Покаяння і зміна
Покаяння припускає відмову від усього того—особистого, сімейного, етнічного та національного,—що суперечить заповідям Бога.
Я приніс вам привітання з Філіппінської території від понад 20 тисяч членів Церкви з 80 колів та 80 округів, 2200 місіонерів у 13 місіях. Ми розвиваємося попри всі випробування, з якими зустрічається Церква в місцях, де ще не «стоїть на ногах».
У цих регіонах, що розвиваються, ми дуже покладаємося на подружні місіонерські пари. Я наголошую на цьому, тому що мене чують багато людей, які повинні знати, наскільки ми вдячні їм за служіння, і є такі, про яких ми молимося, щоб вони могли служити.
I.
Я хочу розпочати зі слів, які почув від одного з цих благородних місіонерів. «Я згадую своє життя,—казав він,—і я ніколи не міг уявити собі, що я, серфінгіст з Гаваїв, служитиму на трьох місіях. Але, коли я відчув тепло обіймів Спасителя, то захотів служити Йому і змінився». Він зробив це! Стенлі І. К. Хо розповів мені, що до 30 років нічого не робив, а «вештався на пляжах у Вайкікі». Потім він прийняв євангелію, одружився із дівчиною-святою останніх днів і змінився. Відтоді він служив у багатьох покликаннях, в тому числі єпископом і президентом колу. Тепер старійшина Хо і його люба Момі, завдяки якій в його житті сталося стільки змін, відслужили три місії повного дня.
За іншим прикладом я звертаюся до Євангелії від Луки.
«І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон.
І ось чоловік, що звався Закхей,—він був старший над митниками, і був багатий,—
бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг,—бо малий був на зріст.
І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити.
А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: «Закхею,—зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!»
І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю» (Лука 19:1–6).
У Євангелії записано, що послідовники Ісуса «почали нарікати», бо Він йшов до дому грішника (вірш 7). Але це не турбувало Ісуса. Його євангелія—для всіх, хто залишить старі дороги і зробить в житті необхідні зміни, аби бути спасенним в Царстві Бога.
А тепер повернемося до розповіді чоловіка, який відкрив двері дома й серце для Господа:
«Став же Закхей та й промовив до Господа: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим,—верну вчетверо».
Ісус же промовив до нього: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло…
Син-бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло» (вірші 8–10).
Закхей з Єрихону та Стенлі з Гаваїв представляють всіх нас. Вони є прикладом того, що, ми сподіваємося, переживають всі ті з нас, хто вирішує прийняти Господа «з радістю» і йти за Ним.
II.
Євангелія Ісуса Христа вимагає від нас змін. «Покаятися»—так ми найчастіше кажемо, і покаяння припускає відмову від усього того—особистого, сімейного, етнічного та національного,—що суперечить заповідям Бога. Мета євангелії—перетворити звичайних істот на громадян небес, а це вимагає змін.
Покаяння проповідував Іван Христитель. Його слухачі походили з різних верств, і він говорив про зміни в кожному, що «учинить … гідний плід покаяння» (Лука 3:8). Митарі, солдати та звичайні люди—у кожного були традиції, яких слід було позбутися в процесі покаяння.
Учення Ісуса також кидали виклик традиціям різних верств. Коли книжники і фарисеї скаржилися, що Його учні «ламають передання старших», не виконуючи ритуального омиття, Ісус відповів, що книжники і фарисеї «порушу[ють] Божу заповідь ради передання [свого]» (Матвій 15:2–3). Він розповів, як вони «ради передання [свого] знівечили Боже Слово» (вірш 6). «Лицеміри»—так Він назвав тих, для кого дотримання традицій стає на заваді виконання заповідей Бога (вірш 7).
І знову в сучасному одкровенні Господь проголосив, що «злочестивий» веде невинних дітей Бога подалі від світла й правди «через непослушність і через традиції їхніх батьків» (див. УЗ 93:39).
Традиції, культура або спосіб життя людей неодмінно містять принципи, яких необхідно позбутися, якщо людина бажає бути гідною найкращих благословень Бога.
Прикладом тому є цнотливість. «Не чини перелюбу»,—заповідав Господь на Сінаї (Вихід 20:14) і повторив в одкровенні наших днів (див. УЗ 42:23; див. також УЗ 59:6). «Утікайте від розпусти»—є заповідь у Новому Завіті (1 Коринтянам 6:18; див. також Галатам 5:19; 1 Солунянам 4:3). Пророки Божі в усі часи засуджували блуд. Але ці вічні заповіді часто ігнорувалися, піддавалися критиці або ставали об’єктом глузування в культурі багатьох народів. Це особливо явно сьогодні, коли фільми, журнали та засоби Інтернет однієї країни миттєво доступні багатьом іншим. Багатьма статеві стосунки поза шлюбним союзом сприймаються і захищаються. Те ж саме з дедалі ширшою культурою порнографії. Всі, хто пов’язані з цими культурами гріха, повинні покаятися і змінитися, якщо хочуть стати народом Божим, бо Він попередив, що «ніщо нечисте не може увійти в його царство» (3 Нефій 27:19).
Щотижневий похід до Церкви є іншим прикладом заповіді, яка суперечить популярним традиціям. Господь заповідав нам у Його Суботній день відвідувати Церкву і «підносити священнодійства» (див. УЗ 59:9). Це не просто пасивне відвідання. Нам заповідано поклонятися і служити, а для цього потрібна докорінна зміна для багатьох нехристиян і навіть для тих християн, чиє нерегулярне відвідування церкви зводилося до стороннього споглядання.
Заповідь Господа відмовитися від спиртного, тютюну, чаю та кави (див. УЗ 89) також суперечить традиціям багатьох людей. Давні звички або залежність нелегко зламати, але заповіді Бога ясні, а обіцяні благословення з лишком компенсують зусилля, витрачені на те, щоб змінитися.
Іншим прикладом є чесність. Деякі культури миряться з брехнею, крадіжкою та іншими проявами нечесності. Але нечесність у будь-якій формі—щоб заспокоїти, зберегти лице або заробити—прямо суперечить заповідям та культурі євангелії. Бог є Богом істини, і Бог не змінюється. Змінюватися повинні ми. І для всіх тих, чиї традиції призвичаїли їх до думки, що можна трохи прибрехати, обманути і ошукати, якщо це дає вигоду і навряд чи це викриють, зміна буде важкою.
Не такою серйозною мирською традицією, що суперечить євангельській культурі, є думка про рух вгору і вниз службовими сходами. У світі ми називаємо це підвищенням або пониженням. Але в Церкві немає високих або низьких посад. Ми йдемо колом. Відкликаний належним повноваженням єпископ, що йде вчити дітей, не понижений. Він просувається вперед, коли приймає своє відкликання з вдячністю та виконує обов’язки нового покликання, хоч і не такого видного.
Кілька місяців тому, перебуваючи на Філіппінах, я став свідком незабутнього прикладу цього. Я був у приході в колі Пасіг, поблизу Маніли. Там я зустрів Аугусто Ліма, якого раніше знав як президента кола, президента місії, Генерального авторитета і президента храму в Манілі. Тепер я побачив його як смиренного і вдячного другого радника в єпископаті приходу, президентом якого є набагато молодший і недосвідчений чоловік. З президента храму до другого радника в єпископаті—прекрасний приклад євангельської культури в дії.
Цими прикладами я не протиставляю культури або традиції однієї частини світу з іншою. Я протиставляю дороги Господа з дорогами світу—культуру євангелії Ісуса Христа з культурою або традиціями кожної країни чи народу. Жодна група не монополізувала доброчесність і не має імунітету від заповіді змінитися. Ісус і Його апостоли не намагалися зробити іновірців іудеями (див. Римлянам 2:11; Галатам 2:11–16, 3:1–29, 5:1–6, 6:15). Вони учили і іновірців, і іудеїв, прагнучи зробити всіх їх послідовниками Христа.
Так само і сучасні слуги Господа не намагаються зробити з філіппінців, азіатів або африканців американців. Спаситель запрошує всіх прийти до Нього (див. 2 Нефій 26:33; УЗ 43:20), і Його слуги прагнуть переконати всіх—в тому числі американців—стати святими останніх днів. Ми кажемо всім: відкиньте свої традиції та культурні надбання, що суперечать заповідям Бога та культурі Його євангелії, і будуйте разом з Його народом Царство Боже! Якщо ми вийдемо з темряви, як казав апостол Іван, то «ходимо в світлі, … маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Івана 1:7).
III.
Існує неповторна євангельська культура, набір цінностей, вимог і правил, спільних для всіх членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Цей євангельський спосіб життя породжений планом спасіння, заповідями Бога та вченнями сучасних пророків. Він проявляється в тому, як ми виховуємо сім’ї і як самі живемо. Принципи, закладені в Проголошенні про сім’ю, є прекрасною ілюстрацією нашої євангельської культури.
Хрищені в Церкві Ісуса Христа укладають завіти. У сучасному одкровенні Господь проголосив: «Коли людей покликано до Моєї вічної євангелії і зв’язано вічним завітом, вони вважаються сіллю землі і цвітом людства» (див. УЗ 101:39). Щоб виконувати визначений завітом обов’язок, ми, сіль землі, повинні відрізнятися від тих, хто навколо нас.
Ісус учив: «Істинно, істинно кажу я вам, я даю вам бути сіллю землі; але якщо сіль втратить свою солоність, то чим тоді земля солитися буде? Сіль тоді буде ні до чого непридатною, як тільки бути викинутою і розтоптаною під ногами людей» (3 Нефій 12:13; див. також Матвій 5:13; УЗ 101:40).
Це означає, що ми повинні внести зміну в сімейну культуру, етнічну культуру або культуру країни. Ми повинні змінити все у своїй поведінці, що суперечить євангельським заповідям, завітам та культурі.
Євангельський план основується на особистій відповідальності. Уложення віри говорять про вічну істину, «що людей буде покарано за їхні власні гріхи, а не за Адамову провину» (Уложення віри 1:2). Вимога відповідати особисто, що знаходить багато проявів у нашій доктрині, є прямо протилежною плану Сатани—«викуп[ити] все людство, так що жодна душа не пропаде» (див. Мойсей 4:1). План Батька та Спасителя ґрунтується на індивідуальному виборі та прагненні.
Доктрина й практика особистої відповідальності й роботи над собою наражається на індивідуальні традиції і місцеву культуру багатьох країн. Ми живемо у світі, де люди різняться за доходом і ступенем заможності і де йде робота над зменшенням цієї різниці. Послідовникам Спасителя заповідано вділяти бідним, і багато з них це роблять. Але деякі дари виробили культуру залежності, зменшивши потребу одержувачів у провізії та притулку, але поглибивши при цьому вічну потребу в особистому розвитку. Розвиток, якого вимагає план євангелії, має місце тільки в культурі особистої роботи й відповідальності. Він не може існувати в культурі залежності. Все, що змушує нас бути залежними від когось у прийнятті рішень або засобах, які б ми й самі могли забезпечити, послаблює нашу духовність і вповільнює розвиток, який пропонує план євангелії.
Євангелія підносить людей над бідністю й залежністю, але тільки тоді, коли євангельська культура, включаючи сплату десятини навіть вкрай бідними, переважає традиції та культуру залежності. Цей урок можна засвоїти з прикладу дітей Ізраїля, які вийшли з єгипетського рабства, де перебували сотні років, пішли за пророком до своєї землі і стали могутнім народом. Цей урок також можна засвоїти з прикладу мормонських піонерів, які ніколи не виправдовувалися переслідуванням або бідністю, але з вірою йшли вперед, знаючи, що Бог благословить їх, якщо вони будуть виконувати Його заповіді, і Він благословив їх.
Зміни, які ми повинні здійснити, щоб стати частиною євангельської культури, вимагають тривалих і часом болісних зусиль, а результат має бути очевидним. Ми, «сіль землі», також є «світлом для світу», що не можна сховати (див. Матвій 5:13–16). Апостол Іван попереджав, що через це світ ненавидітиме нас (див. 1 Івана 3:13). Тому люди, які уклали завіт змінитися, мають святий обов’язок любити інших і допомагати їм. Це запрошення має донестися до кожної душі, яка прагне полишити культуру світу і прийняти культуру євангелії Ісуса Христа. Апостол Іван закликав: «Любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою» (1 Івана 3:18).
Ніхто так яскраво не проявляє свою любов до ближніх, як благородні чоловіки й жінки цієї Церкви, які залишають затишні домівки й друзів, щоб служити сім’єю на місії. Вони надають справжню й безцінну допомогу тим, хто намагається змінитися. Нехай Бог благословить наші подружжя місіонерів!
IV.
Ісус заповідав нам любити одне одного, і ми проявляємо цю любов служінням. Нам також заповідано любити Бога, і ми проявляємо цю любов своїм покаянням та виконанням Його заповідей (див. Іван 14:15). Але покаятися—це не просто припинити грішити. У найширшому значенні, воно вимагає зміни, полишення всіх традицій, що суперечать заповідям Бога. Стаючи повноправними учасниками культури євангелії Ісуса Христа, ми стаємо «співгорож[анами] святим, і домашні[ми] для Бога» (Ефесянам 2:19).
Я свідчу, що цього від нас просить наш Господь і Спаситель, аби ми стали такими, якими нас може зробити Його євангелія, в ім’я Ісуса Христа, амінь.