Священство, ключі і влада благословляти
Очікується, що гідні носії Мелхиседекового священства будуть використовувати делеговану їм владу, щоб благословляти інших людей, починаючи зі своїх сімей.
Одним з найдивовижніших доказів Відновлення є свідчення Джозефа Сміта й Олівера Каудері про те, яким чином священство і його повноваження керівництва ним було повернуто на землю. Кожного разу священство і ключі священства відновлювалися божественними посланцями, які тримали їх у попередні часи. Іван Христитель повернув на землю Ааронове священство з ключами покаяння і хрищення1. Петро, Яків та Іван відновили не лише Мелхиседекове священство, але й «ключі Царства»2. Мойсей та Ілля повернули на землю ключі «збирання» і «запечатування»3. Події, які описують відновлення священства, дивовижні, бо вони точно узгоджуються з біблійним порядком відновлення священства у попередніх розподілах. Наприклад, подумайте, як було відновлено і передано сили священства у часи Спасителя.
Наприкінці Свого священнослужіння Ісус пообіцяв Петру «ключі Царства»4, знаючи, що Він скоро піде від них і апостолам потрібні будуть ключі священства, бо вони мають направляти роботу після Його вознесіння. За Матвієм, щоб вони отримали ці ключі, Він взяв «Петра, Якова, і Івана … на гору високу», де Він «перед ними переобразився», і «з’явились до них»5 Мойсей та Ілля. Невдовзі після цієї події Спаситель заявив, що апостоли мають ключі, щоб керувати священнослужінням6. Пророк Джозеф Сміт стверджує, що «Спаситель, Мойсей та Ілля передали ключі Петру, Якову та Івану на горі, коли їх було переображено перед Ним»7.
Спосіб відновлення священства, описаний Матвієм, є таким же в нашому розподілі. Апостоли і пророки, призначені Господом тримати ключі в попередніх розподілах, повернули їх на землю, коли розпочався цей розподіл.
Однак в 19-му столітті духовенство в місцевості Пальміра, не усвідомлюючи, що на землі панує велике відступництво, вірило, що священство дається абсолютно іншим способом. Вони вірили, що повноваження проповідувати приходить через внутрішнє покликання віруючих бути священством. Вони не розуміли, що священство необхідно отримати від особи, вповноваженої на це, через рукопокладання8. До того ж вони не розуміли мети чи необхідності ключів священства.
Священство—це влада і повноваження Бога, які Він передає чоловіку. Ключі священства—це право керувати використанням цієї влади. Президент Церкви тримає ключі, необхідні для керування всією Церквою. Його радники у Першому Президентстві і Кворум Дванадцятьох Апостолів також тримають ключі царства і використовують їх під керівництвом Президента. Президентам колів, єпископам, президентам храмів, місій і кворумів дано ключі направляти Церкву у межах їхніх повноважень. Їхні радники не тримають цих ключів, але «отримують делеговані повноваження через покликання і призначення»9.
Священство і ключі священства відчиняють двері благословенням Спокути. Владою священства людей христять для відпущення їхніх гріхів, що можливо завдяки величному акту милосердя Спасителя. Носій Мелхиседекового священства може дарувати Святого Духа. Через дарування Святого Духа члени Церкви стають очищеними вогнем, вони направляються до істини, втішаються, освячуються і рясно благословляються як такі, що скуштували плодів Спокути. Повноваження запечатувати дозволяє з’єднати навічно чоловіка і дружину та їхніх дітей, уможливлюючи піднесення у прийдешньому світі,—і це знову ж таки благословення від Спасителя.
Очікується, що гідні носії Мелхиседекового священства будуть використовувати делеговану їм владу, щоб благословляти інших людей, починаючи зі своїх сімей. Одне з найбільших успадкувань Відновлення є те, що батько-носій Мелхиседекового священства має право благословляти свою дружину та своїх дітей, коли відчуває спонукання до цього і коли вони цього бажають.
Багато років тому в нашій сім’ї стався випадок, який залишив по собі дуже глибокий слід і засвідчив важливість, цінність і силу батьківського благословення. Можливо, цей пройдений нами урок зацікавить вас.
Коли наші старші діти були вже шкільного віку, сестра Бейтмен і я вирішили, що слід давати кожній дитині батьківське благословення на початку навчального року. Це ми вирішили робити на домашньому сімейному вечорі, проводячи його напередодні занять у школі. Рік, коли наш старший син Майкл почав ходити у третій клас, залишив по собі незабутні спогади. Того літа він грав у Малій бейсбольній лізі. Він любив спорт. Коли ми зібралися на домашній сімейний вечір напередодні початку занять у школі, Майкл заявив, що йому благословення не потрібно. Свій перший сезон у Малій лізі він вже завершив, тож благословення—це вже для менших дітей.
Сестра Бейтмен і я були приголомшені. Ми і так, і сяк пояснювали йому, що благословення допомагало б йому навчатися в школі. Воно було б захистом для нього. Воно б йому допомагало в стосунках з його братами, сестрами і друзями. Ні наші заохочення, ні вмовляння на нього не подіяли. Він же був такий дорослий! Пам’ятаючи про принцип свободи вибору, ми не намагалися нав’язати благословення восьмирічному хлопцю. Це благословення того року отримали всі діти, крім Майкла.
Навчальний рік проходив нормально. Майкл і решта дітей гарно встигали в школі, сім’я раділа з того, як вони поводилися між собою. Прийшов травень, і настав час для ігор у Малій бейсбольній лізі. Закінчився останній день у школі, а наступного дня тренер Майкла вже покликав команду на тренування. Сподіванням Майкла не було меж. Його мрія ось-ось збудеться. Він мав стати починаючим приймаючим. Бейсбольне поле було всього за кілька кварталів від нашого дому. Хлопці з тренером, йдучи на те поле, мали переходити дорогу з дуже інтенсивним рухом. Після тренування хлопці й тренер зібралися йти додому. Майкл зі своїм другом побігли, випередивши тренера й решту хлопців. Коли ці двоє добігли до дороги, де сновигали машини, Майкл через неуважність вибіг перед машиною, за кермом якої сидів юнак 16 років, і він керував машиною вперше. Уявіть-но собі жах, від якого могло розірватися серце того юнака. Він щосили натиснув на гальма і вивернув кермо, намагаючись не наїхати на хлопця. Та, на жаль, Майкла вдарило передньою частиною крила та бампером і протягло дорогою.
Невдовзі по цьому сестрі Бейтмен і мені подзвонили з поліції. Майкла у критичному стані везли в лікарню. Як тут було не поспішати? Перед виїздом я подзвонив одному другові й попросив зустрітися в лікарні та допомогти мені дати благословення. Та 20-хвилинна поїздка була найдовшою у нашому житті. Ми палко молилися про життя нашого сина та про те, щоб нам знати Господню волю.
Припарковуючи машину біля дверей відділення невідкладної допомоги, ми побачили полісмена, який виходив звідти разом з юнаком, що плакав. Полісмен впізнав нас і сказав, що ось цей юнак керував машиною. Ми вже знали, як саме все сталося, тому обняли його і сказали, що, як нам відомо, його вини в цьому немає. Потім ми увійшли в лікарню, щоб знайти Майкла. Коли ми зайшли в його палату, лікарі й медсестри гарячково робили біля нього свою роботу. Приїхав мій друг, і ми спитали, чи можна, щоб вони залишили нас з Майклом на дві-три хвилини. Мій брат по священству зробив помазування, а я—запечатування. Коли я поклав руки на голову Майкла, до мене прийшло почуття втішення й спокою, слова було сказано, обіцяння дано. Потім його швидко повезли в операційну.
Наступні чотири тижні Майкл лежав у лікарні, його голова була забинтована, а нога —на витяжці. Щосереди хлопці з його команди у Малій лізі приходили до нього після гри і розказували, як вона пройшла. Кожний тиждень у Майкла наверталися сльози і бігли по щоках, коли хлопці переповідали йому, як проходила гра. Пройшло чотири тижні, і на Майкла наклали гіпс від грудей до кінчиків великих пальців на ногах. Два чи три рази ми брали його на гру, щоб він подивився, як грають його друзі. Пройшли ще чотири тижні, і суцільний гіпс було замінено гіпсом на ноги—від стегна до великого пальця. За два дні до початку занять у школі і цей гіпс було знято. Як ви думаєте, хто хотів найпершим отримати благословення, коли ми зібралися наступного вечора, щоб дати дітям благословення перед школою? Дев’ятирічний хлопець, який подорослішав і порозумнішав, першим стояв у черзі.
З роками наші діти прийшли до розуміння, що благословення священства не завжди зберігає від нещасних випадків, але вони також знають, що завдяки священству можливим є більш ніж один вид захисту. Сьогодні наші онуки отримують благословення священства. Традиція укорінюється в другому і третьому поколінні. Ми віримо, що вона, як і сім’я, сягне вічностей.
Я дуже вдячний за те, що 14-річний хлопець, Джозеф Сміт, пішов у гай спитати і дізнатися, яка з церков є істинною. Я вічно буду вдячний за відповідь, яку він отримав, і подальше відновлення священства і його ключів через Івана Христителя, Петра, Якова, Івана та інших святих посланців. Давайте використовувати цю велику силу, щоб благословляти всіх дітей Бога, починаючи з наших власних сімей, і я молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.