2003
Обітниці бачили здалека
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Обітниці бачили здалека

Духовна здатність бачити обітниці здалека, які, можливо, і не отримати в цьому житті, притаманна лише справжнім віруючим.

Мені ніколи не забути жаркий, задушливий день у тропічному лісі на південному сході Нігерії. Ми з чоловіком їхали в один з найвіддаленіших куточків в нашій місії, щоб він там міг провести храмові співбесіди з членами округу Ікот Ейо. Дехто з членів цього зростаючого округу приєднався до Церкви менш ніж два роки тому. Усі члени цього округу жили за 4800 км від найближчого храму, що в Йоганнесбурзі, Південна Африка. І ніхто з них не отримав ендаументу.

Ці члени Церкви знали, в який саме день ми повинні приїздити щомісяця в їхній округ, але навіть самі ми не знали, о котрій годині ми можемо туди прибути; ми й подзвонити не могли, бо телефон був рідкістю у тій частині Західної Африки. Тож ці вірні африканські Святі збиралися з раннього ранку, щоб чекати, якщо прийдеться, увесь день своєї храмової співбесіди. Коли ми приїхали, я помітила серед тих, хто чекав у таку спеку, двох сестер з Товариства допомоги, вбраних у декоративні національні спідниці, білі блузки і традиційні африканські тюрбани.

Через багато годин, коли вже всі співбесіди було проведено і ми з чоловіком ледь помітною дорогою в джунглях їхали назад, ми були приголомшені, побачивши цих двох сестер, які все ще йшли додому. Ми усвідомили, що їм потрібно було пройти відстань—з їхнього села, а потім назад додому—у 29 кілометрів, аби тільки отримати храмову перепустку, знаючи, що у них ніколи не буде привілею скористатися нею.

Ці нігерійські cвяті повірили пораді Президента Говарда В. Хантера, що «Господу було б дуже приємно, якби кожен дорослий член Церкви був гідним і мав діючу храмову перепустку, навіть якщо храм знаходиться на такій відстані, яка не дозволяє скористатися нею негайно або часто»1. Кожна сестра несла в руці свою безцінну храмову перепустку, дбайливо загорнуту в чистий носовик. Я несу їхній приклад віри, дбайливо загорнутий у моє серце.

Ці дві сестри з Товариства допомоги, які уклали завіт [з Богом], промовисто ілюструють значення вчення Алми про віру: «…віра не означає мати досконалі знання про щось; тому, якщо ви маєте віру, ви сподіваєтеся на те, чого не видно, але що є істинним»2.

Віра—це найбільш особистий вияв любові до Небесного Батька і Його Єдинонародженого Сина Ісуса Христа, а також відданості Їм. Твердо стоячи на цьому першому і надзвичайно важливому принципі євангелії, ми дивимося на свого Спасителя, знаючи, що Він—«Начальник і Виконавець [нашої] віри»3.

Моя прапратітка, Лаура Кларк Фелпс, першою в сім’ї Кларків приєдналася до Церкви. Це була жінка, яка неповторно виявляла віру в Господа, віру сильну й непохитну4.

Лаурин спадок добре навчає, що «віра—то підстава сподіваного, доказ небаченого»5. Вона отримала патріарше благословення від Джозефа Сміта старшого. У ньому їй дано пораду бути вірною Господу, щоб мати спадок в Сіоні. Крім того, їй було сказано: «…звертайся до Бога з вірою, і якщо робитимеш так, виповняться всі бажання твого серця»6.

Лаура і її чоловік були знайомі з пророком Джозефом Смітом. Одного разу пророк і його брат Гайрум, переховуючись, приїхали до них на ферму неподалік Фар-Уеста, Міссурі, і Лаура сховала їх за завіскою, де їхня сім’я тримала одяг. Невдовзі в дім увірвалися ватажки переслідувачів, щоб знайти пророка, та Лаура трималася спокійно.

На долю Лаури випали всі ті радощі й біди, які мали члени Церкви в період її встановлення в цьому розподілі. Лаурина віра глибшала, коли її не раз виганяли з дому, розлучали з чоловіком. Бувши вмілою повитухою, вона працювала і їздила на виклики вдень і вночі за будь-якої погоди, аби допомогти забезпечити свою сім’ю. Таке перенапруження і застуди укоротили їй віку. Вона померла молодою, у 34 роки, залишивши чоловіка і п’ятьох дітей. Вона не дожила, щоб побачити, як її діти, онуки або правнуки будуть наслідувати її, маючи таку ж віру. Їй не довелося мати ті благословення, які приходять від отримання ендаументу у цьому земному житті, але, я вірю, вона ті благословення відчувала.

Життя Лаури, прожите у вірності Богу, підтверджує вірш з Послання до євреїв: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що «вони на землі чужаниці й приходьки»7. Віра жила в Лаурі, і Лаура жила своєю вірою.

Я люблю свою прапратітку Лауру і несу її приклад у моєму серці. Вона, як і ті сестри з Товариства допомоги в Нігерії, нагадує мені, що «тому, хто вірує, все можливе»8.

Віра, духовна здатність бачити обітниці здалека, які, можливо, і не отримати в цьому житті, притаманна лише справжнім віруючим. Старійшина Брюс Р. Макконкі охарактеризував віру так: «Віра у своїй повній і чистій формі вимагає непохитної впевненості і абсолютної довіри до того, що [Бог] почує наші благання і задовольнить наші прохання»9 в Свій, належний для цього, час. Маючи таку віру, ми також зможемо «стояти у вірі»10 сьогодні і завтра.

Незалежно від того, де ми живемо і якими можуть бути наші особисті обставини, щодня наше праведне життя може показувати нашу віру в Ісуса Христа, яка все рівно бачить, якими б не були розчарування, страждання серця і невиконані обітниці. Чудово успадкувати віру, яка дає нам можливість сподіватися, що настане день, коли все, що обіцяно Святим, буде їм дано11.

Ідучи з «вірою у кожному кроці» ледь помітною дорогою серед джунглів у Західній Африці, ті відважні нігерійські сестри і думки не мали, що одного дня стіни святого Божого храму буде зведено в їхній рідній країні. Вони й думки не мали, що натхненні слова іншого пророка Бога, Президента Гордона Б. Хінклі, принесуть обіцяні благословення, на які вони сподівалися і які бачили «здалека». Вони лише знали, що Господь відновив Свою євангелію у ці часи, що свідчення про цю євангелію горить в їхніх грудях, що віра визначає їхній шлях у житті. І тоді вони чинили так, як порадив пророк—бути гідними, щоб мати храмову перепустку, і носити її з собою.

Мій чоловік і я з ніжністю згадали тих сестер і ще багатьох інших cвятих із Західної Африки пам’ятного дня у квітні 2000 року, коли Президент Гордон Б. Хінклі сказав: «Ми повідомляємо на цій конференції, що сподіваємося побудувати дім Господа в Абі, Нігерія»12. Брати і сестри, я свідчу, що іноді «чудеса … підтверджують … віру»13. Храми в Африці є величним відображенням чудес, здійснених завдяки вірі й жертовності стількох cвятих з маленьких сіл і великих міст, розкиданих по всьому цьому великому континенту.

Я дуже вдячна за те, що бачила віру, яка вела двох піонерів у Африці на храмову співбесіду. Я радію, що храм, який буде в Нігерії, приведе цих жінок, їхні сім’ї і тисячі інших людей до можливості використати їхні храмові перепустки як символ і втілення їхньої віри.

Іноді в житті буває так, що благословення, які так хочеться отримати, нам не розгледіти очима. Я свідчу, що завжди саме віра дає нам можливість побачити «здалека» через духовне бачення все, що Бог призначає Своїм дітям.

Я знаю, з такою ж певністю, як знали і ті сестри, що йшли ледь помітною дорогою у джунглях, що Бог живе. Він любить кожного з нас на кожному континенті і бажає благословити нас, одного за одним. Я знаю, що наша віра в Ісуса Христа може підтримувати нас щодня, якщо ми робимо все, що в наших силах, знаючи певно, що обітниці, які ми можемо бачити здалека,14 одного дня принесуть нам всі благословення, яких ми чекали. В ім’я Ісуса Христа, амінь.