас.

Хтось сказав: «Будьте добрими з жінками. Вони складають половину населення і є матерями другої половини».

Мої дорогі сестри, чудові жінки, хто вибрав кращу долю, я відчуваю надзвичайне захоплення від того, що ви творите. Я бачу вашу руку в усьому.

Багато з вас—матері, і цього одного вже досить, щоб витрачати на це весь свій час.

Ви супутниці—ви найкращі друзі, яких ваші чоловіки можуть зустріти в житті.

Ви—хоронительниці домашнього вогнища. Це звучить не дуже презентабельно, чи не так? Але яка це [велика] робота—зберігати в домі чистоту і порядок!

Ви—покупці. Поки я не зістарився, я й гадки не мав, яка це складна відповідальність—дивится за тим, щоб у коморі була їжа, щоб одяг був охайним і пристойним, купляти все, що є необхідним для того, щоб дім жив.

Ви—доглядальниці. Щоразу, коли [в дім] приходить хвороба, ви перші, кому про це говорять, і ви перші, хто приходить на допомогу.

Коли хвороба є серйозною, ви сидите біля ліжка день і ніч, втішаючи, підбадьорюючи, служачи, молячись.

Ви—шофери ваших сімей. Ви розвозите ваших дітей, коли їм треба розносити газети, ви відвозите їх на спортивні заходи, на приходські пікніки; ви доставляєте їх сюди й туди—в усі пункти призначення їхнього насиченого подіями життя.

Я міг би продовжувати цей перелік. Мої діти тепер усі дорослі. Деякі вже розміняли сьомий десяток. Але коли вони телефонують і я беру слухавку, вони кажуть: «Як ти?» І перш ніж я встигаю відповісти, вони питають: «А мама є?»

Вона завжди була опорою в їхньому житті. З малих літ вони зверталися до неї, і вона завжди відповідала з любов’ю, надаючи провід, навчаючи, благословляючи їхнє життя в усьому.

Тепер у нас є внучки, які вже матері. Вони відвідують нас, і я дивуюся їхньому терпінню, вмінню заспокоювати дітей, втішати їх, коли ті плачуть, і—як мені здається—робити тисячі інших речей.

Вони водять авто, вони працюють за комп’ютерами, вони відвідують заходи для їхніх дітей, вони готують їжу і шиють, вони викладають у класах і виступають [з промовами] в церкві.

Я бачу їхніх чоловіків, і мені хочеться сказати їм: «Прокиньтеся і візьміть на себе свою частину тягарів. Чи ви насправді цінуєте вашу дружину? Чи ви колись розуміли, як багато вона працює? Чи ви колись говорили їй компліменти? Чи ви колись висловлювали їй свою вдячність?»

Мої дорогі жінки! Я дякую вам. Дякую вам за те, що ви такі, як ви є, і за те, що ви робите. Нехай благословення небес зійдуть на вас. Нехай ваші молитви знайдуть відповідь, нехай ваші сподівання та мрії стануть реальністю.

Ви так добре служите в Церкві. Ви думаєте, що служіння є дуже відповідальним. Так воно і є. Але з кожним виконаним обов’язком приходить велика винагорода.

Багато хто з вас думає про себе як про невдах. Ви відчуваєте, що не можете [чогось] зробити добре, що ваших найкращих зусиль буде недостатньо.

Ми всі це відчуваємо. Я відчуваю те саме, розмовляючи з вами цього вечора. Я палко бажаю, я молюся за те, щоб мати силу й здатність, аби підносити вас, надихати вас, вихваляти вас, щоб принести вашим серцям часточку радості.

Ми всі переймаємося тим, як ми робимо[певні речі]. Нам усім хотілося б робити це краще.

Але, на жаль, ми не розуміємо, ми часто не бачимо результатів наших дій.

Я пам’ятаю, як колись багато років тому відвідував конференцію колу [в одному зі східних штатів]. Коли я вже летів додому, то відчував, що для мене то був повний провал. Мені здавалося, що я не торкнувся жодного серця. Я був нещасний і відчував свою невідповідність.

Минуло кілька років, і я був на іншій конференції в Каліфорнії. Після завершення зборів, до мене підійшов один чоловік і сказав: «Кілька років тому ви були на конференції у такому-й-такому місці».

«Так,—сказав я,—я був там, і я пам’ятаю ту [конференцію]».

Чоловік сказав: «Ви торкнулися мого серця. Я прийшов на ті збори [просто] з цікавості. Дійсного інтересу в мене не було. Я був на межі того, щоб піти з Церкви. Але коли оголосили, що там буде один з Дванадцятьох апостолів, я вирішив завітати.

Ви сказали щось таке, що змусило мене замислитися. Це зворушило мене і не зникало, збуджуючи мене. Я вирішив змінити курс [свого життя]. Я [так би мовити] розвернувся на 180°. Тепер я живу тут у Каліфорнії. У мене хороша робота, за яку я вдячний. Я сподіваюся, що я добрий чоловік і батько. І я тепер служу радником в єпископаті мого приходу. Ніколи у своєму житті я ще не був таким щасливим».

Я подякував йому, і коли ми розсталися, я сказав собі, хитаючи головою: «Ти ніколи не знаєш. Ти ніколи не знаєш, чи зробив щось добре. Ти ніколи не знаєш, скільки саме добра принесли твої вчинки».

Що ж, мої дорогі сестри, так само відбувається і з вами. Ви докладаєте свої найбільші зусилля, і ці найбільші зусилля стають добром для вас і для інших людей. Не слід мучити себе почуттям [власної] невдачі. Станьте навколішки і попросіть Господа, щоб Він благословив вас, а тоді підведіться і зробіть те, про що вас просять. А після цього ввірте все в руки Господні. Ви побачите, що зробили дещо більше, ніж очікувалося.

Я звертаюся зараз до вельми неоднорідної групи. Тут є молоді жінки, які ще навчаються, і ті, що вже працюють. Ви ще неодружені. Ви сподіваєтеся знайти того самого, досконалого чоловіка. А я ще не бачив досконалого. Нехай ваша мета буде високою, але не настільки високою, щоб не влучити. Що насправді має значення—це те, щоб він любив вас, щоб він поважав вас, щоб він шанував вас, щоб він був абсолютно вірний вам; щоб він давав вам свободу самовираження, щоб він «давав вам літати» в розвитку ваших талантів. Він не буде досконалим, але якщо він буде добрим і розумним, якщо він знатиме, як працювати і заробляти на життя, якщо він буде чесним і глибоко віруючим—тоді можна сподіватися, що ви не підете хибним шляхом, що ви будете дуже щасливими.

Дехто з вас, на жаль, ніколи не одружиться в цьому житті. Так воно іноді буває. Якщо так буде, не слід витрачати своє життя на те, щоб оплакувати його. Світ все-таки потребує ваших талантів. Світові потрібний ваш внесок. Церква потребує вашої віри. Вона потребує вашої сильної руки—руки допомоги. Життя ніколи не стане невдалим, доки ми самі не назвемо його таким. Є стільки людей, які потребують допомоги від ваших рук, вашої любовної посмішки, вашої турботливості. Я бачу стільки здібних, привабливих, чудових жінок, кого обминуло романтичне кохання! Я не розумію, як саме це станеться, але я знаю, що в плані Всемогутнього, у вічному плані, який ми називаємо Божим планом щастя, можливість і нагорода чекає на всіх, хто цього прагне.

Я звертаюся до вас, молоді жінки, у яких малі діти,—ваше завдання величезне! Часто не вистачає грошей. Вам слід бути економними і відкладати. Вам слід бути мудрими і дбайливими у ваших витратах. Ви маєте бути сильними, і сміливими, і доблесними—і йти вперед з радістю в очах і любов’ю в серцях. Скільки благословень ви маєте, мої прекрасні молоді матері! У вас є діти, які будуть вашими навічно. Я сподіваюся, що ви запечаталися в домі Господа, що ваша сім’я буде вічною сім’єю в царстві нашого Батька.

Нехай буде дано вам силу нести ваш важкий тягар, виконувати кожне зобов’язання, іти пліч-о-пліч з добрим, і вірним, і турботливим чоловіком; і разом з ним годувати, і виховувати, і ставити на ноги ваших дітей у праведності й істині. Ніщо з того, чим ви будете володіти, жодна мирська річ, яку ви здобудете, не зрівняється з любов’ю ваших дітей. Нехай Бог благословить вас, мої дорогі, дорогі молоді матері.

Тепер поговоримо з вами, трохи старші жінки, які вже не молоді, але й не старі. Ви перебуваєте в найчудовішому періоді вашого життя. Ваші діти вже підлітки. Можливо хтось із них уже одружився. Дехто служить на місії, і вам доводиться йти на жертви, щоб оплачувати їхнє служіння. Ви сподіваєтеся, що вони будуть успішними, і молитеся за те, щоб вони були успішними й щасливими. Вам, мої дорогі жінки, я пропоную одну особливу пораду.

«Всі благословення коли б [ви згадали]…» Вам не потрібен великий і помпезний будинок, за який доводиться повік сплачувати заставу. Натомість вам потрібен затишний і приємний дім, у якому живе любов. Хтось сказав, що немає кращої картини, ніж побачити добру жінку, яка готує їжу для тих, кого вона любить. Дбайливо прораховуйте все, що ви робите. Вам не потрібні ті матеріальні розкоші, заради яких доводиться залишати оселю і йти на роботу. Серйозно зважте, наскільки важливим є те, щоб ви були вдома, коли ваші діти повертаються зі школи.

Матері, добре піклуйтеся про своїх дочок. Будьте для них близькими людьми. Прислухайтеся до них. Розмовляйте з ними. Оберігайте їх від глупот. Ведіть їх до правильного. Слідкуйте, щоб вони були вдягнені красиво й скромно. Оберігайте їх від тих жахливих проявів зла, що оточують їх. Виховуйте ваших синів любов’ю й порадою. Навчайте їх важливості особистої чистоти й охайності одягу. Неохайні стилі ведуть до неохайного життя. Прищеплюйте їм відчуття дисципліни. Робіть [усе], щоб вони були гідними місіонерського служіння для Церкви.

Давайте їм завдання, щоб вони навчилися працювати. Навчайте їх бути економними. Праця та економність ведуть до процвітання. Навчайте їх тому, що після 11 години вечора нічого доброго не відбувається. І не розбещуйте їх. Якщо вони вирушать на місію, їм, можливо, доведеться жити в таких умовах, яких би ви їм не побажали. Не турбуйтеся про них. Підбадьорюйте їх.

Запалюйте в ваших дітях прагнення набути освіту. Це ключ до успіху в житті. І крім того, навчайте їх тому, що, як часто повторював Президент Девід О. Маккей, «Жодні інші успіхи в житті не можуть компенсувати поразку вдома».1

Тепер я звертаюся до вас, матері-одиначки, чиї тягарі є такими важкими, оскільки вас покинули, або ви овдовіли. Ваш тягар є жахливим. Несіть його [терпляче]. Шукайте благословень від Господа. Будьте вдячними за все те, що роблять кворуми священства, аби допомогти вам у домашніх справах або в чомусь іншому. Моліться невимовно у ваших потаємних місцях, і нехай сльози ллються, якщо так треба. Але нехай на вашому обличчі буде посмішка, коли ви будете разом з вашими дітьми або іншими людьми.

Я звертаюся до вас, бабусі, літні вдови, самітні літні жінки. Які ж ви красиві! Я дивлюся на мою дорогу дружину, якій скоро мине 92 роки. Її волосся сиве, її статура не струнка.

Я беру її руку і дивлюся на неї. Колись ця рука була красивою; шкіра була пружною й чистою. Тепер вона у зморшках, трохи кістлява і не дуже сильна. Але вона говорить про любов, і вірність, і віру, про наполегливу працю багатьох років. Тепер її пам’ять не така, як раніше. Вона може згадувати те, що відбувалося півстоліття тому, але не пам’ятати, що було півгодини тому. І я такий самий.

Але я дуже вдячний за неї—за 66 років, які ми прокрокували разом, пліч-о-пліч, з любов’ю та підтримкою, із вдячністю та повагою. Вже недовго чекати, коли один з нас перейде за завісу. Я сподіваюся, що другий не затримається надовго. Я просто не знаю, як жити без неї, навіть по той бік [завіси], і я сподіваюся, що вона не знає, як жити без мене.

Мої дорогі друзі з Товариства допомоги! У яких би обставинах ви не опинилися, де б ви не жили—нехай отвори небесні відкриються і благословення зійдуть на вас. Живіть у любові одне до одного. Знаходьте й підносьте тих, чиї тягарі важкі. Приносьте світло й красу в світ, а особливо—у ваші домівки та в життя ваших дітей.

Ви знаєте, як це знаю я, що Бог, наш Вічний Батько, живе. Він любить вас. Ви знаєте, як це знаю я, що Ісус є Христос, Його безсмертний Син, наш Викупитель. Ви знаєте, що євангелія є істинною, що небеса неподалік нас, якщо ми наближаємося до них нашим життям.

Ви є Товариством допомоги Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Немає іншої організації, яка б могла зрівнятися з цією. Ходіть з достоїнством, з високо піднятою головою. Працюйте старанно. Робіть усе, що Церква просить вас робити. Моліться з вірою. Ви можете ніколи не дізнатися, скільки добра ви зробили. Чиєсь життя буде благословлено вашими зусиллями. Нехай ви пізнаєте заспокійливі, щедрі обійми Святого Духа, я молюся про це у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.