Cвідчення про Ісуса
Моє запрошення таке: дійте тепер, щоб отримати місце, призначене для тих, хто є доблесним у свідченні про Ісуса.
У 1832 році Джозефу Сміту і Сідні Рігдону було дано дивовижне видіння, що стосувалося вічної долі Божих дітей. У цьому одкровенні було сказано про три небесні царства. Президент Даллін Х. Оукс говорив про ці “царства слави” у жовтні минулого року1, зауваживши, що “через тріумф і славу Агнця”2 всіх дітей Бога — за винятками, яких не так вже й багато, — зрештою буде викуплено і призначено до одного з цих царств “згідно з бажаннями, які вони виявили через свій вибір”3. План викуплення, запропонований Богом, надає універсальну можливість всім Його дітям, коли б і де б вони не жили на землі.
І хоч слава навіть найнижчого з цих трьох царств, телестіального, “перевершує всіляке розуміння”4, наш Батько сподівається, що ми виберемо — і завдяки благодаті Його Сина підготуємося — до найвищого і найславетнішого з цих царств, целестіального, де ми зможемо насолоджуватися вічним життям як “співспадкоємці Христові”5. Президент Рассел М. Нельсон закликав нас “мислити целестіально”, зробивши целестіальне царство своєю вічною метою, а потім ретельно обдумувати, куди кожне з [наших] рішень, прийняте тут, на землі, приведе [нас] у прийдешньому світі”6.
У целестіальному царстві є ті, “хто сприйняли свідчення Ісуса , … [хто є] праведниками, які стали досконалими через Ісуса, посередника нового завіту”7. Про жителів другого, тобто террестріального, царства написано, що “це ті, хто є шанованими людьми землі, кого було засліплено лукавством людей”. Основною обмежувальною рисою для них, є те, що вони “не є доблесними у свідченні про Ісуса”8. Ті ж, хто в нижчому, телестіальному, світі, це ті, які “не сприйняли ні євангелію, ні свідчення про Ісуса”9.
Зауважте, що розпізнавальною ознакою для жителів кожного царства є те, як вони ставляться до “свідчення про Христа” у діапазоні від (1) щирої відданості до (2) відсутності хоробрості до (3) прямої відмови. Від реакції кожної людини залежить її вічне майбутнє.
І.
Що таке свідчення про Ісуса?
Це — свідчення Святого Духа про те, що Ісус є божественним Сином Бога, Месією та Викупителем. Це — свідчення Івана про те, що Ісус був від початку з Богом, що Він був Творцем неба і землі і “в Ньому була євангелія, і євангелія була життям, і життя було світлом людей”10. Це — “свідчення апостолів і пророків…, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса”11. Це — знання про те, що “не дано ніякого іншого імені, через яке приходить спасіння”12. Це — “свідчення, останнє з усіх”, дане пророком Джозефом Смітом про те, “що Він живе! Що Він є Єдинонародженим від Батька — що Ним, і через Нього, і від Нього світи є та було створено, і жителі їхні є синами й дочками, народженими Богові”13.
II.
За цим свідченням стоїть запитання: що ми робимо з цим свідченням?
Ті, хто житиме у целестіальному царстві, “отримують” це свідчення про Ісуса Христа у всій його повноті завдяки тому, що охрищуються, отримують Святого Духа і долають усе вірою14. Визначаючи свої пріоритети і роблячи свій вибір, вони керуються принципами та істинами євангелії Ісуса Христа. Свідчення про Ісуса є виявом того, ким вони є і ким вони стають. Їхньою мотивацією є милосердя, “чиста любов Христа”15. Вони зосереджуються на тому, щоб досягнути “мір[и] зросту Христової повноти”16.
Принаймні дехто з тих, хто буде знаходитися в террестріальному царстві, також приймає свідчення про Ісуса, але вони відрізняються тим, чого вони не роблять з ним. Якщо не бути доблесними у свідченні про Спасителя, то це вказує на певний ступінь апатії або недбалості, тобто на стан “ні гарячий, ані не холодний”17, — на противагу стану, наприклад, народу Аммона у Книзі Мормона, який “відзнача[в]ся своєю ревністю у ставленні до Бога”18.
У телестіальному царстві житимуть ті, хто відкидає свідчення про Ісуса, а також про Його євангелію, Його завіти та Його пророків. Авінадій описав їх як тих, хто живе “згідно з їхніми власними тілесними намірами і бажаннями; ніколи не прикликаючи Господа, тоді як рамена милості було простягнуто до них; бо рамена милості було простягнуто до них, а вони не хотіли”19.
III.
Що означає бути доблесним у свідченні про Ісуса?
Є кілька варіантів, які можна розглянути, відповідаючи на це запитання. Я назву лише кілька. Бути доблесним у свідченні про Ісуса безсумнівно означає, зокрема, підсилювати і зміцнювати це свідчення. Справжні учні не ігнорують те, що на перший погляд, здається дрібницями, але що підтримує і зміцнює їхнє свідчення про Ісуса. Це, зокрема, молитва, вивчення Писань, дотримання у святості Суботнього дня, прийняття причастя, покаяння, служіння підопічним та поклоніння в домі Господа. Президент Нельсон нагадує нам, що “свідчення, яке не підживлюється щодня “добрим словом Бога” [Мороній 6:4], може дуже швидко згаснути. Отже… нам потрібно щодня поклонятися Господу та вивчати Його євангелію”. Потім він додав: “Я благаю вас: нехай Бог буде понад усе у вашому житті. Приділіть Йому належну частку свого часу. Якщо ви це зробите, то помітите, як це вплине на ваш позитивний духовний ривок”20.
Бути доблесними також означає свідчити відкрито і публічно. Своїм хрищенням ми підтверджуємо наше бажання “бути свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де [ми] може[мо] бути, аж до самої смерті”21. Особливо у цю Великодню пору ми радісно, публічно і беззастережно проголошуємо наше свідчення про воскреслого, живого Христа.
Одним з проявів доблесті у свідченні про Ісуса є те, що ми прислухаємося до Його посланців. Бог не змушує нас, підштовхуючи на кращий шлях, на шлях завітів, але Він дає настанови Своїм пророкам попереджати нас, аби ми повною мірою усвідомлювали наслідки нашого вибору. І це попередження є не лише для членів Церкви. Він через Своїх пророків і апостолів з любовʼю благає увесь світ прислухатися до істини, яка зробить їх вільними22, убереже їх від непотрібного страждання і принесе їм нескінченну радість.
Бути доблесними у свідченні про Ісуса означає заохочувати інших — словом і власним прикладом — також бути доблесними в цьому, особливо членів своєї сімʼї. Старійшина Ніл А. Максвелл одного разу звернувся до, “головним чином, “шанованих” членів [Церкви], які поверхово віддаються своєму учнівству, замість того, щоб заглиблюватися в нього, і які є відданими учнівству лише час від часу, а не “завзято займаються ним”[Учення і Завіти 76:75; 58:27]”23. Зазначаючи, що всі люди вільні у своєму виборі, старійшина Максвелл з гіркотою стверджує: “Однак, на жаль, коли людина вибирає недбалість, вона вибирає не лише для себе, але й для наступних і наступних поколінь. Ледь помітна двозначність у словах батьків може стати причиною великих відхилень від курсу у їхніх дітей! Попередні покоління в сім’ї могли втілювати собою відданість, а ось у нинішньому поколінні дехто вже висловлюється явно двозначно. На жаль, у майбутньому вибір, зроблений кимось, призведе до розколу, оскільки ерозії вже не уникнути”24.
Кілька років тому старійшина Джон Х. Гроберг розповів історію про молоду сімʼю, яка жила на початку 1900-х років на Гаваях і належала до невеличкої філії. Вони були членами Церкви вже майже два роки, коли одна з їхніх дочок захворіла. Діагноз не змогли поставити, і її поклали в лікарню. Наступної неділі на церковних зборах батько цієї сімʼї та його син підготували причастя, як це вони робили у більшість попередніх неділь, але коли цей молодий батько став на коліна, щоб благословити хліб, президент філії, раптом усвідомивши, хто знаходиться за столом з причастям, зіскочив з місця і закричав: “Стоп. Ви не можете торкатися причастя. Ваша дочка невідомо чим захворіла. Негайно ж ідіть звідти, а хтось інший по-новому підготує хліб для причастя. Вам не місце серед нас. Ідіть вже”. Ошелешений батько запитально подивився на президента філії, потім на присутніх у залі і, відчуваючи глибину їхньої тривоги і їхнього збентеження, підійшов до своєї сімʼї і вони мовчки пішли з каплиці.
Жодного слова не було промовлено, коли сімʼя пригнічено йшла до свого маленького будинку. Там вони стали в коло, і батько сказав: “Будь ласка, мовчіть, поки я не буду готовий говорити”. Син-підліток роздумував, що вони могли б зробити, аби помститися за сором, від якого так страждали: може повбивати свиней президента філії, чи спалити його дім, а може приєднатися до іншої церкви? У тиші минуло пʼять, десять, пʼятнадцять, двадцять пʼять хвилин.
Стиснені батькові кулаки почали розтискатися, і в нього на очах зʼявилися сльози. Мати почала плакати, а невдовзі вже тихенько заплакала й кожна дитина. Батько повернувся до своєї дружини і сказав: “Я люблю тебе”. Потім він повторив ці слова кожній своїй дитині. “Я люблю всіх вас і хочу, щоб ми як сімʼя були разом вічно. І єдиний спосіб цього досягти — це бути гідними членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і бути запечатаними святим священством у храмі. Це не церква президента філії. Це — Церква Ісуса Христа. Ми не дозволимо ніякій людині, ніякій образі, ніякій перешкоді чи гордовитості завадити нам бути разом вічно. Наступної неділі ми знову підемо до церкви. Ми залишатимемося самі, поки не встановлять, чим хвора наша дочка, але ми повернемося”.
Вони продовжували ходити до церкви, їхня дочка одужала, і ця сімʼя була запечатана у храмі Лає, Гаваї, коли його добудували. Сьогодні більш як 100 людей називають свого батька, дідуся і прадідуся благословенним, бо він зосередив свій погляд на вічності25.
І останній аспект виявлення доблесті у свідченні про Ісуса, про який я згадаю, — це наше індивідуальне прагнення до особистої святості. Ісус є Викупителем, Якого ми потребуємо26, і Він благає: “Покайтеся, всі ви, кінці землі, і прийдіть до Мене і христіться в Моє імʼя, щоб вас можна було освятити прийняттям Святого Духа, щоб ви могли стояти незаплямованими переді Мною в останній день”27.
Пророк Мормон описує одну групу святих, яка могла встояти і бути такою, незважаючи на те, що їм довелося “дола[ти] багато скорбот”28.
“Проте вони постилися і молилися часто, і ставали все сильнішими і сильнішими в своїй покірливості, і все стійкішими і стійкішими у вірі в Христа, до того, що наповнило їхні душі радістю і втіхою, авжеж, аж до очищення й освячення їхніх сердець, освячення, яке приходить через те, що вони віддають свої серця Богові”29. Це — та могутня зміна серця, коли ми віддаємо його Богу і духовно відроджуємося завдяки благодаті Спасителя, якої ми прагнемо30.
Моє запрошення таке: дійте тепер, щоб отримати місце, призначене для тих, хто є доблесним у свідченні про Ісуса. Якщо потрібно покаятися, “не відкладай[те] день свого покаяння”31, бо “у ту годину, коли ви й не думаєте, літо пройде, і жнива закінчаться, а ваші душі не будуть спасенні”32. Будьте старанними у дотриманні ваших завітів з Богом. Не “обража[йте]ся на суворість Слова”33. “Не забува[й]те зберігати імʼя [Христа] завжди записаним у ваших серцях, щоб ви не опинилися ліворуч від Бога, але щоб [могли] чу[ти] і зна[т]и голос, яким вас покличуть, а також те імʼя, яким Він покличе вас”34. І зрештою, будьте “рішучими у своїх серцях, аби мати здатність виконати те, чого [Ісус] навчить і що Він накаже вам35.
Наш Батько хоче, аби всі Його діти, які того бажають, мали вічне життя з Ним в Його целестіальному царстві. Ісус страждав, помер і воскрес, щоб уможливити це. Він “зійшов на небеса і посів місце праворуч Бога, предʼявляючи Батькові Свої права на милість, яку Він має до дітей людських”36. Я молюся, щоб ми всі могли бути благословенні мати полум’яне свідчення про Господа Ісуса Христа, раділи цьому свідченню і були доблесними в ньому та постійно насолоджувалися плодами Його благодаті в нашому житті. В ім’я Ісуса Христа, амінь.