Потужний, благотворний цикл доктрини Христа
Я закликаю вас жити за доктриною Христа, і робити це постійно, раз у раз і свідомо та допомагати іншим на їхньому шляху.
Кілька років тому ми з моєю дружиною, Рут, і нашою дочкою, Ешлі, вирушили разом з іншими туристами на екскурсію на каяках у штаті Гаваї у Сполучених Штатах. Каяк — це схожий на каное човен, в якому гребець сидить близько до дна лицем у бік руху і використовує дволопатеве весло, щоб гребти їм поперемінно — з одного боку каяка, а потім з іншого. План був такий: гребти до двох маленьких острівців біля узбережжя острова Оаху і повернутися назад. Я почувався впевнено, оскільки ще юнаком ходив на каяках гірськими озерами. Надмірна самовпевненість ніколи не веде до добра, так?
Наш гід проінструктував нас і показав океанські каяки, на яких ми попливемо. Вони відрізнялися від тих, на яких я плавав раніше. Тут я мав сидіти зверху на каяці, а не низько всередині. Коли я сів на каяк, мій центр ваги був вище, ніж я звик, і я гірше тримав рівновагу на воді.
Коли ми вирушили, я гріб швидше за Рут і Ешлі. Невдовзі я був дуже далеко від них. Гордий від того, що я мчав так швидко, я перестав гребти і чекав, поки вони наздоженуть мене. Велика хвиля — висотою приблизно 13 сантиметрів1 — вдарила у борт мого каяка і перекинула його, а я опинився у воді. На той час, коли я перевернув каяк у правильне положення і спромігся залізти на нього, Рут і Ешлі проминули повз мене, але я був надто захеканий, щоб знову почати гребти. Не встиг я перевести дух, як інша хвиля, справді велетенська — висотою щонайменше 20 сантиметрів2 — вдарила у мій каяк, перекинула його, і я знов опинився у воді. Коли я спромігся перевернути каяк у правильне положення, я був настільки задиханий, що боявся, що не зможу залізти на нього.
Побачивши, в якій я опинився ситуації, гід підгріб до мене і потримав мій каяк, щоб мені було легше залізти на нього. Коли він помітив, що я надто задиханий, щоб гребти самостійно, він прив’язав до мого каяка буксирний трос і почав гребти, тягнучи мій каяк за своїм. Невдовзі я зміг вільно дихати і сам почав гребти так, як слід. Він відв’язав трос, і я дістався першого острівця без подальшої допомоги. Прибувши туди, я, знесилений, впав на пісок.
Коли наша група відпочила, гід тихенько сказав мені: “Пане Ренлунд, якщо ви будете постійно гребти, щоб каяк не втрачав темпу руху, думаю, у вас все буде добре”. Я дослухався до його поради, коли ми гребли до другого острівця, а потім назад, до нашої відправної точки. Гід двічі пропливав повз мене і казав мені, що я молодець. Хоча більші хвилі й били в борт мого каяка, але він не перекидався.
Оскільки я постійно гріб, каяк не втрачав темпу руху і просувався вперед, нівелюючи вплив хвиль, які били його в борт. Той самий принцип стосується й нашого духовного життя. Ми стаємо вразливими, коли уповільнюємось і, особливо, коли зупиняємось3. Якщо ми не втрачаємо темпу руху (який ще називають духовним ривком), безперестанно “гребучи” до Спасителя, то ми в більшій безпеці та більш захищені, оскільки наше вічне життя залежить від нашої віри в Нього4.
Духовний ривок набувається “упродовж усього життя, коли ми невпинно опановуємо вчення Христа”5. Якщо це робити, то, як навчав Президент Рассел М. Нельсон, виникає “потужн[ий] благотворний цикл”6. Дійсно, такі складові доктрини Христа, як віра в Господа Ісуса Христа, покаяння, входження у завітні стосунки з Господом через хрищення, отримання дару Святого Духа і терпіння до кінця7, не мають стати чимось, що ми виявляємо або робимо лише один раз, а потім залишаємо поза увагою. Зокрема, “витерпіти до кінця” — це насправді не окремий крок у доктрині Христа, що може сприйматися як такий: ось ми виконали перші чотири кроки, а потім залягаємо на дно, стискуємо зуби й чекаємо того часу, коли зрештою помремо. Ні, витерпіти до кінця означає постійно та раз у раз застосовувати інші складові доктрини Христа, створюючи “потужн[ий] благотворний цикл”, описаний Президентом Нельсоном8.
Постійно означає, що ми набуваємо досвід, пов’язаний зі складовими доктрини Христа, знову і знову протягом нашого життя. Раз у раз означає, що ми спираємося на досягнуте і вдосконалюємося з кожним повторенням. Хоча ми знову і знову застосовуємо ці складові, це не означає, що ми просто раз у раз рухаємося по колу, не рухаючись вперед. Навпаки, з кожним циклом ми стаємо ближчими до Ісуса Христа.
Ривок — це і швидкість, і напрямок9. Якби я старанно гріб, направляючи каяк у хибному напрямку, то зміг би розвинути високий темп руху, але не дістався би потрібного пункту призначення. Подібно до цього, у житті нам потрібно “гребти” до Спасителя, щоб прийти до Нього10.
Наша віра в Ісуса Христа потребує щоденного підживлення11. Вона підживлюється, якщо ми щодня молимося, щодня вивчаємо Писання, щодня замислюємося про великодушність Бога, щодня каємося і щодня діємо за спонуканнями від Святого Духа. Так само, як не корисно не їсти всю потрібну нам їжу впродовж тижня, доки не настане неділя, а в неділю з’їсти наш тижневий раціон харчів, не буде духовно корисним обмежувати себе, роблячи те, що живить наше свідчення, лише один день на тиждень12.
Коли ми беремо на себе відповідальність за власні свідчення13, ми здійснюємо духовний ривок і поступово набуваємо непохитної віри в Ісуса Христа, і доктрина Христа стає основою для досягнення мети життя14. Ривок також посилюється, коли ми стараємося дотримуватися законів Бога і каятися. Покаяння приносить радість і, завдяки йому, ми вчимося на своїх помилках, бо саме так відбувається наш вічний розвиток. Немає сумніву, будуть часи, коли наші каяки перевертатимуться і ми потраплятимемо в халепу. Завдяки покаянню ми можемо знову повернутися на каяк і продовжити рух вперед, скільки б разів ми не схибили15. Найголовнішим є те, що ми не здаємося.
Наступною складовою доктрини Христа є хрищення, яке включає в себе хрищення водою і хрищення Святим Духом через конфірмацію16. Хоча хрищення — це неповторна подія, ми повторно оновлюємо наш завіт хрищення, коли причащаємося. Причастя не замінює собою хрищення, але є сполучною ланкою між початковими складовими доктрини Христа — вірою та покаянням — і прийняттям Святого Духа17. Свідомо приймаючи причастя, ми запрошуємо Святого Духа в наше життя18, так само, як під час нашого хрищення і нашої конфірмації19. Якщо ми дотримуємося завіту, описаного у причасних молитвах, Святий Дух стає нашим супутником.
Коли Святий Дух все більше впливає на наше життя, ми постійно та раз у раз набуваємо рис, притаманних Христу. Наші серця змінюються. Ми стаємо менш схильними чинити зло. Наша схильність до добрих дій зростає до такої міри, що ми хочемо лише “постійно чинити добро”20. І завдяки цьому ми отримуємо доступ до небесної сили, необхідної, щоб витерпіти до кінця21. Наша віра зросла, і ми готові до того, щоб цей потужний благотворний цикл повторився для нас знову.
Спрямований вперед духовний ривок також спонукає нас укладати й інші завіти з Богом у домі Господа. Численні завіти наближають нас до Христа і ще міцніше поєднують нас із Ним. Завдяки цим завітам ми маємо більший доступ до Його сили. Хочу пояснити, що завіт хрищення і храмові завіти самі по собі не є джерелом сили. Джерелом сили є Господь Ісус Христос і наш Небесний Батько. Їхня сила проливається в наше життя через канал, який створюється, коли завіти укладаються і коли їх дотримуються. Якщо ми живемо за цими завітами, то зрештою стаємо спадкоємцями усього, що має Небесний Батько22. Цей ривок, набутий завдяки життю за доктриною Христа, не лише уможливлює перетворення нашої божественної природи на нашу вічну долю, але й також мотивує нас допомагати іншим доречними способами.
Обміркуйте, як гід нашої експедиції допоміг мені, коли мій каяк перекинувся. Він не кричав до мене здалека, щоб поставити безглузде запитання, таке, як: “Пане Ренлунд, що ви там робите у воді?” Він не підплив, щоб докорити мені такими словами: “Пане Ренлунд, ви б не опинилися у цій ситуації, якби були в кращій фізичній формі”. Він не починав буксирувати мій каяк, поки я намагався залізти на нього. І він не робив мені зауважень перед всією групою. Натомість він надав мені допомогу, якої я потребував, у той час, коли вона була мені потрібна. Він дав мені пораду, коли я був готовий слухати. І він старався підбадьорювати мене.
Коли ми служимо іншим, нам не потрібно ставити безглуздих запитань або говорити про очевидне. Більшість людей, які зазнають труднощів, знають, з чим вони стикнулися. Нам не слід осуджувати; наш осуд не буде корисним і не буде сприйматися, і найчастіше ми не знаємо всього.
Якщо ми порівнюємо себе з іншими, то можемо припуститися небезпечних помилок, особливо, якщо дійдемо висновку, що ми більш праведні, ніж ті, хто страждає. Це можна порівняти з діями людини, яка безнадійно тонучи у воді на триметровій глибині23, бачить, як хтось ще тоне на чотириметровій глибині24, осуджує його, вважаючи більшим грішником, і при цьому задоволена собою. Зрештою, всі ми страждаємо, кожний по-своєму. Ніхто з нас не заслуговує спасіння25. Нам ніколи це не під силу. Яків, у Книзі Мормона, навчав: “Памʼятайте, після того як [ми] примири[мо]ся з Богом, що тільки в благодаті Бога і через неї [ми] спасенні”26. Усім нам потрібна безмежна Спасителева Спокута, а не лише її частина.
Усім нам слід повною мірою виявляти співчуття, емпатію і любов, коли ми спілкуємося з оточуючими нас людьми27. Тим, кому важко, “потрібно відчути чисту любов Ісуса Христа, яка відчувається у [наших] словах та діях”28. Служачи, ми часто підбадьорюємо інших і пропонуємо допомогу. Навіть якщо хтось не сприйнятливий, ми продовжуємо служити, настільки, наскільки нам дозволяють ці люди. Спаситель навчав, що “таким ви продовжуватимете проповідувати; бо ви не знаєте, може вони повернуться, і покаються, і прийдуть до Мене з щирими намірами в серці, і Я зцілю їх; а ви будете знаряддям принесення їм спасіння”29. Завдання Спасителя — зцілювати. Наше завдання — любити, а саме любити і служити так, щоб інші наближалися до Ісуса Христа. Це один з результатів дії потужного, благотворного циклу доктрини Христа.
Я закликаю вас жити за доктриною Христа, і робити це постійно, раз у раз і свідомо та допомагати іншим на їхньому шляху. Я свідчу, що доктрина Христа відіграє центральну роль у плані Небесного Батька; адже вона є Його доктриною. Якщо ми виявляємо віру в Ісуса Христа і Його Спокуту, то просуваємося вперед шляхом завітів та відчуваємо спонукання допомагати іншим стати відданими учнями Ісуса Христа. Ми можемо стати спадкоємцями у царстві Небесного Батька, що є кульмінацією відданого життя за доктриною Христа. В ім’я Ісуса Христа, амінь.