Генеральна конференція
    Хіба не підемо ми далі у такій величній справі?
    Footnotes
    Theme

    Хіба не підемо ми далі у такій величній справі?

    Ми завжди маємо пам’ятати про ціну, сплачену Джозефом і Гайрумом Смітами, разом з великою кількістю інших вірних чоловіків, жінок і дітей, заради встановлення Церкви.

    Дуже вам дякую, Президенте, за такий чудовий початок. Брати і сестри, 215 років тому, у Джозефа і Люсі Мак Сміт, у штаті Вермонт, у краю, відомому як Нова Англія у північно-східній частині Сполучених Штатів, народився маленький хлопчик.

    Джозеф і Люсі Мак вірили в Ісуса Христа, вивчали святі Писання, щиро молилися і ходили у вірі в Бога.

    Вони назвали свого новонародженого хлопчика Джозефом Смітом молодшим.

    Про сім’ю Смітів Бригам Янг сказав: “Господь ніколи не зводив Свого ока ні з [Джозефа Сміта], ні з його батька, ні з батька його батька, ні з його прабатьків аж до Авраама і від Авраама до потопу; від потопу до Еноха і від Еноха до Адама. Він наглядав за цією сім’єю і цією кров’ю, як вона циркулювала від самого початку і до народження цього чоловіка. [Джозефа Сміта] було висвячено наперед у вічності”1.

    Будучи улюбленцем своєї сім’ї, Джозеф молодший був особливо близьким зі своїм старшим братом Гайрумом, якому було приблизно шість років, коли народився Джозеф.

    Минулого жовтня я сидів біля кам’яної плити для вогнища, яка була у маленькому будиночку Смітів у Шероні, штат Вермонт, де народився Джозеф. Я відчував любов Гайрума до Джозефа і уявив, як він тримає на руках свого маленького братика і навчає його ходити.

    У батька й матері Смітів виникали особисті труднощі, які змушували їхню сім’ю багато разів переїжджати, поки вони не вирішили залишити Нову Англію і прийняли сміливе рішення вирушити далі на захід до штату Нью-Йорк.

    Оскільки сім’я була дружньою, вони пережили ці труднощі і разом узялися за приголомшливу справу почати все заново на 40,5 гектарах (0,4 км2), вкритих лісом у Манчестері поблизу Пальміри, штат Нью-Йорк.

    Я не впевнений, що багато з нас усвідомлюють фізичні та емоційні труднощі, які принесли сім’ї Смітів нові починання—розчищення землі, насадження фруктових дерев і засадження полів, будівництво маленького дерев’яного будинку та інших фермерських споруд, поденна робота найманими працівниками та виробництво товарів для дому на продаж у місті.

    На той час, коли сім’я прибула у західну частину штату Нью-Йорк, ту місцевість охопило релігійне збудження, відоме як Друге велике пробудження.

    У ті часи дебатів і суперечок між релігійними групами, Джозеф отримав чудове видіння, відоме сьогодні як Перше видіння. Ми благословенні, що маємо чотири основні розповіді про нього, якими я і скористаюся2.

    Джозеф писав: “У цей час великого [релігійного] збудження я часто серйозно замислювався і відчував великий неспокій, і незважаючи на те, що я переживав такі глибокі й часто гіркі почуття, я хоч і відвідував збори різних конфесій, коли випадала така можливість, але, разом з тим, тримався осторонь. … Але безладдя і суперечки між конфесіями були настільки великими, що неможливо було хлопцеві, настільки юному й не обізнаному в людях і житті, як я, дійти певного висновку—хто був правий, а хто помилявся”3.

    Джозеф звернувся до Біблії, щоб знайти відповіді на свої запитання, і прочитав Якова 1:5: “Якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,—і буде вона йому дана”4.

    Він зауважив: “Ще ніколи жоден уривок з Писань не зворушував людського серця з такою силою, як тоді ці слова зворушили моє. Вони, здавалося, в повній мірі заволоділи почуттями мого серця. Я знову і знову вдумувався в ці слова”5.

    Джозеф зрозумів, що Біблія не містить всіх відповідей на життєві запитання; натомість вона навчала чоловіків і жінок як вони можуть знайти відповіді на свої запитання, спілкуючись безпосереднього з Богом через молитву.

    Він додав: “І ось, сповнений рішучості просити від Бога, я пішов до лісу, щоб спробувати це здійснити. Сталося це вранці чудової, ясної днини ранньої весни тисяча вісімсот двадцятого року”6.

    Невдовзі після цього, Джозеф сказав, що “[стовп] світл[а] бу[в] на мені [і] я побачив двох Осіб, що стояли переді мною у повітрі, блиск і славу Яких неможливо описати. Один з них звернувся до мене, називаючи моє ім’я, і сказав, указуючи на іншого: [Джозефе,] це Мій Улюблений Син, Слухай Його!7

    Тоді Спаситель сказав: “Джозефе, сину Мій, твої гріхи прощені тобі. Іди своїм шляхом, ходи згідно з постановами Моїми і виконуй Мої заповіді. Ось, Я—Господь слави. Мене розіп’яли за світ, щоб усі, хто вірять у Моє ім’я, могли мати вічне життя”8.

    Джозеф додав: “Тож ледве зібравшись із силами і змігши говорити, я спитав у цих Осіб, що стояли наді мною у світлі, яка ж з усіх сект правильна”9.

    Він пригадував: “Вони сказали мені, що всі релігійні конфесії вірили в неправильні вчення і що ніяка з них не визнавалася Богом як Його Церква та царство. Та … у той самий час [я] отримав обіцяння, що повноту євангелії у певний час у майбутньому буде відкрито мені”10.

    Джозеф також зазначив: “Я бачив багатьох ангелів в цьому видінні”11.

    Після цього славетного видіння Джозеф написав: “Моя душа була сповнена любов’ю і протягом багатьох днів я міг радіти великою радістю. … Господь був зі мною”12.

    Він вийшов зі Священного гаю, щоб почати свою підготовку і стати пророком Бога.

    Джозеф також почав дізнаватися про те, що переживали давні пророки—неприйняття, протидію й гоніння. Джозеф згадував, як розповів одному зі священиків, який брав активну участь у релігійному пробудженні, про те, що побачив і почув:

    “Його поведінка надзвичайно вразила мене. Він поставився до моєї розповіді не тільки легковажно, але й з великим презирством, говорячи, що все це від диявола, що в наші часи немає видінь чи одкровень, що всі такі явища припинилися після того, як апостолів не стало, і що їх ніколи вже більше не буде.

    Проте незабаром я довідався, що моя розповідь викликала велике упередження проти мене серед сповідників релігії, а також призвела до сильного переслідування, яке невпинно посилювалося; … і це було спільним для всіх сект; у цьому переслідуванні вони всі поєдналися”13.

    Три роки потому, у 1823 році, небеса знову відкрилися, аби Відновлення євангелії Ісуса Христа в останні дні тривало. Джозеф зазначив, що ангел на ім’я Мороній, явився йому і сказав, “що Бог призначив мені роботу … [і що] існує схована книга, написана на золотих пластинах”, яка містить “повноту вічної євангелії, … як Спаситель дав її давнім жителям [Америки]”14.

    Зрештою, Джозеф отримав, переклав і видав давній літопис, відомий сьогодні як Книга Мормона.

    Його брат Гайрум, який завжди підтримував його, особливо після його болісної, небезпечної для життя операції на нозі у 1813 році, був одним зі свідків золотих пластин. Він також був одним з шести членів Церкви Ісуса Христа, коли її було організовано у 1830 році.

    Протягом життя Джозеф і Гайрум разом стикалися зі зловмисниками і гоніннями. Наприклад, вони страждали у найжалюгідніших умовах у тюрмі в Ліберті, у штаті Міссурі, протягом п’яти місяців холодної зими 1838–1839 років.

    У квітні 1839 року Джозеф написав своїй дружині, Еммі, описуючи їхню ситуацію у тюрмі в Ліберті:“Мені здається, що минуло десь п’ять місяців і шість днів з того часу, коли я потрапив під цілодобовий нагляд охорони з їхніми гримасами, і за стіни, ґрати і скрипучі залізні двері самотньої, темної, брудної в’язниці. … Як би там не було, ми не залишимося в цьому [місці], і ми радіємо цьому. Щоб з нами не сталося, неможливо потрапити в гіршу діру, ніж ця. … Ми ніколи не захочемо повернутися в таке місце, як Ліберті, в окрузі Клей, штат Міссурі. Ми достатньо настраждалися, щоб ніколи не забути його”15.

    Перед лицем переслідувань, Гайрум виявляв віру в обіцяння Господа, включаючи гарантію врятуватися від своїх ворогів, якщо він так вирішить. У благословенні, яке Гайрум отримав у 1835 році під руками Джозефа Сміта, Господь пообіцяв йому: “Ти матимеш силу врятуватися від твоїх ворогів. Тебе невпинно прагнутимуть позбавити життя, але ти врятуєшся. Якщо ти прагнеш і бажаєш цього, ти матимеш силу добровільно покласти своє життя, щоб прославити Бога”16.

    У червні 1844 року Гайруму було дано вибір: жити чи покласти своє життя, аби прославити Бога і “запечата[ти] своє свідчення власною кров’ю”—пліч-о-пліч зі своїм улюбленим братом Джозефом17.

    За тиждень до фатальної подорожі в Картедж, де їх холоднокровно вбив озброєний натовп боягузів, які розмалювали свої обличчя, щоб їх не впізнали, Джозеф написав: “Я порадив своєму братові, Гайруму, посадити свою сім’ю на наступний пароплав і вирушити в Цинциннаті”.

    Мене все ще зворушує відповідь Гайрума, коли я згадую про неї: “Джозефе, я не можу залишити тебе’’18.

    Тож, Джозеф і Гайрум вирушили до Картеджа, де вони стали мучениками за Христову справу та Христове ім’я.

    В офіційному оголошенні про їхню мученицьку смерть сказано так: “Джозеф Сміт, Пророк і Провидець Господа, … явив світу Книгу Мормона, яку він переклав даром та силою Бога, і через нього її видали на двох континентах; він послав повноту вічної євангелії, яку вміщено в неї, до чотирьох частин світу; він явив одкровення і заповіді, з яких складається ця книга Учення і Завітів, та багато інших мудрих документів і настанов для блага дітей людських; він зібрав багато тисяч святих останніх днів, заснував велике місто і залишив славу та ймення, які не знищити. … І як більшість з Господніх помазаників у давнину, [Джозеф] запечатав свою місію і свої діяння своєю власною кровʼю; і так само його брат Гайрум. Ужитті вони були нерозлучні, і в смерті їх не розділено!19

    Після мученицької смерті Джозефа і Гайрума їхні тіла повернули в Наву, обмили і одягнули їх, щоб родина Смітів могла побачити своїх рідних. Їхня дорогоцінна матір згадувала: “Довгий час я збиралася силами, трималася кожною фіброю своєї душі і благала Бога зміцнити мене; але, коли я увійшла в кімнату, і побачила своїх убитих синів, що обидва лежали перед моїми очима, та почула схлипування і стогін моєї сім’ї і плач, що сходив з уст дружин, дітей, братів і сестер, цього було занадто. Я ослабла й заволала до Господа в муках своєї душі: “Боже мій! Боже мій! Нащо Ти покинув цю родину?”20

    У той момент суму й страждань, вона згадувала, що вони сказали: “Мамо, не плач за нами, бо ми перемогли світ любов’ю”21.

    Вони справді перемогли світ. Джозеф і Гайрум Сміти, подібні до тих вірних святих, про яких сказано у книзі Об’явлення: “Прийшли від великого горя і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця [і перебувають] … перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать. А Той, Хто сидить на престолі, розтягне намета над ними.

    Вони голоду й спраги терпіти не будуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка.

    Бо Агнець, що серед престолу, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре!”22

    Відзначаючи цю радісну подію, 200-річчя Першого видіння, ми завжди маємо пам’ятати про ціну, сплачену Джозефом і Гайрумом Смітами, разом з великою кількістю інших вірних чоловіків, жінок і дітей, заради встановлення Церкви, аби і ви, і я могли насолоджуватися багатьма благословеннями та всіма тими явленими через одкровення істинами, які ми маємо сьогодні. Їхню вірність ніколи не слід забувати!

    Я часто думав над тим, чому Джозеф, Гайрум і їхні сім’ї мали так багато вистраждати. Можливо, вони прийшли до пізнання Бога через страждання у спосіб, якого не можна було досягти без них. Завдяки цьому вони розмірковували про Гефсиманію і хрест Спасителя. Як сказав Павло: “Бо вчинено вам за Христа добродійство,—не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього”23.

    Перед своєю смертю у 1844 році Джозеф написав святим натхненного листа. То був заклик до дій, який триває в Церкві і сьогодні:

    “Браття [і сестри], хіба не підемо ми далі у такій величній справі? Рушаймо вперед, а не назад. Сміливіше, браття [і сестри]; і вперед, вперед до перемоги! …

    Отже, як Церква, і як народ, і як святі останніх днів, давайте принесемо Господу жертву в праведності”24

    Слухаючи Духа під час цього святкування 200-ї річниці у ці вихідні дні, поміркуйте про те, яку жертву в праведності ви піднесете Господу у найближчі дні. Будьте відважними—розкажіть про це людині, якій ви довіряєте, а найважливіше, будь ласка, знайдіть час, аби зробити це!

    Я знаю, що Спасителю приємно, коли ми в праведності приносимо Йому жертву від усього серця, саме так, як Він був задоволений відданою жертвою тих чудових братів, Джозефа і Гайрума Смітів, та всіх інших вірних святих. Про це я урочисто свідчу у священне і святе ім’я нашого Господа Ісуса Христа, амінь.