Мостобудівник
Ісус Христос … збудував мости, по яких ми мусимо пройти, якщо хочемо сягнути нашого небесного дому.
Багато років тому я читав книгу Девіда С. Левендера, що називалася Шлях до Західного моря. У ній знаходиться захоплююча розповідь про епічну подорож Мерівезера Л’юїса та Вільяма Кларка, коли вони здійснювали свою славнозвісну експедицію вглиб Американського континенту, щоб знайти сухопутний шлях до Тихого океану.
Їхня подорож була жахливо важкою, сповненою непосильної праці, коли доводилося долати глибокі прірви, довго йти пішки, перетаскуючи на собі завантажені човни, шукаючи наступну водойму, щоб нею продовжувати свій шлях.
Читаючи про те, що їм довелося пережити, я часто думав: «О, якби [тоді] були сучасні мости, що простягаються над бурхливим водами!» Мені на думку спадали величні мости сучасності, які з легкістю виконують це завдання: прекрасний міст Голден Гейт, гордість Сан-Франциско; міцний міст Сіднейської гавані в Австралії; інші в багатьох країнах.
Насправді, ми всі є мандрівниками—а саме, дослідниками смертного життя. Ми позбавлені переваги доземного особистого досвіду. Ми маємо пройти крутими прірвами і бурхливими водами нашої тутешньої, земної подорожі.
Мабуть, саме ця сумна думка надихнула поета Уілла Аллена Дромгула написати свій класичний вірш «Мостобудівник».
Старий мандрівник, що здалеку йшов,
Коли інеєм дихав день,
Дійшов до жахливої прірви, і там,
На дні, потік гуркотів.
Старий перейшов той грізний потік
Не злякався бурхливих вод;
Але зупинився й на диво всім
Почав будувати міст.
«Старече!—гукнув супутник його,—
Ти просто марнуєш час.
Сьогодні закінчимо подорож ми
І не буде дороги назад.
Ти прірву пройшов, навіщо ж тоді
Міст будувати тобі?»
Тоді будівельник йому сказав,
Підвівши сиву главу,
«Сьогодні піде за мною юнак,
Я шлях підготую йому.
Ця прірва для мене легкою була,
Та не для юнацьких ніг,
Для нього мій клопіт, мої знання,
Для нього будую міст».1
Ідея цього вірша навіяла мені думи й заспокоїла мою душу, бо наш Господь і Спаситель Ісус Христос був верховним архітектором і будівельником мостів для вас, для мене, для всього людства. Він збудував мости, по яких ми мусимо пройти, якщо хочемо сягнути нашого небесного дому.
Місію Спасителя прорікали. Матвій писав: «І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів».2
Тоді сталося диво Його народження, і тоді пастухи поспішили до тієї стайні, до тієї матері, до тієї дитини. І мудреці, що мандрували зі Сходу, ідучи за зіркою, принесли немовляті свої дорогоцінні дари.
У Писаннях сказано, що Ісус «[ріс] та [зміцнявся] духом, набираючись мудрості. І благодать Божа на [Ньому] пробувала,»3 і «ходив Він, добро чинячи»4.
Які ж особисті мости Він будував і переходив тут, у смертному житті, вказуючи нам шлях, яким належить іти? Він знав, що смертне життя буде сповнене небезпеками й труднощами. Він проголошував: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!»5.
Ісус дав [нам] Міст послуху. Він був досконалим прикладом особистого послуху, дотримуючись заповідей Свого Батька.
Коли Дух повів Його у пустиню, щоб Сатана спокушав Його там, Він був ослаблений через піст. Сатана застосовував найпідступніші спокуси у своїх пропозиціях. Перша з них стосувалася тілесних потреб Спасителя, включаючи голод. На це Спаситель відповів: «Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих».6
Після цього Сатана запропонував владу. Спаситель відповів: «Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!»7
Нарешті Спасителю запропонували багатство і земну славу. Такою була Його відповідь: «Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!»8
Апостол Павло отримав натхнення від Господа проголосити наступне як для нашої сучасності, так і для своєї: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її».9
Щоб нам не звучати двозначно, я наведу коментар диктора програми «ABC Nightline» Теда Коппела: «Те, що Мойсей приніс з гори Сінай, було не Десять порад, [але Десять] заповідей!»10
Ми знаходимо тонкий гумор в описанні розмови між Марком Близнюком і його другом. Заможний друг сказав Близнюкові: «Перш ніж я помру, я хочу здійснити паломництво до Святої Землі. Я зійду на верхівку гори Сінай і прочитаю Десять заповідей вголос».
Близнюк відповів: «Чому б тобі не залишитися вдома і не дотримуватися їх!»
Другий міст, який надав нам Господар, це Міст служіння. Ми дивимося на Спасителя як на зразок служіння. Хоч він зійшов на землю як Син Бога, Він смиренно служив для тих, хто був поруч із Ним. Він прийшов з небес, щоб жити на землі як смертна людина, щоб установити царство Боже. Його славетна євангелія змінила мислення світу. Він благословляв хворих; Він робив так, що кульгаві ходили, сліпі бачили, глухі чули. Він навіть мертвих повертав до життя.
У 25 розділі Євангелії від Матвія Спаситель так каже нам щодо вірних, які будуть по Його правицю під час Його тріумфального повернення:
«Тоді скаже Цар тим… Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.
Бо я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви.
Був нагий і Мене зодягнули ви, слабував, і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене.
Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли?
Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли?
Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли?»
Тоді Він відповість їм і скаже: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили!»11
Старійшина Річард Л. Еванс якось дав таку пораду: «Ми не можемо робити все для всіх і скрізь, але ми можемо робити щось для когось у певному місці».12
Дозвольте мені поділитися з вами розповіддю про одну нагоду послужити, що прийшла до мене досить незвичайно. Мені зателефонувала онука одного старого друга. Вона запитала: «Чи ви пам’ятаєте Френсіса Бремза, який був вашим учителем у Недільній школі?» Я сказав їй, що пам’ятаю. Вона продовжувала: «Йому тепер 105 років. Він живе у невеличкому притулку, але зустрічається з усією своєю сім’єю щонеділі, коли проводить урок Недільної школи. Минулої неділі дідусь оголосив нам: «Любі мої, цього тижня я помру. Чи ви не зателефонуєте Томмі Монсону, щоб сказати йому про це. Він знатиме, що робити».
Я зустрівся з братом Бремзом того самого вечора. Я не міг розмовляти з ним, бо він був глухий. Я не міг написати йому записку, бо він був сліпим. Що мені було робити? Мені сказали, що члени його сім’ї спілкувалися з ним, беручи палець його правої руки і тоді виписуючи літери на зап’ястку його лівої руки ім’я людини, що прийшла до нього, а після цього—будь-яке послання. Я наслідував цю методу і, взявши його палець, написав на зап’ястку його руки «Т-О-М-М-І М-О-Н-С-О-Н». Брат Брезмз був у захопленні і, взявши мене за руки, поклав їх собі на голову. Я зрозумів, що він хотів отримати благословення священства. Водій, що довіз мене до цього притулку, приєднався до мене і ми разом з ним поклали свої руки на голову братові Бремзу і дали йому бажане благословення. Після цього з його сліпих очей полилися сльози. Він потиснув нам руки і ми змогли побачити, що саме вимовляли його вуста. Він хотів сказати: «Дуже вам дякую».
На тому ж тижні, як брат Бремз і прорікав, він помер. Мені зателефонували, і я пізніше зустрівся з його сім’єю, коли робилися приготування до похорону. Який я вдячний за те, що одразу відгукнувся на прохання надати служіння.
Міст служіння запрошує нас часто проходити ним.
Зрештою, Господь дає нам Міст молитви. Він наказав: «Моліться завжди, і Я проллю мій Дух на вас, і великими будуть ваші благословення».13
Я поділюся з вами словами одного листа, що одна мати надіслала мені щодо своєї молитви. Вона написала: «Іноді я задумувалася, чи можу впливати на життя моїх дітей. Особливо чи можливо це мені, матері-одиначці, яка працює на двох роботах, щоб звесті кінці з кінцями; я іноді приходжу додому в розчаруванні, але ніколи не залишаю надії.
Ми з дітьми дивилися трансляцію з Генеральної конференції, і ви говорили про молитву. Мій син сказав: «Мамо, ти вже навчила нас цьому». Я спитала: «Про що ти?» І він відповів: «Ну ти навчала нас молитися і показала нам, як це робити, бо одного вечора я прийшов до твоєї кімнати, щоб спитати про щось і побачив, що ти молишся Небесному Батькові. Якщо Він важливий для тебе, Він буде важливим для мене».
У кінці того листа я прочитав: «Напевне, нам важко осягнути, який вплив ми здійснюємо, доки дитя не побачить, як саме ми здійснюємо те, чого намагаємося навчити його».
Де мені знайти ту молитву, щоб зворушила мене так сильно як та, яку підніс Ісус в Гефсиманському саду. Я думаю, що найкраще її описав Лука:
«Він вийшов … на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.
А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу.
А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,
Благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, a Твоя нехай станеться воля!…
І Ангол із неба з’явився до Нього, і додав Йому сили.
А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крові, що спливали на землю…»14
У належний час Він мав іти на хрест. Які страждання Він виніс, ідучи тим тяжким шляхом, несучи Свій хрест. Послухайте, що Він казав з хреста: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!»15
Зрештою Ісус сказав: «Звершилось!… І, голову схиливши, віддав Свого духа…»16.
Ці події, пов’язані з Його славетним Воскресінням стали для нас остаточним мостом нашої трилогії: Мостом послуху, Мостом служіння, Мостом молитви.
Ісус, Будівник мосту, перекинув його через прірву, що ми звемо смертю. «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть.»17 Він зробив для нас те, що ми не змогли б зробити для себе; отже людство може перейти тим мостом, що Він побудував—до життя вічного.
Наостанку я хочу прочитати перифраз на уривок з вірша «Мостобудівник»:
«Ти прірву пройшов, навіщо ж тоді
Тобі будувати міст?»
«Тоді будівельник йому сказав,
Підвівши сиву главу,
Сюди нині прийде безліч людей,
І їм треба прірву пройти.
Ця прірва для мене легкою була,
Але не для їхніх ніг,
Для них весь мій клопіт, мої знання,
Для них я будую міст.»
Я молюся про те, щоб у нас була мудрість і рішучість перейти мостами, які Спаситель побудував для кожного з нас. Це моя щира молитва в ім’я Ісуса Христа, амінь.