Сила смирення
Сила Церкви в мільйонах смиренних членів Церкви, які щодня прагнуть виконувати волю Спасителя.
Колись на зборах мого кворуму первосвящеників учитель почав урок з того, що запитав присутніх, хто є для нас героєм і чому. Кожен по черзі відповідав, і ці відповіді не були непередбачувані. Звісно, хтось називав Спасителя, Викупителя світу. Хтось називав Авраама Лінкольна, який звільнив рабів, керував Сполученими Штатами в період громадянської війни і, зрештою, об’єднав країну. Інші говорили про пророка Джозефа Сміта та нашого сучасного пророка, Гордона Б. Хінклі. Кожен розповідав про свого героя, і я був згодний з ними, бо кожен образ був гідним наслідування, і я сам став би кращою особистістю, якби мав деякі якості, якими володіли ці видатні люди.
Коли черга дійшла до мене, я подивився на брата, що сидів у декількох стільцях справа від мене, і сказав: «Мій герой—Кен Светфілд та його дружина Джоен». Я 20 років дивився, як Кен та Джоен з усією любов’ю і терпінням, на яке тільки здатні батьки, доглядали свого сина, що перебував у комі. Я часто думав про те, як розбилися їхні надії та сподівання щодо Шейна, коли він пережив страшну аварію за два тижні до відправки на місію до Лідса (Англія). Я дивився, як Кен і Джоен вивозили Шейна на сонце або везли по кварталу, розповідаючи про краєвиди і сподіваючись, що він щось почує або відчує, що свіже повітря і сонце запалять подавлений дух. 20 років вони не були у відпустці, удвох провели лише кілька вечорів, але з ними завжди був дух віри, оптимізму та вдячності, і не тіні злоби, відчаю або сумніву в Божих намірах.
Потім я подивився на брата, що сидів зліва від мене, і сказав: «Мій герой—Джим Ньютон та його дружина Гелен». Зак, син Джима та Гелен, невдовзі після того, як отримав покликання на місію до Перу, загинув у дорожній пригоді. Коли я почув про аварію, то кинувся до лікарні, сподіваючись, що Зак вижив і видужає. Батьки з гідністю, спокійно повідомили, що Зак тепер служитиме на місії по той бік завіси. Дивлячись на тиху силу цих двох батьків, я побачив, що попри біль і смуток вони відчували спокій, який здобувається тільки глибокою вірою в люблячого Батька та Спасителя—Спокутаря. Віра моя зміцнилася, і вони надихнули мене бути таким, як вони, коли в житті траплялися подібні трагедії.
Я також міг відповісти, що мій герой—Том Ебот і його син Джон, мої віддані домашні вчителі, які не пропустили жодного місяця, хоча ми така сім’я, що нас важко застати вдома. Я міг би назвати десятки інших, якими захоплююся і які є для мене героями. Багато з них не мають, так званих, високих покликань у Церкві, але всі вони гідні мати будь-яке покликання. Жоден з них не відомий усім членам Церкви, але всі вони, я впевнений, відомі за ім’ям нашому Небесному Батькові.
Коли мені вдається побувати на причасних зборах рідного приходу, я часто замислююся, дивлячись на присутніх, чиї обличчя бачу неділю за неділею. Декого я постійно бачу ось уже більше 20 років. Вони не опиняються в центрі уваги Церкви, але всі постійно відвідують збори і борються наодинці з життєвими випробуваннями.
Я бачу багато таких членів Церкви, я захоплююся ними і дякую за них. Вони не прагнуть посад, визнання чи слави, але кожен здобуває собі місце в царстві Батька опікуванням справ буденного життя. Вони постійно роблять важливі речі, хоча роблять це непомітно, невидовищно, а смиренно і праведно. У них є випробування, але в гіркоті страждань вони здатні знайти спокій, що часто є непомітним супутником лиха. Ця картина повторюється сотні разів у тисячах приходів по всьому світу. Вони і є Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Так, сила Церкви в мільйонах смиренних членів Церкви, які щодня прагнуть виконувати волю Спасителя—день за днем, крок за кроком. Ці смиренні члени Церкви представляють всі народи, всі соціальні прошарки, мають різні фінансові можливості. Серед них найбільш освічені люди, а також ті скромні, які живуть у крихітних поселеннях на краю світу, але у всіх серце б’ється зі свідченням про Ісуса Христа та бажанням служити Господу.
Коли я думаю про цих вірних членів Церкви, мене вражають дві їхні спільні риси. Перша—незважаючи на соціальний статус і фінансові спроможності, їхнє смирення веде до покори волі Господа. Друга—попри життєві труднощі й випробування вони зберігають вдячність Богу за його благословення і красу життя. Смирення і вдячність є близькими між собою ознаками щастя.
Ходить історія про розмову між пророком Джозефом Смітом і Бригамом Янгом. Пророк у присутності доволі великої групи братів суворо дорікнув брату Бригаму за невиконання свого обов’язку. Всі, я думаю, були трохи приголомшені, чекали, що ж скаже Бригам. Врешті-решт, Бригам, якого згодом прозвали «левом Господнім», аж ніяк не був сором’язливим. Він повільно підвівся, схилив голову і сказав слова, які показали його істинний характер і його смирення: «Джозеф, що ти хочеш, щоб я зробив?» Історія повідомляє, що із сльозами Джозеф зістрибнув з подіуму, обійняв Бригама і сказав: «Ти склав свій іспит, брате Бригам, ти склав його!» (in Truman G. Madsen, «Hugh B. Brown—Youthful Veteran,» New Era, Apr. 1976, 16).
Багато з нас живуть або працюють в умовах, коли смирення не сприймається або вважається слабкістю. Небагато компаній та закладів вважають смирення цінною якістю працівника або менеджера. І все ж, коли думаємо про роботу Бога, сила смиренного й покірного духа стає очевидною. У царстві Бога велич починається зі смирення й покори. Ці схожі чесноти є першими кроками для відкриття скарбниць Божих благословень та сили священства. Не має значення, хто ми і наскільки освічені. Смирення і покора Господу вкупі з вдячним серцем—ось наша сила і наша надія.
Висуваючи вимоги до членів Своєї Церкви, Господь заявив: «Всі ті, хто упокорюються перед Богом … і приходять з розбитим серцем і впокореним духом, … будуть прийняті хрищенням у Його Церкву» (див. УЗ 20:37).
Тож у Церкві ми бачимо, як чоловіки і жінки різного походження смиренно підкорюються пораді Божій. Ми бачимо видатних бізнесменів, які з любов’ю і смиренням приймають навчання скромного, інколи переляканого домашнього вчителя. Ми бачимо, як вчені смиренно приймають поради своїх єпископів, яким інколи бракує початкової освіти. Ми бачимо, як колишні єпископи і президенти колів з вдячністю і смиренням приймають покликання в Початковому товаристві, допомагають в яслах або запаковують гуманітарну допомогу для нужденних по всьому світу. Ми бачимо тисячі літніх пар, які залишають затишні будинки, щоб жити в незвичних умовах і смиренно служити бідним по всьому світу, а тоді знов і знов служити. Ми бачимо, як бідні у світі смиренно діляться своїми мізерними засобами для існування з тими, кому ще більш не пощастило. І кожен смиренно служить і віддає з вдячним серцем, прославляючи Бога.
Цар Веніямин попереджав, що кожна людина повинна стати, «як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти їй» (Мосія 3:19).
Смиренна покора волі Батька принесе нам дар Божий—силу смирення. Це сила, щоб пережити всі життєві випробування, сила спокою, сила надії, сила серця, що б’ється з любов’ю до Спасителя Ісуса Христа і свідченням про Нього, сама сила викуплення. В цьому Спаситель—найкращий приклад сили смирення та покори. Зрештою, Він, підкоривши Свою волю волі Батька, звершив найвеличнішу і найвпливовішу подію в історії людства. Одні з найбільш святих слів у Писаннях теж прості: «Не Моя, а Твоя нехай станеться воля!» (Лука 22:42)
Отже, серед нас тисячі і навіть мільйони сердець, що б’ються,— вони, можна сказати, герої, але більш доречним визначенням є просто смиренні послідовники Спасителя Ісуса Христа. І вони, як і просив кожного з нас Президент Хінклі, просто роблять все, що можуть,—день за днем.
Нехай смиренне й упокорене серце стане для нас силою від Бога і принесе за собою благословення. Я молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.