Останні слова поради і настанови Легія своїм дітям ніжні й сильні. Ясно й ефективно навчав він свого сина Якова про зв’язок між Сотворінням, Падінням і Спокутою Ісуса Христа. Він дав своєму сину Йосипу пророче проголошення про Йосипа, сина Якова, додавши й своє свідчення про відновлення євангелії через його тезка, який житиме в останні дні, Джозефа Сміта молодшого. Якщо ви будете детально вивчати план спасіння, а також здійснення пророцтв, що стосувалися відновлення євангелії в останні дні, ваше свідчення про Божу любов до всіх Його дітей і турботу про них зростатиме.
Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) свідчив, що Америка—це земля свободи, прибережена для відновлення євангелії: “Наш Батько Небесний спланував прихід Батьків-Засновників і їхню форму правління як необхідний пролог, що веде до відновлення євангелії. Згадайте, що сказав наш Спаситель Ісус Христос приблизно дві тисячі років тому, коли Він відвідав цю обіцяну землю: “Бо є мудрість у Батька, що вони мають бути відновлені на цій землі і встановлені як свободний народ силою Батька, щоб це могло [статися]” (3 Нефій 21:4). Америка, земля свободи, мала стати в останні дні Господнім плацдармом для Його відновленої Церкви” (у Conference Report, Oct. 1987, 3; або Ensign, Nov. 1987, 4).
Старійшина Едуардо Аяла, сімдесятник, пояснював, що благословення євангелії є тепер доступними скрізь, де живуть віддані члени Церкви: “Умови життя людей і країн змінюються завдяки прогресу, що відбувається у світі; і все ж у багатьох місцях, будь то засніжені гірські вершини, теплі долини, береги річок чи пустинні місцевості—скрізь, де знаходяться члени Церкви, там завжди будуть ті, хто живе за цими основними принципами, і цим вони благословляють решту людей” (у Conference Report, Apr. 1995, 39; або Ensign, May 1995, 30).
Невиконання Господніх заповідей дозволяє Сатані обманувати нас, і ми забуваємо світло й істину, які до цього пізнали. Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, так описав цю загрозливу ситуацію: “На мій погляд, один з наслідків непокори Богу можна уявити собі як появу достатньо сильної духовної анестезії, що блокує будь-які відчуття,—і тоді зв’язок з Богом розривається. Поступово втрачається не лише свідчення про істину, але навіть сама згадка про те, як то було—жити у світлі, [починає] здаватися … якоюсь ілюзією” (“A Life Founded in Light and Truth,” Brigham Young University 2000–2001 Speeches [2001], 81).
Вірш 22 в 2 Нефій 1 не означає, що дух і тіло злочестивих будуть знищені, тобто перестануть існувати. Наш дух за своєю природою є вічним, і всі люди, народжені на землі, матимуть фізичне воскресіння (див. Алма 11:43–44). Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) пояснив значення знищення душі в тому сенсі, як про це написав Нефій:
“Знищення не означає кінець існування. Ми знаємо, оскільки навчені завдяки одкровенням Господа, що душа не може бути знищена.
Кожна душа, народжена у цей світ, отримає воскресіння і безсмертя та буде існувати безкінечно. Отже, знищення не означає припинення існування. Коли Господь каже, що вони будуть знищені, Він має на увазі, що вони будуть вигнані з Його присутності, що вони будуть відсічені від присутності світла й істини і не матимуть привілею отримати це піднесення; оце і є знищення” (Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [1954–56], 2:227–28). Злочестивість знищує можливість воскреснути у вищому ступені слави (див. УЗ 88:30–31).
У 2 Нефій 2:2 Легій стверджує, що випробування, через які ми проходимо, можуть обернутися нам на користь (див. також УЗ 98:3). Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, як почуття вдячності дає нам можливість дивитися на свої труднощі у контексті мети перебування на землі: “Коли ми складаємо подяку за все, то дивимося на труднощі й випробування в контексті мети життя. Ми послані сюди, щоб бути випробуваними. Обов’язково має бути протилежність у всьому. Так і мало бути, щоб ми вчилися і зростали завдяки протилежності, здоланню випробувань і навчанні інших тому ж” (у Conference Report, Apr. 2003, 103; або Ліягона, трав. 2003, с. 97).
Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що Бог посилає нам випробування, призначення яких—допомогти нам зростати духовно: “Навіть коли здається, що все йде так, як слід, часто виникає безліч труднощів і всі вони приходять одночасно. Якщо ці випробування не викликані вашим непослухом, тоді вони є доказом того, що Господь відчуває: ви підготовлені до подальшого зростання (див. Приповісті 3:11–12). А тому Він дає вам пройти через те, що стимулює зростання, розуміння і співчуття, які шліфують вас, приносячи нескінченну користь. Аби забрати вас звідти, де ви є, туди, де Він хоче, щоб ви були, вимагається дуже багато зусиль, і це, як правило, супроводжується дискомфортом і болем” (у Conference Report, Oct. 1995, 18; або Ensign, Nov. 1995, 16–17).
Спасіння означає “бути спасенним як від фізичної, так і від духовної смерті. Усі люди будуть спасенні від фізичної смерті благодаттю Бога завдяки смерті та воскресінню Ісуса Христа. Кожна людина може також бути спасенною від духовної смерті тією ж благодаттю Бога через віру в Ісуса Христа. Ця віра виявляється через життя в послушності до законів і обрядів євангелії та служіння Христові” (Путівник по Писаннях, “Спасіння”).
Завдяки Спокуті Ісуса Христа план спасіння є вільно доступним для кожного. Це не означає, що всі чоловіки і жінки отримають однакову винагороду. Як свідчив Алма: “Той, хто хоче, може прийти і скуштувати з вод життя вільно”. Однак він додає таке попередження: “А той, хто не хоче, того не примушено приходити; але в останній день йому буде відновлено відповідно до його вчинків” (Алма 42:27). Спасіння є доступним у тому сенсі, що воно надається за милістю Бога через Спокуту Христа усім, хто приймає його. Недоступним же спасіння є у тому сенсі, що воно дається не всім, а залежно від того, у що вони вірили або як вони вибрали прожити своє життя.
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, поділився наведеними далі думками стосовно взаємозв’язку між Сотворінням, Падінням і Спокутою: “Неможливо вірити в Христа і Його спокутну жертву, в справжньому й повному розумінні, яке необхідно для того, щоб здобути спасіння, і в той же час не вірити й не приймати істинну доктрину про падіння. Якби не було падіння, то не було б потреби і у Викупителі, тобто Спасителі. І неможливо вірити в падіння, без якого неможливі безсмертя і вічне життя, і в той же час не вірити і не приймати істинну доктрину про сотворіння: бо якби не було сотворіння всього в безсмертному стані, то не могло б бути й падіння, а отже й спокути і спасіння. Відповідно до вічного плану Батька необхідні були сотворіння, падіння і спокута—усі вони сплетені разом в одне нероздільне ціле” (A New Witness for the Articles of Faith [1985], 82).
Зображення
Сотворіння, Еден, Гефсиманія
Зображення
Сотворіння світу
Зображення
Адам і Єва вигнані із саду
Зображення
Христос у Гефсиманії
Іншого разу старійшина Брюс Р. Мак-Конкі пояснив:
“Найважливішими подіями з усіх, які вже відбулися чи ще відбуватимуться в усій вічності, … є Сотворіння, Падіння і Спокута.
Щоб навіть почати розуміти фізичне сотворіння всього, ми повинні знати, яким чином ці три вічні істини—Сотворіння, Падіння і Спокута—нероздільно сплетені разом у формі одного плану спасіння. … Жодна з них не стоїть окремо; кожна вплітається у дві інші; і без знання про всіх їх неможливо знати істину щодо кожної з них окремо. …
Але слід пам’ятати, що Спокута відбулася тому, що було Падіння. Христос заплатив викуп за Адамову провину. Якби не було Падіння, то не було б і Викуплення з його наслідками—безсмертям і вічним життям. Отже, так само як спасіння приходить через Спокуту, воно також приходить і завдяки Падінню” (“Christ and the Creation,” Ensign, June 1982, 9).
2 Нефій 2:5–6. “За цим законом жодна плоть не може бути виправдана”
Виправдання означає “бути звільненим від покарання за гріх і бути проголошеним невинним. Людина виправдана благодаттю Спасителя через віру в Нього. Цю віру проявляють через покаяння й послушність до законів і обрядів євангелії. Спокута Ісуса Христа дає людям нагоду покаятися і бути виправданими, тобто звільненими від покарання, яке в іншому випадку чекає на них” (Путівник по Писаннях, “Виправдання”).
Старійшина Даллін Х. Оукс говорив нам про те, що Книга Мормона вчить, що спасіння не приходить лише завдяки виконанню заповідей. “За цим законом жодна плоть не може бути виправдана” (2 Нефій 2:5). Навіть ті, хто служать Богу всією своєю душею, є нічого не вартими служителями (див. Мосія 2:21). Людина не може сама собі здобути спасіння.
Книга Мормона вчить: “Оскільки людина пала, вона не могла здобути нічого сама по собі” (Алма 22:14). “Не може бути нічого меншого за нескінченну спокуту, якої було б досить для гріхів світу” (Алма 34:12; див. також 2 Нефій 9:7; Алма 34:8–16). “Отже, викуплення приходить у Святому Месії і через Нього; … Він віддає Себе в жертву за гріх, щоб задовольнити закон” (2 Нефій 2:6–7). А тому ми “проповідуємо Христа, … щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів” (2 Нефій 25:26)” (у Conference Report, Oct. 1988, 78; або Ensign, Nov. 1988, 67).
2 Нефій 2:8. “Діяння, і милість, і благодать Святого Месії”
До свого покликання служити у кворумі сімдесятників старійшина Брюс С. Хейфен пояснював, що Спокута—це не просто Божий спосіб виправлення помилок і задоволення вимог правосуддя. Спокута—це відновлювальна, чудотворна сила, яка може допомогти нам змінитися: “Якось я роздумував, чи можуть ті, хто відмовився покаятися, але потім задовольнили вимоги закону, сплативши за свої гріхи, бути після цього гідними увійти в целестіальне царство. Відповідь на це—“ні”. Просто вимоги для входження в целестіальне життя є вищими: це не лише задоволення закону справедливості. З цієї причини, плата за наші гріхи принесе не такий же плід, що й розкаяння в наших гріхах. Справедливість—це закон рівноваги і порядку, і він повинен бути задоволений—і заплатити маємо або ми, або Він. Але якщо ми відхиляємо пропозицію Спасителя дозволити Йому понести наші гріхи і потім задовольняємо вимоги справедливості самі, ми все одно не матимемо повного відновлення, яке може відбутися через поєднання божественної допомоги і щирого покаяння. Об’єднані разом, ці чинники мають силу постійно змінювати наше серце й наше життя, готуючи нас до життя целестіального” (The Broken Heart: Applying the Atonement to Life’s Experiences [1989], 7–8).
Старійшина Річард Г. Скотт поділився своїми почуттями про Христову милість, що виявляється у сплаті наших боргів: “Ісус Христос мав заслуги, яких не могла мати жодна інша дитина Небесного Батька. Він був Богом, Єговою, ще до Свого народження у Віфлеємі. Його Батько не лише дав Йому Його духовне тіло, але Ісус був Його Єдинонародженим Сином у плоті. Наш Учитель прожив досконале, безгрішне життя, тому вимоги справедливості не мали над Ним сили. Він був і є досконалим у всьому—в любові, співчутті, терпінні, слухняності, прощенні й смиренні. Своєю милістю Він платить справедливості за наші борги, коли ми каємося і слухаємося Його” (у Conference Report, Apr. 1997, 77–78; або Ліягона, лист. 2006, с. 42).
2 Нефій 2:11–14. “Є потреба, щоб була протилежність у всьому”
Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що така протилежність допомагає нам зростати сильнішими: “У житті обов’язково будуть випробування, і деякі з них будуть гіркі й важкі. У нас може з’явитися бажання уникнути всіх труднощів життя, але це суперечитиме великому плану щастя, “бо певно є потреба в тому, щоб була протилежність у всьому” (2 Нефій 2:11). Ці випробування є джерелом нашої сили” (у Conference Report, Apr. 2004, 81; або Ліягона, трав. 2004, с. 80).
Президент Езра Тефт Бенсон пояснював, що така протилежність дає можливість вибирати:
“Книга Мормона навчає, що “певно є потреба в тому, щоб була протилежність у всьому” (2 Нефій 2:11)—так воно і є. Протилежність дає вибір, а вибір приносить наслідки—хороші або погані.
Книга Мормона пояснює, що люди “вільні вибрати волю і вічне життя через великого Посередника для всіх людей або вибрати неволю і смерть, що чекають на [них] у полоні та під владою диявола” (2 Нефій 2:27).
Бог любить нас; диявол нас ненавидить. Бог хоче, щоб ми мали повноту радості, як її має Він. Диявол хоче, щоб ми були такими ж нещасними, як він. Бог дає нам заповіді, щоб благословити нас. Диявол же хотів би, щоб ми порушували ці заповіді, щоб проклясти нас.
Щодня, постійно ми вибираємо—своїми бажаннями, своїми думками і своїми вчинками—бути благословенними чи проклятими, щасливими чи нещасними” (у Conference Report, Apr. 1988, 5; або Ensign, May 1988, 6).
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, прокоментував, як протилежність пов’язана зі щастям: “Справді, якби не було вибору, якби не було свободи вибирати і не було протилежності, тоді б не було реального існування. Це дуже нагадує метафору Легія про те, що при відсутності свободи волі й протилежності усе б стало безглуздим, нероздільно “поєднаним в одному” (2 Нефій 2:11). У такій ситуації земля і справді не мала б кінцевої мети свого сотворіння (див. 2 Нефій 2:12). Дійсно, ми не можемо ні духовно зростати, ні бути завдяки цьому справді щасливими, якщо тільки і допоки не будемо мудро користуватися свободою волі” (One More Strain of Praise [1999], 80).
2 Нефій 2:15. Дерево пізнання добра і зла та дерево життя
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, так пояснив, що таке дерево життя і дерево пізнання добра і зла: “Стосовно падіння, у Писаннях сказано, що в Еденському саду було два дерева. Одне—дерево життя, яке є символом вічного життя; інше було деревом пізнання добра і зла, яке є символом того, як, чому і яким чином з’явилися смертність і все, що її стосується” (A New Witness for the Articles of Faith, 86).
Президент Джозеф Філдінг Сміт показав, як книга Мойсея допомагає нам зрозуміти, чому Господь повелів Адаму не куштувати плід: “Із самої лише розповіді в Біблії незрозуміло, чому Господь сказав Адаму, що Він забороняє йому куштувати плід того дерева, але з оригіналу, який прийшов до нас через книгу Мойсея, це стає чітко зрозумілим. Господь сказав Адаму, що якщо він бажає залишатися в саду таким, як він є, тоді він не повинен їсти плід, але якщо він хоче з’їсти його і пізнати смерть, він вільний це зробити” (Answers to Gospel Questions, comp. Joseph Fielding Smith Jr., 5 vols. [1957–66], 4:81).
Президент Говард В. Хантер (1907–1995) навчав, що свобода волі необхідна для нашого зростання:
“Наш Небесний Батько бажав, щоб наше зростання тривало впродовж смертного життя і посилювалося завдяки нашій свободі вибирати і пізнавати. Він також бажав, щоб ми виявляли особисту віру і особисту волю, особливо маючи своє нове фізичне тіло, щоб удосконалюватися і контролювати його. Але ми знаємо з давніх і сучасних одкровень, що у той, тепер вже забутий момент, що стався дуже давно, Сатана хотів, щоб у нас не було незалежності і свободи волі, так само, як він хоче позбавити нас їх і зараз. Дійсно, Сатана чинив шалений опір проти свободи вибору, наданої Батьком, і робив це настільки шалено, що Іван в Об’явленні описав це словами “[сталась] на небі війна” (Об’явлення 12:7). Сатана хотів би приневолити нас, і він, якби міг, відібрав би в нас той найцінніший з дарів: нашу свободу вибрати божественне майбутнє і піднесення, яке ми всі маємо надію отримати.
Завдяки Христу і Його героїчному захисту Батькового плану, установлення свободи волі і прагнення вічності перемогли. …
Тож ми прийшли у смертне життя, і як у випадку з Єремією [див. Єремія 1:5], Бог знав нас у буквальному розумінні як Своїх духовних дітей, ми мали привілей вибрати свою особисту стежку у питаннях віри і релігійних переконань. Завдяки тріумфальній перемозі Христа на небі, коли Він подолав Люцифера, і потім завдяки Його тріумфу на землі, коли Він подолав наслідки падіння Адама і смерть всього людства, “діти людські” продовжують бути “вільними назавжди, можуть відрізняти добро від зла; діяти самостійно, а не бути під впливом” …
Щоб повною мірою зрозуміти цей дар свободи волі і його неоціненне значення, нам просто необхідно зрозуміти, що основний спосіб дії Бога—через переконання, терпіння і довготерпіння, а не через примус і закляте протистояння. Він завжди діє через лагідне і переконливе прохання та заохочення. Він завжди діє з незмінною повагою до свободи й незалежності, яку ми маємо. Він хоче допомогти нам і просить дати Йому можливість сприяти нам, але Він не буде робити це через порушення нашої свободи волі. Він надто любить нас, щоб робити це, і це суперечило б Його божественному характеру” (у Conference Report, Oct. 1989, 21; або Ensign, Nov. 1989, 17–18).
Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, пояснював, як Люцифер втратив своє повноважне становище: “Через це повстання Люцифера було скинуто і “він став Сатаною, так, саме дияволом, батьком усієї брехні, щоб обманювати, і осліпляти людей, і вести їх у полон за його волею, саме всіх тих, хто не прислухається до [Господнього] голосу” (Мойсей 4:4). Отже, цю особу, яка була ангелом Божим, мала повноваження, навіть перебувала у присутності Бога, було усунуто з присутності Бога і Його Сина (див. УЗ 76:25). Це викликало великий сум, “бо небеса оплакували його—то був Люцифер, син ранку” (УЗ 76:26)” (у Conference Report, Oct. 1987, 42; або Ліягона, січ. 2007, с. 5).
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі пояснював, як все було пов’язане з Падінням Адама: “Потім відбувається Падіння; Адам пав; приходить смертність, здатність народжувати дітей і смерть. Занепала людина є смертною; вона має смертну плоть; вона є “першою плоттю на землі”. І наслідки падіння позначилися на всьому створеному. Усе стало занепалим, оскільки також стало смертним. У світ приходить смерть; царює смертність; з’являється здатність народжувати дітей; і здійснюються величні й вічні цілі Господа” (“Christ and the Creation,” Ensign, June 1982, 14).
“Смертність, здатність народжувати дітей і смерть—усе це бере свій початок від Падіння. …
…Безкінечний Творець у той первісний день створив землю, і людину і всі форми життя у такому стані, щоб вони могли пасти. Це падіння викликало зміну статусу. Усе було створено так, щоб могло пасти, тобто змінитися. …
…У той первісний і Еденський день усі форми життя існували у вищому стані, ніж це є сьогодні. … Смерть і здатність народжувати дітей ще мали увійти у світ” (Ensign, June 1982, 9).
Старійшина Даллін Х. Оукс пояснив, у чому полягає різниця між гріхом і провиною: “Зазначена різниця між гріхом і провиною нагадує нам з увагою поставитися до слів у другому уложенні віри: “Ми віримо, що людей буде покарано за їхні власні гріхи, а не за Адамову провину” (курсив додано). Це знайшло своє відображення і в звичайному розмежуванні в законі. Деякі вчинки, такі як убивство, є злочином, оскільки за своєю суттю вони є поганими. Інші вчинки, такі як робота без ліцензії, є злочином тільки тому, що вони заборонені юридично. Виходячи з такого розмежування, вчинок, що призвів до Падіння, не був гріхом, тобто поганим вчинком за своєю суттю, а був провиною, тобто вчинком неправильним лише тому, що був формально забороненим. Ці слова не завжди використовуються для позначення чогось відмінного між собою, однак стосовно Падіння таке розмежування здається доцільним” (у Conference Report, Oct. 1993, 98; або Ensign, Nov. 1993, 73).
Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, чому Падіння було необхідним:
“Кульмінаційною подією Сотворіння стала поява Адама і Єви в Еденському саду. Вони були створені за подобою Бога і мали тіло з плоті і кісток. Створені за образом Бога і ще не смертні, вони не могли зістарітися й померти. “І вони не мали б дітей” [2 Нефій 2:23] і не відчували б труднощів життя. … Сотворіння Адама і Єви було райським сотворінням, таким сотворінням, яке вимагало суттєвої зміни, перш ніж вони зможуть виконувати заповідь мати дітей і тим самим надавати земні тіла для духовних синів і дочок Бога з доземного світу.
…Падіння Адама (і Єви) становило земне сотворіння і спричинило необхідні зміни в їхньому тілі, у тому числі й кровообіг, а також інші видозміни. Тепер вони могли мати дітей. Вони та їхні нащадки також почали зазнавати ушкоджень, хвороб і смерті” (у Conference Report, Oct. 1996, 44–45; або Ensign, Nov. 1996, 33).
Президент Джеймс Е. Фауст додав свої думки до описання того, як Падіння позначилося на Адамі і Єві, а також на їхніх нащадках:
“Через свою провину Адам і Єва, вибравши залишити свій стан невинності (див. 2 Нефій 2:23–25), були вигнані з присутності Бога. Це називають у християнському світі Падінням, або провиною Адама. Це є духовна смерть, оскільки Адама і Єву було відокремлено від Божої присутності і їм було дано свободу волі “діяти самостійно, а не бути під впливом” (2 Нефій 2:26). Їх також було наділено величною силою породження, аби вони могли виконати заповідь “розмножуйтеся, і наповнюйте землю” і мати радість у своєму потомстві (Буття 1:28).
Усі їхні потомки були так само вигнані з присутності Бога (див. 2 Нефій 2:22–26). Однак потомство Адама і Єви було невинним в перворідному гріхові, бо вони не брали в ньому участі. Отже було несправедливим, щоб усе людство вічно страждало за провини наших перших батьків—Адама і Єви. Стало необхідним владнати цю несправедливість; отже виникла необхідність у спокутній жертві Ісуса в ролі Спасителя і Викупителя. Завдяки неперевершеній дії Спокути, для кожної душі можливо отримати прощення гріхів, бути омитою від них і прощеною (див. 2 Нефій 9:6–9; Talmage, Articles of Faith, p. 89). Однак це прощення приходить лише за умови покаяння і особистої праведності” (у Conference Report, Oct. 1988, 13–14; або Ensign, Nov. 1988, 12).
Президент Бригам Янг (1801–1877) і Президент Джозеф Філдінг Сміт допомагають нам зрозуміти, що падіння Адама було частиною плану нашого Небесного Батька:
“Чи стали вони [Адам і Єва] у пряму опозицію до Бога і Його керування? Ні. Проте вони порушили заповідь Господа, і через це у світі з’явився гріх. Господь знав, що вони зроблять це, і Він спланував, щоб вони це зробили” (Discourses of Brigham Young, sel. John A. Widtsoe [1954], 103).
“Адам зробив тільки те, що він мав зробити. Він скуштував від плоду з однієї важливої причини, яка полягала в тому, щоб відчинити двері й повести вас, і мене, і всіх у цей світ. …
…Якби не Адам, мене б тут не було; вас би тут не було; ми б все ще чекали на небесах як духи” (Joseph Fielding Smith, у Conference Report, Oct. 1967, 121–22).
З Мойсей 5:10–11 ми дізнаємося, що Адам і Єва також усвідомлювали, які благословення прийдуть завдяки Падінню. Вони розуміли наступні принципи:
“Мої очі відкрилися”. Вони могли відрізняти добро від зла (вірш 10).
“В плоті я побачу Бога”. Воскресіння могло статися завдяки пришестю Господа Ісуса Христа (вірш 10).
“Ми … [будемо мати] … сім[’я]”. Стало можливим мати дітей (вірш 11).
“Ми … [будемо знати] добр[о] і зл[о]”. Адам і Єва мали свободу волі, щоб вибирати між добром і злом (вірш 11).
“Ми … [пізнаємо] рад[ість] нашого викуплення, і вічного життя, яке Бог дає всім послушним”. Має прийти Спокута (вірш 11).
У Перекладі Біблії, зробленому Джозефом Смітом, ми читаємо, що “Господь відвідав” Йосипа, сина Якова, про якого сказано у Старому Завіті, і що Йосипу було дано великі обіцяння стосовно його нащадків (ПДС, Буття 50:24). Як свідчив Легій: “Йосип дійсно бачив наш час” (2 Нефій 3:5), тобто дні Легія і його нащадків, і знав, що в майбутньому Бог поставить “вибраного провидця” (вірш 7), тобто великого пророка, якого буде названо його ім’ям (див. вірш 15). Йосип також знав, що переважно його нащадків Господь покличе першими у ці останні дні нести євангелію решті загублених з дому Ізраїля, розсіяниx серед народів світу, на виконання завіту, який Бог уклав з Авраамом (див. Bible Dictionary, “Joseph,” 716–17; Путівник по Писаннях, “Йосип, син Яковів”). Оскільки Господь дотримався Свого завіту з Йосипом, зрозуміло, що Він буде дотримуватися Свого завіту й з нами, якщо ми також будемо праведними.
Те, про що навчав Легій, є чудовим прикладом того, як Небесний Батько шанує завіт, укладений з Йосипом. Ми можемо бути впевненими, що Бог буде шанувати Свої завіти завжди.
Провидець—це людина, яка вповноважена Богом бачити духовними очима те, що Бог сховав від світу (Мойсей 6:35–38). Він—одкровитель і пророк (Мосія 8:13–16). У Книзі Мормона Аммон навчав, що лише провидець може користуватися спеціальними тлумачами, або Урімом і Туммімом (Мосія 8:13; 28:16). Провидець знає минуле, теперішнє і майбутнє. У давнину пророка часто називали провидцем (1 Самуїлова 9:9; 2 Самуїлова 24:11).
Президент Бригам Янг (1801–1877) свідчив про “вибраного провидця” Джозефа Сміта, який був відомий не лише у дні Йосипа з Єгипту, а навіть ще до сотворіння землі: “Це було вирішено на радах у вічності, задовго до того, як землю було закладено, що він, Джозеф Сміт, має бути людиною в останньому розподілі цього світу, який принесе слово Бога людям і отримає повноту ключів і влади Священства Сина Бога. Господь ніколи не зводив Свого ока ні з нього, ні з його батька, ні з батька його батька, ні з його прабатьків аж до Авраама і від Авраама до потопу; від потопу до Еноха і від Еноха до Адама. З того моменту, коли кров потекла в жилах першої людини, і до народження Джозефа Сміта, Він стежив за цією сім’єю і за цією кров’ю. Він [пророк Джозеф Сміт] був висвячений наперед у вічності, щоб головувати у цьому останньому розподілі” (Discourses of Brigham Young, 108).
Cтарійшина Ніл А. Максвелл назвав кілька істин, які провидець Джозеф Сміт міг бачити духовними очима і які до цього були приховані від світу:
“Провидця поставить Господь Бог мій, який буде вибраним провидцем для плоду моїх стегон” (вірш 6).
Господь сказав, що Джозефа Сміта молодшого має “бути названо провидцем, перекладачем, пророком” (УЗ 21:1) і що Джозефа було призначено стати на чолі цього розподілу (див. УЗ 110:16; 112:32).
“Поважатимуть його дуже серед плоду твоїх стегон” (вірш 7).
Мільйони нащадків народів з Книги Мормона визнають Джозефа Сміта пророком Відновлення.
“Щоб зробив він одне діло для плоду твоїх стегон … , яке буде великої цінності для них” (вірш 7).
Багато дітей Легія були благословенні світлом євангелії, яка була відновлена пророком Джозефом Смітом.
“Щоб не робив він нічого іншого, як тільки те, що Я накажу йому” (вірш 8).
Джозеф Сміт зосередив своє життя на виконанні волі Бога. Наприклад, на початку свого служіння він отримав повеління перекласти Книгу Мормона: “І ти маєш дар перекласти ці пластини; і це є перший дар, яким Я наділив тебе; і Я заповів, щоб ти не домагався ніякого іншого дару, доки Мою мету не буде досягнено в цьому; бо Я не дам тобі ніякого іншого дару, доки це не буде завершено” (УЗ 5:4).
Мойсей зібрав Ізраїль і вивів його з Єгипту в обіцяну землю. Мойсей передав Джозефу Сміту ключі для збирання Ізраїля. “Отже, Я поставлю для Мого народу чоловіка, який поведе їх, як Мойсей вів дітей Ізраїля” (УЗ 103:16). Це одне з безлічі того, у чому Джозеф був схожий на Мойсея.
“Йому дам Я силу нести слово Моє до сімені твоїх стегон” (вірш 11).
Джозеф Сміт переклав і дав дітям Легія літопис їхніх предків (див. УЗ 3; 5; 10), а також і багато інших одкровень.
“[Написане плодом] твоїх стегон [та написане іншими пророками] … зростеться одне з одним, і зруйнує хибні вчення” (вірш 12).
Книга Мормона та інші сучасні одкровення дають просте і надійне пояснення багатьох принципів і доктрин євангелії, що є в Біблії (див. УЗ 20:8–15; 42:12).
Простий сільський хлопець став пророком Відродження.
“Ті, хто прагне знищити його, зазнають поразки” (вірш 14).
Як пообіцяв Господь (див. 3 Нефій 21:10), життя пророка Джозефа Сміта було під захистом, аж поки він не завершив свою місію (див. УЗ 121:16–22).
“І назвуть його моїм ім’ям; і буде воно таким самим, як ім’я його батька” (вірш 15).
Джозеф Сміт молодший, третій син Джозефа Сміта старшого, був названий ім’ям його батька (див. Джозеф Сміт—Історія 1:4).
“Бо те [євангелію і її принципи], що Господь [принесе] його руками, силою Господа приведе мій народ до спасіння” (вірш 15).
Через Відновлення Церкви і Господніх обрядів пророк Джозеф Сміт показав нам, як отримати вічне життя.
2 Нефій 3:12. Книга Мормона і Біблія “зрост[у]ться одн[а] з одн[ою]”
Президент Бойд К. Пекер пояснив, як Книга Мормона і Біблія зростуться одна з одною. “Старий Завіт і Новий Завіт … і … Книга Мормона … тепер сплетені разом так, що якщо ви зосереджено вивчаєте одне [Писання], то прагнете вивчати й інше; якщо ви вивчаєте одне з [Писань], вам в цьому допомагає інше. Вони й справді у вашій руці є одним” (у Conference Report, Oct. 1982, 75; або Ensign, Nov. 1982, 53).
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі назвав, хто були люди, про яких сказано в 2 Нефій 3:18: “Зверніть увагу на слова Господа: “І Я, знайте, Я настановлю його [Мормона] написати письмена плоду стегон твоїх [нефійців] для плоду стегон твоїх [ламанійців]; і промовець родом з стегон твоїх [Джозеф Сміт] проголосить їх”. Книгу Мормона написав Мормон, але те, що він написав, було взято з писань нефійських пророків; і ці писання, зібрані в одну книгу, були перекладені Джозефом Смітом і через нього вони дійшли до ламанійців” (A New Witness for the Articles of Faith [1985], 426).
Обдумайте
Яким чином Сотворіння, Падіння і Спокута взаємопов’язані?
Що ми можемо дізнатися про тактику Сатани зі слів “сон пекла”? (2 Нефій 1:13).
Який взаємозв’язок між випробуваннями, нещастями і стражданнями, з якими ми стикаємося, і знанням Небесного Батька про те, якими ми можемо стати? (див. 2 Нефій 2:2).
Запропоновані завдання
Опишіть кількома реченнями взаємозв’язок між Сотворінням, Падінням і Спокутою.
Основуючись на тому, що ви дізналися з 2 Нефій 2:5–10, як ви можете пояснити комусь не з нашої віри, чому Спокута Ісуса Христа є необхідною?
Складіть перелік щонайменше з шести пророцтв, що містяться в 2 Нефій 3, які безпосередньо стосуються пророка Джозефа Сміта.