Інститут
Розділ 53: Mороній 1–6

Розділ 53

Мороній 1–6

Вступ

Після того, як Мороній завершив скорочення яредійської історії (див. Eтер 13:1; 15:34), він вважав, що не залишиться жити, щоб продовжити писати літопис (див. Mороній 1). Однак він жив ще 36 років після останньої битви між ламанійцями і нефійцями (див. Mормон 6:5; Mороній 10:1). Протягом цього часу Мороній записував інші священні істини, цінні для читачів останніх днів. Ці розділи є особливо корисними для нас, оскільки в них містяться настанови стосовно належного виконання обрядів—особливо обряду причастя—і ролі Святого Духа у щоденному управлінні Церквою. Мороній також наголосив на необхідності для членів Церкви пильнувати і насичувати нових членів Церкви, які приєдналися до неї.

Коментар

Мороній 1:1–3. Мороній

  • Господь “довірив ключі від літопису на палиці Єфрема” Моронію (УЗ 27:5). Таким чином саме він відіграв основну роль у передачі літопису в цей розподіл, а також у захисті самого літопису. Mороній був “останні[м] нефійськи[м] пророком [у Книзі Мормона] (прибл. 421 р. від Р.Х.). Незадовго до своєї смерті Мормон передав історичний літопис, названий пластинами Мормона, своєму синові Моронію (Сл. Mорм. 1:1). Moроній закінчив упорядкування пластин Мормона. Він додав розділи 8-й і 9-й до книги Мормона (Moрм. 8:1). Він скоротив книгу Етера і включив її у літопис (Eтер 1:1–2), а також додав свою власну книгу—книгу Моронія (Moрон. 1:1–4). Moроній запечатав пластини і сховав їх на пагорбі Кумора (Moрм. 8:14 ; Moрон. 10:2). У 1823 р. Моронія, вже воскрешену істоту, було послано відкрити Книгу Мормона Джозефу Сміту (ДС—Іст. 1:30–42, 45; УЗ 27:5). Він навчав молодого пророка щорічно з 1823 р. по 1827 р. (ДС—Іст. 1:54) і врешті передав йому пластини у 1827 р. (ДС—Іст. 1:59). Після завершення перекладу Джозеф Сміт повернув пластини Моронію” (Путівник по Писаннях, “Мороній, син Мормона”).

Mороній 1:4. Книга Мормона стане у великій пригоді

  • Книга Мормона відіграє важливу роль у наверненні багатьох людей. Мороній особливо зазначив користь, яку отримають ламанійці в останні дні завдяки Книзі Мормона. Одне з перших покликань на місіонерське служіння у цьому розподілі отримав Олівер Каудері і його напарники, яких було покликано навчати ламанійців, що мешкали на західному кордоні (штат Mіссурі) тодішніх Сполучених Штатів Америки (див. УЗ 28:8–10). Сьогодні Церква несе послання євангелії до всіх людей, включаючи нащадків Легія, які розсіяні по всьому світу.

Mороній 2:1. Нефійські “учн[і]” були апостолами

  • “[Книга Мормона] також розповідає нам, як Спаситель явив Себе на цьому континенті після Свого воскресіння, … що у них були апостоли, пророки, пастори, вчителі та євангелісти, той же порядок, те ж священство, ті ж обряди, дари, сили і благословення, які були і на східному континенті” (Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт, с. 66).

    “Хоча дванадцять нефійців скрізь згадуються як учні, залишається фактом те, що вони були наділені божественним повноваженням бути особливими свідками Христа серед свого народу. Отже, по суті, вони були апостолами для нефійського народу” (Joseph Fielding Smith, Doctrines of Salvation, 3:158; див. також Mормон 9:18).

Мороній 2–5. Важливість обрядів у Церкві Ісуса Христа

  • Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив чому обряди є дуже важливими: “Завдяки обрядам і завітам ми матимемо можливість бути допущеними у Його присутність. Найголовніше у житті—набути гідності й отримати [обряди та укласти завіти]; дотримуватися їх відтоді—основне завдання земного існування” (у Conference Report, Apr. 1987, 27; або Ensign, May 1987, 24).

    Президент Пекер також пояснив: “Хороша поведінка не викупить і не піднесе людство, якщо не будуть виконані обряди євангелії; завіти і обряди є надзвичайно важливими” (у Conference Report, Oct. 1985, 105; або Ensign, Nov. 1985, 82).

  • Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив зв’язок, який існує між нашим Батьком на Небесах, нашими сім’ями і обрядами, в яких ми беремо участь: “У святих останніх днів є два найвищі пріоритети: Перше, ми прагнемо зрозуміти наші стосунки з Богом, Вічним Батьком, і Його Сином, Ісусом Христом, та закріпити ці стосунки через отримання спасительних обрядів та дотримання укладених нами особистих завітів. Друге, ми прагнемо зрозуміти наші стосунки з членами нашої сім’ї і закріпити ці стосунки за допомогою … обрядів і дотримання завітів, які ми укладаємо. … Ці стосунки, закріплені у спосіб, який я пояснив, забезпечують вічні благословення, які не можна отримати ніяким іншим шляхом. Ніяке поєднання науки, успіху, власності, гордості, знаменитості або влади не можуть забезпечити ці вічні благословення!” (у Conference Report, Apr. 2001, 110; або Ліягона, лип. 2001, сс. 99–102).

Mороній 3:3. Висвячений “у священики” або в учителі

  • Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) пояснив, що до приходу Спасителя нефійці не використовували Ааронове священство; див. коментар до Кн. Якова 1:18 (с. 116).

Mороній 3:4. Висвячений “силою Святого Духа”

  • Святий Дух відіграє важливу роль в усіх обрядах священства. Святий Дух знає наші серця і вчинки. Саме силою Святого Духа затверджуються всі висвячення (див. УЗ 132:7). Пророк Джозеф Сміт (1805–1844) говорив про роль Святого Духа у виконанні висвячень: “Ми віримо, що [дар Святого Духа] існує і зараз, як він існував у дні апостолів. Ми віримо, що він [дар Святого Духа] є необхідним, щоб мати й організувати священство, що без нього жодна людина не може бути покликана на будь-який чин у служінні. Ми також віримо в пророцтва, язики, видіння й одкровення, дари і зцілення, і що все це не може існувати без дару Святого Духа” (Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт, с. 99).

Mороній 4–5. Причастя

  • Старійшина Девід A. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив, що для того, щоб пам’ятати наші завіти, важливо причащатися: “Через обряд причастя ми відновлюємо наш завіт хрищення і можемо отримати і зберегти відпущення наших гріхів (див. Mосія 4:12, 26). До того ж, кожного тижня ми отримуємо нагадування про обіцяння, щоб Його Дух міг завжди бути з [нами]. І тоді, прагнучи утримувати себе чистими і незаплямованими від світу, ми стаємо гідними посудинами, в яких Дух Господа може перебувати завжди” (у Conference Report, Apr. 2006, 32; або Ліягона, трав. 2006, с. 31).

Mороній 4:3. Брати на себе ім’я Ісуса Христа

  • Старійшина Даллін Х. Оукс говорив про три речі, які мають важливе значення і які потрібно розуміти, коли ми беремо на себе ім’я Спасителя під час причастя:

    “Наше свідчення про те, що ми бажаємо взяти на себе ім’я Ісуса Христа, має кілька різних значень. Деякі з цих значень є очевидними і є добре зрозумілими для наших дітей. Інші зрозумілі лише тим, хто досліджував Писання і розмірковував про диво вічного життя.

    Одне з очевидних значень—поновлювати обіцяння, яке ми дали, коли нас було хрищено. За зразком, наведеним у Писаннях, люди, яких охрищено, “свідчать перед Церквою, що вони істинно покаялися в … своїх гріхах, і бажають узяти на себе ім’я Ісуса Христа, маючи рішучість служити Йому до кінця” (УЗ 20:37; див. також 2 Нефій 31:13; Mороній 6:3). Коли ми причащаємося, то поновлюємо цей завіт та всі інші завіти, які ми уклали у водах хрищення. (Див. Joseph Fielding Smith, Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [Salt Lake City: Bookcraft, 1954–56], 2:341, 346.)

    Другим очевидним значенням є те, що ми беремо на себе ім’я нашого Спасителя, коли стаємо членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Згідно з Його заповіддю, ця Церква носить Його ім’я. (Див. УЗ 115:4; 3 Нефій 27:7–8). Усі члени Церкви, і старі й молоді, є “домашні[ми] для Бога” (Ефесянам 2:19). Як істинно віруючі в Христа, як християни, ми з радістю взяли на себе Його ім’я. (Див. Aлма 46:15.) Як навчав свій народ цар Веніямин: “Через той завіт, який ви склали, вас будуть називати дітьми Христа, Його синами, і Його дочками; бо знайте, цього дня Він духовно народив вас” (Mосія 5:7; див. також Aлма 5:14; 36:23–26).

    Ми також беремо на себе ім’я Ісуса Христа щоразу, коли відкрито проголошуємо про нашу віру в Нього. У кожного з нас є багато можливостей проголошувати про свою віру нашим друзям і сусідам, колегам по роботі і випадковим знайомим. …

    Третє значення є зрозумілим для достатньо зрілих людей, які знають, що послідовник Христа зобов’язаний служити Йому. … Коли ми свідчимо про своє бажання взяти на себе ім’я Ісуса Христа, то виявляємо готовність виконувати роботу Його царства.

    Розглядаючи ці три доволі очевидні значення, ми бачимо, що беремо на себе ім’я Христа, коли христимося в Його ім’я, коли належимо до Його Церкви і відкрито сповідуємо нашу віру в Нього і коли виконуємо роботу Його царства” (у Conference Report, Apr. 1985, 101–2; або Ensign, May 1985, 80).

Mороній 4:3; 5:2. “Завжди пам’ятати Його”

  • Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, пояснив наскільки легко люди відволікаються і забувають про Господа, і що ми можемо робити, щоб частіше згадувати про Нього:

    “Ті з вас, хто служив на місії, можливо … знаходили свої місіонерські щоденники, колись залишені в одній з шаф у себе вдома. Можливо ви читали і були вражені згадками про те, як наполегливо ви працювали, завжди пам’ятаючи про Спасителя і Його жертву за вас та про людей, з якими ви намагалися зустрічатися і яких навчали, та як палко і часто ви молилися. Можливо вас приголомшить усвідомлення того, наскільки сильно турботи життя відволікли вас від вашого колишнього стану, коли ви завжди пам’ятали і завжди молилися.

    Моє звернення є закликом, застереженням і обіцянням: я благаю вас рішуче робити ті прості кроки, які допоможуть вам розвивати духовність.

    Почніть з того, що пам’ятайте про Нього. Ви будете пам’ятати те, що знаєте і що любите. Спаситель дав нам Писання, за які пророки сплатили незбагненну ціну, і все заради того, щоб ми могли пізнати Його. Пориньте в них. Вирішіть зараз же читати більше й уважніше, ніж раніше” (“Always,” Ensign, Oct. 1999, 9–10).

Mороній 6:2. “Скрушене серце і упокорений дух”

  • Що означає мати скрушене серце і упокорений дух? Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) пояснив, що це те саме, що й смуток для Бога, тобто “глибоке усвідомлення того, що наші вчинки образили нашого Батька і нашого Бога. Це разюче і глибоке розуміння того, що наша поведінка змусила Спасителя, Який був безгрішним, навіть величнішим над усіх, витерпіти муки і страждання. Наші гріхи змусили Його кровоточити з кожної пори. Ці справжні розумові й духовні переживання є тим, що в Писаннях називають “скрушеним серцем і упокореним духом”. (3 Нефій 9:20; Moроній 6:2; УЗ 20:37; 59:8; Псалми 34:18; 51:17; Iсая 57:15). Такий дух є абсолютно необхідним для істинного покаяння” (“A Mighty Change of Heart,” Ensign, Oct. 1989, 4).

    Старійшина Брюс Д. Портер, сімдесятник, дав додаткове пояснення, визначаючи, що таке “скрушене серце і упокорений дух”:

    “Коли наші серця скрушені, ми повністю відкриті для Духа Божого і визнаємо свою залежність від Нього в тому, що ми маємо, і ким ми є. Жертва, пов’язана з цим—це коли ми приносимо в жертву гординю в усіх її формах. Як покірна глина в руках вправного гончара, люди зі скрушеними серцями можуть бути переплавлені й сформовані в руках Господаря. …

    …Ті, хто має скрушене серце і упокорений дух, ладні робити абсолютно все, що Бог попросить їх, без спротиву і скарг. Ми більше не чинимо по-своєму, а замість цього вчимося чинити по-Божому. …

    Є ще один вимір скрушеного серця—а саме наша глибока вдячність за страждання Христа заради нас. …Коли ми пам’ятаємо про Спасителя і Його страждання, наші серця також будуть скрушені у вдячності за Помазаника.

    Коли ми жертвуємо для Нього всім, що в нас є, і всім, чим ми є, Господь наповнить наші серця спокоєм. Він “перев’я[же] зламаних серцем” (Iсая 61:1) і наповнить наші життя благодаттю Божої любові” (у Conference Report, Oct. 2007, 32–33; або Ліягона, лист. 2007, с. 32).

Mороній 6:3. “Рішучість служити”

  • Президент Томас С. Монсон висловився стосовно ставлення, яке всі ми повинні мати, коли христимося і отримуємо покликання на церковне служіння: “Хоча піднесення—це особиста справа кожної людини, і кожна людина здобуває спасіння не в групі з іншими, а індивідуально, все ж ми не живемо у вакуумі. Членство у церкві вимагає від нас готовності служити. Наше покликання може здаватися несуттєвим, і ми не отримаємо за нього всенародного визнання. Служіння, яке приймає Спаситель, повинно йти від небайдужого розуму, готових до праці рук і щирого серця” (у Conference Report, Apr. 1994, 80; або Ліягона, бер. 2004, с. 5).

Mороній 6:4. “Насичувати добрим словом Бога”

  • Під фразою “приймали його” мається на увазі піддавалися впливу Святого Духа. В Mороній 6:4 ця фраза символічна і описує процес дії Духа на навернену людину і ті зміни, які він викликає в її душі. Спокутна жертва Христа уможливлює відпущення наших гріхів, але саме очищувальною силою Святого Духа—хрищенням вогнем—, людина буквально очищується від гріхів або позбавляється їх (див. 2 Нефій 31:17; Aлма 13:12; 3 Нефій 27:20). Також, саме завдяки впливу Святого Духа, уможливлююча сила Спокути допомогає нам стати вірними святими останніх днів.

  • Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) розповів про особистий досвід, на прикладі якого показав наскільки важливо, щоб ми піклувалися про новонавернених:

    Кожний навернений повинен бути “насичений добрим словом Бога” (Mорон. 6:4). Необхідно, щоб він чи вона приєдналися до кворуму священства чи до Товариства допомоги, до Товариства молодих жінок чи Товариства молодих чоловіків, до Недільної школи чи Початкового товариства. Його чи її необхідно заохочувати приходити на причасні збори і причащатися, щоб оновлювати завіти, укладені під час хрищення.

    Не так давно у своєму приході я слухав виступ чоловіка і жінки. Цей чоловік відслужив у багатьох покликаннях в Церкві, був він і єпископом. І ось він зі своєю дружиною отримав доручення встановити і підтримувати дружні стосунки з одинокою матір’ю та її дітьми. За його словами, те служіння принесло їм більше радості, ніж будь-яке інше служіння в Церкві.

    У цієї молодої жінки було безліч запитань. Її душа переповнювалася страхом і неспокоєм. Вона не хотіла припускатися помилок, прагнула не сказати чогось такого, що призвело б до замішання чи викликало у інших сміх. Цей чоловік і його дружина терпеливо приводили цю сім’ю на церковні збори, сідали поруч з ними, охороняючи, коли було потрібно, від усього, що могло збентежити їх. Щотижня вони проводили один вечір з ними у себе вдома, поступово навчаючи їх євангелії і відповідаючи на їхні запитання. Вони вели цю невелику сім’ю, наче пастух веде своїх овець. Сталося так, що обставини змусили їх переїхати в інше місто. “Але,—сказав він,—ми все ще листуємося з тією жінкою. Ми дуже цінуємо її. Зараз вона міцно укорінилася в Церкві, і ми не боїмося за неї. Якою радістю було працювати з нею”.

    Я переконаний, що ми будемо втрачати значно менше тих, хто приєднався до Церкви, якщо будемо більше піклуватися про них” (“Шукайте ягнят, годуйте овець”, Ліягона, лип. 1999, сс. 60–67).

  • Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав про загальний обов’язок допомагати нашим братам і сестрам залишатися “на вірному шляху”: “Натхненне навчання вдома і в Церкві допомагає забезпечувати наявність цього життєво важливого елементу—“насичення добрим словом Бога”. … Безумовно, нагода звеличувати це покликання є скрізь. Потреба у ньому є нескінченною. Батьки, матері, брати і сестри, друзі, місіонери, домашні і візитні вчителі, провідники священства і допоміжних організацій, вчителі класів—кожний, по-своєму, “прийшов від Бога” заради нашої освіти і нашого спасіння. У цій Церкві практично неможливо знайти будь-кого, хто якимось чином не був би провідником для своїх ближніх серед пастви” (у Conference Report, Apr. 1998, 30–31; або Ensign, May 1998, 25).

Mороній 6:4. “Творець і виконавець їхньої віри”

  • Слово творець має значення “той, хто виробляє, створює або дає життя” (Noah Webster’s First Edition of an American Dictionary of the English Language, 1828 [1967]). У нашому занепалому стані ми повинні дивитися на Спасителя, щоб набувати і зміцнювати віру. Отже, четверте уложення віри проголошує, що першим принципом євангелії є “віра в Господа Ісуса Христа”.

    Слово виконавець має кілька значень, які стосуються ролі Спасителя в процесі зміцнення нашої віри. Перше визначення—“той, хто виконує; той, хто здійснює повністю”. Ми можемо бути впевненими в тому, що Господь повністю виконає Свою роль, коли ми продовжуватимемо намагатися ставати більш схожими на Нього. Друге визначення—“той, хто доводить до кінця або робить досконалим” (Noah Webster’s First Edition). Якщо ми якнайраще дотримуємося укладених нами завітів, тоді завдяки Його благодаті ми можемо зрештою досягти досконалості—головної мети в нашій подорожі віри. Визначення, яке асоціюється зі словом виконання—це “відшліфовувати до задуманого, високоякісного стану” (Noah Webster’s First Edition). Коли ми з вірою приходимо до Господа, як Його сини й дочки, Він допоможе нам сягнути нашого найвищого потенціалу.

  • Президент Генрі Б. Айрінг говорив про центральну роль Спасителя у нашому викупленні. Він долучив своє свідчення до свідчення Моронія про те, що Ісус є “творцем і виконавцем їхньої віри” [Mороній 6:4]. Саме Спаситель уможливив наше очищення через Його Спокуту і послушність Його заповідям. І саме Спаситель насичуватиме тих, хто з вірою сходитиме у води хрищення і отримуватиме дар Святого Духа. Якщо вони завжди пам’ятатимуть Його і залишатимуться покірними як діти, саме Він подбає про те, щоб Його Дух завжди був з ними” (у Conference Report, Oct. 1997, 116; або Ensign, Nov. 1997, 84).

Mороній 6:5. Збиратися разом часто

  • Старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, нагадав нам про товариські почуття, які існують у всесвітній Церкві. Він розповів про жертви, на які йдуть члени Церкви, щоб виконувати важливий наказ збиратися разом часто:

    “Однією з багатьох переваг членства в Церкві є товариські стосунки зі святими. Коли я служив у Європі, у нас відбувалися незабутні конференції колу для військовослужбовців у Німеччині. Велика кількість наших гарних братів і сестер долали великі відстані, щоб відвідати збори. Багато з них прибували за ніч до зборів і спали на підлозі у залі для проведення культурних заходів. Незважаючи на свої жертви, вони приходили з радісним серцем, прагнучи товаришування зі святими останніх днів і можливості навчатися й отримувати настанови від провідників Церкви. Коли ми збираємося разом, то “вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога” [Eфесянам 2:19].

    Ми маємо заповідь і благословення “збира[ти]ся разом часто, щоб поститися, і молитися, і розмовляти один з одним про благополуччя своїх душ” [Mороній 6:5]. Під час генеральних конференцій та інших церковних зборів по всьому світу, ми збираємося разом, прагнучи товаришування—гарної компанії братів і сестер в євангелії та втіхи від лагідного спілкування з Духом Божим. На наших богослужіннях присутність цього Духа наповнює наші серця любов’ю до Бога та наших товаришів святих” (у Conference Report, Oct. 1997, 41–42; або Ensign, Nov. 1997, 32).

Мороній 6:7. “Щоб не було ніякого беззаконня серед них”

  • Цар Веніямин пояснив, що ім’я людини викреслюється тільки через провину (див. Mосія 1:12). Aлмa застерігав, що імена злочестивих “не буде змішано з іменами Мого народу” (Aлма 5:57). Наступає час, коли кожна людина, яка вчиняє тяжкі гріхи, повинна покаятися, інакше вона не буде гідною знаходитися в присутності Господа або членства в царстві. Членів Церкви, які не покаялися, можуть відлучити від Церкви через церковне покарання. (Докладнішу інформацію щодо тих гріхів, наявність яких вимагає застосування церковного покарання, див. у коментарі до Moсія 26:32–36 на с. 165).

Mороній 6:9. “За подобою діянь Духа”

  • Старійшина Девід Б. Хейт (1906–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про те, як важливо запрошувати Духа на наші збори:

    “Особливою трагедією занепаду нефійців, за словами Мормона в Книзі Мормона, була втрата ними Святого Духа і духовних дарів. Мудрість і натхнення вимагали, щоб до своїх заключних слів Мороній включив настанови свого батька, Мормона, про висвячення носіїв священства, причастя та встановлений порядок у Церкві. Варте уваги і це свідчення стосовно їхніх зборів:

    “Їхні збори проводилися церквою за подобою діянь Духа і силою Святого Духа; бо як сила Святого Духа вела їх або проповідувати, або закликати, або молитися, або просити, або співати, то так воно і діялося” (Мороній 6:9).

    Це той дух, яким можуть і повинні відзначатися наші богослужіння і наші причасні збори.

    Одна сестра сказала мені після одних з таких духовних зборів: “Я не пам’ятаю всього, що було сказано, але я пам’ятаю наші почуття, коли ми співали заключний гімн і схилили голови в молитві” (“Remembering the Savior’s Atonement,” Ensign, Apr. 1988, 13).

Обдумайте

  • Як часто ви думаєте про завіти, які уклали з Богом? Які завіти ви згадуєте часто? Чому ви повинні часто згадувати про всі свої завіти?

  • Чому, на вашу думку, нам заповідано часто збиратися разом в Церкві? Які благословення приходять до вас та інших, коли ви часто збираєтеся разом?

  • Чому важливо, щоб ми проводили наші збори за подобою діянь Духа?

Запропоновані завдання

  • Прочитайте причасну молитву благословення хліба, а потім благословення води (див. Mороній 4–5). Коли ви читатимете, зробіть їх більш особистими, замінюючи особові займенники першої особи множини ми та третьої особи ними, вони на займенники я та мене, мною. Подумайте про те, як це міняє значення причасних молитов для вас.

  • Зверніть увагу на те, скільки разів у цьому блоці Писань Мороній закликав нас узяти на себе ім’я Ісуса Христа і пам’ятати Його. Запишіть в особистому щоденнику кілька способів того, як ви можете більше наблизитися до свого Спасителя.