2003
Велич Бога
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Велич Бога

Словом і ділом Ісус намагався відкрити і персоналізувати для нас істинну природу Свого Батька, нашого Батька на Небесах.

Серед багатьох цілей, що їх здійснив протягом Свого життя і служіння Господь Ісус Христос, один великий аспект Його місії часто залишається безвісним. Його послідовники не розуміли цього повністю в ті часи, а багато хто у сучасному християнстві не осягають цього тепер, але Сам Спаситель говорив про це часто і виразно. Це та велика істина, що в усьому, що Ісус казав і робив, включаючи (перш за все!) Його спокутні страждання і жертву, Він великою мірою показував нам, хто є Бог, наш Небесний Батько, яким Він є, наскільки безоглядно відданим Він є Своїм дітям в усі часи і в кожному народові. Словом і ділом Ісус намагався відкрити і персоналізувати для нас істинну природу Свого Батька, нашого Батька на Небесах.

Він робив це щонайменше тому, що і тоді, і тепер нам усім потрібно пізнати Бога повніше для того, щоб любити Його сильніше і слухатися Його краще. Як проголошено в Старому і Новому Завіті: «Перша [з усіх заповідей]: … Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!»1

Не дивно, що пророк Джозеф Сміт навчав: «Це перший принцип євангелії—знати з упевненістю особистість Бога…». «Я хочу, щоб ви всі пізнали Його,—казав він,—і познайомилися з Ним…»2 Ми мусимо мати «правильну уяву про Його… досконалість та якості…» [захоплення] «неперевершеністю [Його] особи».3 Отже, перше, що ми кажемо в декларації нашої віри, є це: «Ми віримо в Бога, Вічного Батька».4 Те саме—і виразно—казав Ісус. Навіть коли Він визнавав Свою власну унікальну роль в божественному плані, Спаситель, однак, наполягав на цій молитовній преамбулі: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого».5

Після того, як численні покоління пророків намагалися навчати рід людський волі і шляхам Батька—і зазвичай безуспішно,—Бог у Своєму остаточному зусиллі допомогти нам пізнати Його послав на землю Свого Єдинонародженого і досконалого Сина, створеного за Його точною подобою і образом, щоб Той жив і служив серед смертних людей, у плині щоденних життєвих проблем.

Прийти на землю, маючи таку відповідальність, стати на місце Елогима—говорити так, як Він би говорив, судити і служити, любити й застерігати, стримуватися і прощати, як Він би це робив—це обов’язок такого приголомшливого масштабу, що ми з вами не в змозі осягнути цього. Але з вірністю та рішучістю, властивими дитині Бога, Ісус міг осягнути це, і осягнув. Пізніше, коли Його почали прославляти й шанувати, Він смиренно вказував на те, що поклонятися слід [не Йому, а] Батькові.

«Отець… чинить діла ті»,—щиро казав Він. «Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить».6 В іншому випадку Він казав: «Я те говорю, що Я бачив в Отця…»; «Я від Себе нічого не дію, але… як Отець Мій Мене був навчив…»; «Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене».7

Я роблю моє сердечне проголошення щодо Бога, нашого Небесного Батька цього ранку, тому що в сучасному світі є ті, хто страждає від прикрого нерозуміння Його особистості. Серед таких людей існує тенденція відчувати свою віддаленість від Батька, навіть відчуженість від Нього, якщо вони взагалі вірують у Нього. І навіть якщо вони вірують, багато наших сучасників каже, що могли б почуватися затишно в руках Ісуса, але відчувають неспокій, думаючи про суворість зустрічі з Богом.8 Через неправильне прочитання Біблії (і, безумовно, у деяких випадках через неправильний її переклад) таким людям здається, що Бог Батько та Ісус Христос, Його Син, діють дуже по-різному, що йде всупереч тому фактові, що і в Старому Завіті, і в Новому, Син Божий є Той Самий, діючи, як завжди під керівництвом Батька, який Сам є Тим Самим «вчора, сьогодні і завжди».9

Замислюючись над цими неправильними уявами, ми розуміємо, що одним з видатних внесків Книги Мормона є її цільність, абсолютно послідовний погляд на Божество від початку до кінця цієї величної книги. Тут немає ані прірви між Малахією та Матвієм, ані паузи під час якої переключаються на іншу теологічну передачу, ані помилкового розуміння Бога, Який працює невідкладно, любовно й вірно, як це описано на кожній сторінці цього літопису від старозавітного початку до новозавітного кінця. Так, намагаючись повернути світові його Біблію і— разом з нею—правильну уяву про Божество, те що ми маємо в Книзі Мормона, є цілісним поглядом на Бога в усій Його славі та доброті, усій Його пишноті та складності— і це перш за все було явлено через образ Його Єдинонародженого Сина, Ісуса Христа.

Наскільки ми вдячні за всі Писання, особливо за Писання Відновлення, які навчають нас величі кожного члена Божества. Як надзвичайно ми раділи б, наприклад, якби світ прийняв і осягнув образ Батька, який так динамічно змальовано в Дорогоцінній Перлині.

Там, отримуючи велике видіння людського роду, яке небеса відкрили його очам, Енох, оглядаючи благословення і проблеми смертного життя, дивиться на Батька і приходить у замішання, бо бачить, що Той плаче. Здивований і вражений, він каже цій наймогутнішій Істоті у всесвіті: «Як це так, що Ти можеш плакати?… Ти є справедливим [і] милосердним і добрим завжди;… Мир… є оселею Твого престолу; і милість піде перед Твоїм лицем, і не матиме кінця; як це так, що Ти можеш плакати?»

Вдивляючись у події майже кожного дня, Бог відповідає: «Подивися на цих братів твоїх; вони є витвором Моїх власних рук,… Я дав їм… заповідь, щоб вони любили один одного, і щоб вони обирали Мене, їхнього Батька; але ось, вони не мають любові, і вони ненавидять свою власну кров… Тому чи не плакати небесам, дивлячись на те, як вони страждають?»10

Тільки ця одна захоплююча сцена краще навчає істинній природі Бога, ніж це міг би донести будь-який теологічний трактат. Вона також допомагає нам набагато виразніше зрозуміти той яскравий момент в алегорії про оливне дерево з Книги Мормона, коли після обкопування і внесення добрив, поливу і прополювання, підрізання, пересаджування та прищеплювання великий Господар виноградника кидає свою лопату й садові ножиці й плаче, і кричить тим, хто хоче Його почути: «Що міг я ще зробити для мого виноградника?»11

Який незгладимий образ Божої участі в наших долях! Який розпач відчуває Батько, коли Його діти не вибирають собі ані Його, ані «євангелію Бога», яку Він послав!12 Як легко любити того, хто так особливо любить нас!

Безумовно, багатовікове відступництво від віри в такого досконалого і дбайливого Батька не можна було подолати за допомогою людських заповідей заблукалих поколінь, які описували Бога по-різному, як непізнану і непізнавану істоту—безформну, байдужу, невловиму, безтілесну, яка водночас є скрізь і ніде. Безумовно, це описує не ту Істоту, яку ми бачимо очима цих пророків. Цей опис не відповідає також образу Ісуса з Назарета, який жив, дихав і мав тіло, який був і є «яскравістю Його слави і точним образом Свого [Батька]».13

У цьому розумінні Ісус приходив переважно не для того, щоб покращити образ людини в очах Бога, а для того, щоб покращити образ Бога в очах людини, а також для того, щоб умовляти людей любити їхнього Небесного Батька так, як Він завжди любив і завжди любитиме їх. Так, вони мали нагоди зрозуміти план Божий, силу Божу і святість Божу, так, навіть гнів і суд Божий. Але любов Божу, невимірну глибину Його відданості Своїм дітям вони достатньо до кінця не знали—доки не прийшов Христос.

Насичуючи голодних, зцілюючи хворих, докоряючи лицемірам, умовляючи [людей] мати віру—так жив Христос, вказуючи нам шлях Батька, Того хто є «милостивим і благодатним, повільним на гнів, довготерпеливим і сповненим доброти».14 У Своєму житті, а особливо у Своїй смерті Христос проголошував: «Я вам являю Боже співчуття, а також і Моє». У турботі досконалого Батька, яку являв досконалий Син, у Їхньому спільному стражданні та спільному сумі за гріхи та сердечний біль усіх нас, ми бачимо справжнє значення проголошення: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся».15

Сьогодні Я даю моє особисте свідчення про особистісного, живого Бога, який знає наші імена, чує наші молитви і піклується про нас вічно, як про Своїх духовних дітей. Я свідчу, що серед напрочуд складних завдань для Нього, які належить виконувати у всесвіті, турбота про наше особисте щастя й безпеку є важливішою за всі інші божественні справи. Ми створені за Його образом і подобою16, і Ісус з Назарета, Його Єдинонароджений Син у плоті, прийшов на землю як досконалий земний прояв Його величі. Крім свідчень давнини, ми маємо також сучасне чудо, що сталося в Пальмірі, явлення Бога Батька і Його Улюбленого Сина, Спасителя світу, хлопчику-пророку Джозефу Сміту. Я свідчу про те явлення, і, говорячи словами того пророка, я також проголошую: «Наш Небесний Батько є більш ліберальним у Своїх поглядах і безмежним у Своїх милостях та благословеннях, ніж ми готові повірити або сприйняти;.. Бог не дивиться на гріх у [найменшому ступені] поблажливості, але… чим ближче ми стаємо до нашого Небесного Батька, тим більше ми схильні до того, щоб дивитися із співчуттям на душі, що гинуть; ми відчуваємо бажання взяти їх на наші плечі і закинути їхні гріхи за наші спини».17

Я свідчу про Бога, Який має такі плечі. І в дусі святого апостольства я кажу, як це казав один з тих, хто мав цей чин у давнину: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина благати за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!»18 У святе ім’я Ісуса Христа, амінь.