Заключні записи Нефія вміщують у себе те, що він назвав “вченням Христа” (2 Нефій 31:2, 21; 32:6). Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив:
“Вчення Христа” у Книзі Мормона записане просто й прямо. Воно зосереджується виключно на основних принципах євангелії, включаючи висловлювання заохочування витерпіти, вистояти і просуватися вперед. Дійсно, саме ясність і простота “вчення Христа” роблять Книгу Мормона такою впливовою. …
…Вчення Христа не складне. Воно абсолютно прекрасне й просте, ясне й довершене” (Christ and the New Covenant [1997], 49–50, 56).
Намагайтеся зосереджувати своє життя на простих, але ґрунтовних аспектах вчення Христа, які принесуть вам супровід і скерування Святого Духа та вічне щастя і радість.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд пояснив значення фрази “вчення Христа” в контексті 2 Нефія 31: “Хоча таку фразу, як “вчення Христа”, можна належно використати, щоб описати будь-яке або всі вчення Господаря, все-таки ці велично глибокі й прекрасні вислови, що містяться у тексті всієї Книги Мормона, Нового Завіту та Писань останніх днів більш вірно можна було б називати “вченнями Христа” у множині. Зверніть увагу на те, що Нефій використав цю фразу саме в однині. У заключному свідченні Нефія, а пізніше і в проголошенні Спасителя нефійцям, Яке він особисто промовив під час Свого явлення до них, наголос зосереджено на точному й сфокусованому значенні в однині, а саме у значенні, проголошенному пророком Джозефом Смітом, що це—“основні принципи й обряди євангелії” (Christ and the New Covenant, 49).
В той час, як людство повинно христитися для відпущення гріхів, Спаситель, Який був святим і безгрішним, був хрищений, як взірець покори й послушності. Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що христившись, Ісус Христос дав приклад усім людям, щоб вони слідували за Ним:
“Увійти до Божого царства настільки важливо, що Ісус охристився, щоб показати нам “тісноту путі і вузькість воріт, якими [ми] ма[ємо] увійти” (2 Нефій 31:9). …
Народжений від смертної матері, Ісус охристився, щоб виконати заповідь Свого Батька про те, що сини й дочки Бога повинні христися. Він дав приклад усім нам, як треба упокоритися перед нашим Небесним Батьком. Всі ми запрошуємося увійти до вод хрищення. Він охристився, щоб засвідчити Своєму Батькові, що буде слухняним у виконанні Його заповідей. Він охристився, щоб показати нам, що ми повинні отримати дар Святого Духа (див. 2 Нефій 31:4–9).
Коли ми наслідуємо приклад Ісуса, то також показуємо, що каятимемось і будемо слухняними у дотриманні заповідей нашого Небесного Батька. Ми смиряємо себе зі скрушеним серцем і упокореним духом, коли визнаємо свої гріхи і шукаємо прощення своїх провин (див. 3 Нефій 9:20). Ми складаємо завіт, що бажаємо взяти на себе ім’я Ісуса Христа і завжди пам’ятати Його” (у Conference Report, Oct. 2000, 5; або Ліягона, січ. 2001, сс. 7–8).
2 Нефій 31:13. “З щирими намірами в серці, не чинячи лицемірства й обману”
Слова “з щирими намірами в серці” говорять про цілковиту відданість Ісусу Христу, що грунтується на чистих і щирих мотивах, а не лише на зовнішніх ознаках наслідування Господа. Президент Меріон Дж. Ромні (1897–1988), з Першого Президентства, говорячи про таке лицемірство, зауважив: “Існують люди, які намагаються служити Господу, не ображаючи диявола” (“The Price of Peace,” Ensign, Oct. 1983, 6).
Старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, наголосив на важливості щирого наслідування Господа:
“Чи насправді ми дійсно живемо за євангелією, чи лише зображаємо вигляд праведності, аби ті, хто навколо нас, вважали, що ми вірні, тоді як в дійсності, наші серця і непомітні дії не відповідають вченням Господа?
Чи не стається так, що ми беремо на себе лише “вигляд божественності”, водночас заперечуючи “саму силу її”? [Джозеф Сміт—Історія 1:19].
Чи дійсно ми праведні, чи тільки прикидаємося слухняними лише тоді, коли думаємо, що на нас дивляться інші?
Господь ясно сказав, що Його не обдуриш зовнішнім виглядом, і застеріг нас не обманювати Його або інших людей. Він попередив нас остерігатися тих, хто удає з себе іншу людину, хто одягається в яскравий обман, щоб приховати темну реальність. Ми знаємо, що Господь “дивиться на серце”, а не на “лице” [1 Самуїлова 16:7]” (у Conference Report, Apr. 1997, 17–18; або Ensign, May 1997, 15–16).
Ісус Христос навчав, що всі люди повинні христитися від води, а також від Духа (див. Іван 3:5). За хрищенням водою мусить відбутися хрищення Духом, яке інколи називають хрищенням вогнем. Президент Меріон Дж. Ромні навчав: “Не вистачить слів, щоб описати важливість отримання дару Святого Духа. Іван назвав його хрищенням вогнем. (Див. Лука 3:16). Це “духовне” народження, про яке Ісус говорив Никодиму [Іван 3:5]” (у Conference Report, Apr. 1974, 134; або Ensign, May 1974, 92).
Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що бути конфірмованим, ще не означає, що людина отримала хрищення Духом:
“Після того, як нас було охрищено, вповноважені носії священства поклали руки кожному з нас на голову і конфірмували у члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, і нам було даровано Святого Духа (див. УЗ 49:14). Слова “прийми Святого Духа” під час конфірмації були повелінням прагнути хрищення Духом.
Пророк Джозеф Сміт навчав: “Ви можете з таким самим успіхом охристити мішок з піском замість людини, якщо це робиться не для відпущення гріхів та отримання Святого Духа. Хрищення водою є лише половиною хрищення і воно нічого не варте без другої половини—тобто, без хрищення Святим Духом” (History of the Church, 5:499). Нас було хрищено зануренням у воду для відпущення гріхів. Нас також має бути хрищено Духом Господа і занурено у Нього, “а тоді приходить прощення ваших гріхів вогнем і Святим Духом” (2 Нефій 31:17)” (у Conference Report, Apr. 2006, 29; або Ліягона, трав. 2006, с. 29).
Старійшина Лінн А. Мікелсен, сімдесятник, пояснив, що завдяки Спокуті Спасителя, хрищення вогнем приносить очищення від гріха: “Через Спокуту Спаситель, віддавши Себе як викуп за наші гріхи, вповноважує Святого Духа очистити нас хрищенням вогнем. Коли Святий Дух перебуває в нас, Його очищувальна присутність випалює бруд гріха. Як тільки зобов’язання зроблено, процес очищення починається” (у Conference Report, Oct. 2003, 11; або Ліягона, лист. 2003, с. 12).
В одному з небагатьох випадків, коли було чути голос Батька, Він свідчив: “Так, слова Мого Улюбленого істинні й вірні. Той, хто витерпить до кінця, саме той буде спасенний” (2 Нефій 31:15). Пізніше він сказав, що ті, хто витерпить “до кінця, будуть мати вічне життя” (вірш 20). Ці священні слова, які Нефій чув від Батька, демонструють це одне з найважливіших обіцянь євангелії, що ті, хто витерпить “до кінця, [отримають] вічне життя” (3 Нефій 15:9).
Термін “витерпіти до кінця” часто використовується, щоб виразити необхідність терпляче зносити труднощі протягом життя. Старійшина Джозеф Б. Віртлін пояснив, що витерпіти до кінця також означає залишатися відданим Христу до кінця наших днів:
“Витерпіти до кінця—це вчення, яке означає, що людині необхідно продовжувати йти шляхом, що веде до вічного життя, після того, як вона ступила на нього через віру, покаяння, хрищення і отримання дару Святого Духа. Щоб витерпіти до кінця, ми маємо прагнути цього всім своїм серцем або, як учив пророк Амалекій з Книги Мормона, ми повинні “прийт[и] до Нього, і відда[ти] всю [н]ашу душу як жертвоприношення Йому, і продовжу[вати] поститися і молитися, і терпіти до кінця; і як те, що Господь живий, [ми будемо] спасенні” [Омній 1:26].
Витерпіти до кінця означає, що ми вже надійно вкорінили своє життя в євангельський ґрунт і залишаємося активними в Церкві, смиренно служачи ближнім, живучи життям, подібним до Христового, і дотримуючись своїх завітів. Ті, хто терплять до кінця,—урівноважені, послідовні, покірні, постійно вдосконалюються і не мають підступності. Їхнє свідчення ґрунтується не на людських уподобаннях, а на істині, знанні, досвіді і Духові” (у Conference Report, Oct. 2004, 107; або Ліягона, лист. 2004, с. 101).
Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що хрищення є не тільки вхідними воротами до Церкви, але й також і єдиним визначеним шляхом до здобуття вічного життя: “Коли Господь був на землі, Він дуже ясно сказав, що існує лише одна і тільки одна дорога, йдучи якою людина може спастися. “Я—дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Іван 14:6). Щоб просуватися цією дорогою, необхідно пам’ятати про ці дві незмінні речі. По-перше, Його ім’я містить в собі повноваження забезпечити спасіння людства. “Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4:12). І по-друге, існує дуже важливий обряд—хрищення—, який є воротами, крізь які має пройти кожна душа, щоб здобути вічне життя” (у Conference Report, Oct. 1975, 145; або Ensign, Nov. 1975, 97).
Старійшина Девід А. Беднар навчав, що для того, щоб прийти до Христа, потрібно все життя просуватися вперед, постійно залишаючись слухняними. “Прийти до Христа—це не разова подія, коли можна відзначити початок і кінець; скоріше—це процес, який розвивається і поглиблюється протягом життя. Звичайно, ми повинні отримати знання і дізнатися про Ісуса і Його життя, учення та служіння. Це і буде першим кроком у цьому процесі. Але щоб дійсно прийти до Нього, необхідно також бути завжди слухняними і намагатися стати такими, як Ісус, у наших думках, намірах, спілкуванні й діях. Коли ми “просува[ємося] вперед” (2 Нефій 31:20) на шляху учнівства, ми можемо наблизитися до Спасителя, сподіваючись, що і Він наблизиться до нас; ми можемо шукати Його старанно з надією, що знайдемо Його; ми можемо просити з упевненістю, що отримаємо, і ми можемо стукати, очікуючи, що нам відкриють двері (див. УЗ 88:63)” (“Тому що маємо їх перед своїми очима”, Ліягона, квіт. 2006, с. 16–18).
Фраза “бенкетувати словами Христа” (2 Нефій 31:20) порівнює наше бажання отримувати слова Христа з куштуванням вишуканої страви. Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що ми бенкетуємо словами Христа, коли прагнемо їх і прислухаємося до них: “Бенкетувати”—це більше, ніж “покуштувати”. “Бенкетувати” означає “насолоджуватися”. Ми насолоджуємося Писаннями, із захопленням вивчаючи їх і прагнучи бути вірними й слухняними. Коли ми бенкетуємо словами Христа, вони залишаються “на тілесних таблицях серця” [2 Коринтянам 3:3]. Вони стають невід’ємною частиною нашого єства” (у Conference Report, Oct. 2000, 19; або Ліягона, січ. 2001, сс. 19–22).
Де ми можемо знайти “слова Христа”, щоб бенкетувати ними? Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) пояснив: “За словами Книги Мормона, ми маємо “вірити в Христа і не відрікатися від Нього” (2 Нефій 25:28). … Нам потрібно “прий[ти] до Христа, і вдосконал[ювати]ся в Ньому” (Мороній 10:32). … Ми маємо “бенкету[ват]и словом Христа” (2 Нефій 31:20), коли отримуватимемо його через Його Писання, Його помазаників і Його Святого Духа” (A Witness and a Warning [1988], 51).
Старійшина Роберт Д. Хейлз пояснив, що для того, щоб бенкетувати словами Христа, людина повинна вбирати й поглинати Його вчення, саме так, як людина вживає й поглинає їжу: “Якщо ми з вами маємо бенкетувати словами Христа, ми повинні вивчати Писання і вбирати Його слова, обмірковуючи їх і роблячи їх частиною кожної думки і дії” (у Conference Report, Oct. 1998, 16; або Ліягона, січ. 1999, с. 15).
Дещо пізніше старійшина Хейлз говорив про бенкетування Писаннями, як про спосіб почути голос Господа у нашому житті:
“Якщо ми не маємо слова Бога або не дотримуємося і не прислухаємося до нього, то блукатимемо невідомими шляхами і загубимось як особистості, як сім’ї і як нації.
Ніби голосом із праху, пророки Господа волають сьогодні до нас, хто зараз живе на землі: вивчайте Писання! Припадіть до них, ходіть за ними, живіть за ними, радійте їм, бенкетуйте ними. Не вагайтеся. Вони є “силою Бога на спасіння” [УЗ 68:4], яка веде нас до нашого Спасителя, Ісуса Христа.
Якби Спаситель був сьогодні у плоті серед нас, Він навчав би нас з Писань так само, як робив це під час Свого земного служіння. … Він закликає: “Дослідіть-но Писання, бо … вони ж свідчать про Мене” [Іван 5:39] і це свідчення проголошене Святим Духом, бо “силою Святого Духа ви можете пізнати правду про все” [Мороній 10:5]. …
Яке славетне благословення! Бо коли ми прагнемо спілкуватися з Богом—ми молимося. А коли бажаємо почути Його голос, звернений до нас,—ми досліджуємо Писання, оскільки Його слова виголошені через Його пророків. Тоді він навчатиме нас, якщо ми прислухатимемося до спонукань Святого Духа” (у Conference Report, Oct. 2006, 26–27; або Ліягона, лист. 2006, с. 26–27).
Після того, як людина отримала Святого Духа і була охрищена вогнем, Святий Дух надихає її здатністю й словами “говорити язиком ангелів”, щоб вона могла “проголошувати хвалу Святому Ізраїля” (2 Нефій 31:13). Розмовляти язиком ангелів не обов’язково означає, що людина говоритиме іншою мовою.
Президент Бойд К. Пекер пояснив, що ми говоримо язиком ангелів, коли говоримо під впливом Святого Духа: “Нефій пояснював, що ангели розмовляють силою Святого Духа, і ви можете розмовляти язиком ангелів, що просто означає вашу спроможність говорити з силою Святого Духа. Вона буде спокійною. Вона буде невидимою. Не буде голуба. Не буде язиків полум’я. Але сила буде присутня” (“Дар Святого Духа: Що повинен знати кожен член Церкви”, Ліягона, серп. 2006, сс. 21–22).
У Книзі Мормона міститься обіцяння, що “слова Христа скажуть вам усе, що вам треба робити” (2 Нефій 32:3). Старійшина В. Рольф Керр, сімдесятник, пояснив, що слова Христа можуть вести нас точно так, як Ліягона вела сім’ю Легія через пустиню: “Отже, брати і сестри, ми бачимо, що слова Христа можуть бути особистою Ліягоною для кожного з нас, вказуючи шлях. Не будьмо ледачими через легкість шляху! Сприймімо з вірою своїм розумом і серцем слова Христа, записані у Святому Писанні й проголошені сучасними пророками, провидцями і одкровителями! Бенкетуймо з вірою і старанністю словами Христа, бо слова Христа будуть нашою духовною Ліягоною і будуть вказувати нам все, що необхідно робити!” (у Conference Report, Apr. 2004, 38; або Ліягона, трав. 2004, с. 37).
Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, підтвердив важливість і користь присутності Святого Духа під час регулярного щоденного вивчення Писань: “Ще одна проста річ, яку слід робити, щоб Бог мав можливість укріпити нас—це бенкетувати словом Бога: читати Головні труди Церкви і слова сучасних пророків та розмірковувати над ними. Бог обіцяє надавати допомогу, якщо ми щоденно будемо це робити. Старанне вивчення Писань сповнює нас Святим Духом” (у Conference Report, Apr. 2004, 16; або Ліягона, трав. 2004, с. 18).
Старійшина Спенсер Дж. Конді, сімдесятник, зазначив, що Писання допомагають отримати супровід Святого Духа, коли перед нами постає необхідність приймати важливі рішення: “Перед вами може постати вибір стосовно місії, вашої майбутньої роботи і, зрештою, питання шлюбу. Коли ви будете читати Писання і молитися про провід, то не обов’язково побачите відповідь на сторінці у формі друкованих слів, але читаючи, ви відчуєте виразне натхнення і спонукання, і, як обіцяно, Святий Дух “покаже вам усе, що вам слід робити” [2 Нефій 32:5]” (у Conference Report, Apr. 2002, 53; або Ліягона, лип. 2002, с. 50).
Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, говорив, що молитва є рятівною силою, що веде до Бога: “Коли Бог помістив чоловіка на землю, молитва стала рятівним зв’язком між людьми й Богом. Отже, ще покоління Адама почало “призивати Ймення Господнє” [Буття 4:26]. З того часу протягом усіх поколінь молитва задовольняла дуже важливу людську потребу. Кожен з нас має проблеми, які не може вирішити, і слабкості, які не може подолати, окрім як звернувшись через молитву до вищого джерела сили. Цим джерелом є Бог небес, Якому ми молимося в ім’я Ісуса Христа [див. 2 Нефій 32:9; 3 Нефій 20:31]. Під час молитви нам слід думати про Батька на небесах, як про Того, Хто володіє усім знанням, розумінням, любов’ю і співчуттям” (у Conference Report, Apr., 2002, 67; або Ліягона, лип. 2002, с. 62).
Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навів приклад донесення євангелії “до сердець дітей людських” (2 Нефій 33:1):
“Президент Хінклі, даючи це завдання, зробив важливий висновок, який стосується повеління навчати Духом:
“Ми повинні … зробити так, щоб наші вчителі говорили більше від серця, а не з підручника, щоб передавалась їхня любов до Господа й цієї дорогоцінної роботи, і якимось чином це запалить вогонь у серцях їхніх учнів” [Teachings of Gordon B. Hinckley (1997), 619–20].
Це наша мета—“запалити вогонь” любов’ю до Бога та відданістю до євангелії Ісуса Христа в серцях тих, кого ми навчаємо” (у Conference Report, Oct. 1999, 103; або Ліягона, січ. 2000, сс. 94–98).
Старійшина Девід А. Беднар пояснив, що той, хто чує слово, також мусить прагнути отримувати через Духа: “Нефій навчає нас: “Коли людина говорить силою Святого Духа, сила Святого Духа доносить [це послання] до сердець дітей людських” (2 Нефій 33:1). Будь ласка, зверніть увагу на те, що сила Духа доносить послання до серця, а не обов’язково у серце. Учитель може пояснювати, показувати, переконувати і свідчити й робити все це з великою духовною силою та ефективністю. Однак остаточно зміст послання і свідчення Святого Духа проникають у серце лише тоді, коли той, хто отримує послання, дозволяє йому туди увійти” (Ліягона, вер. 2007, с. 17, www.ldsces.org; див. також УЗ 50:14, 17–20).
Президент Езра Тефт Бенсон навчав, що одним з наших обов’язків, як членів Церкви, є проголошувати іншим те, що ці слова є словами Ісуса Христа, даними через Його слуг: “Наше основне завдання—проголошувати євангелію і робити це ефективно. Ми не зобов’язані давати відповідь на кожне заперечення. Кожна людина врешті-решт буде притиснута до стіни віри і тоді їй потрібно буде зробити свій вибір. Нефій сказав: “Але чи то не є слова Христа, судіть самі—бо Христос покаже вам, з силою і великою славою, що це Його слова, в останній день; і ви, і я будемо стояти лице до лиця перед місцем Його суду; і ви будете знати, що Він заповідав мені написати це”. (2 Нефій 33:11.) Кожна людина мусить судити сама, знаючи, що Бог вважатиме її відповідальною” (у Conference Report, Apr. 1975, 95–96; або Ensign, May 1975, 65).
Нефій сказав, що зустріне нас біля місця суду. Цікаво те, що Яків і Мороній сказали дуже схожі слова застереження (див. Кн. Якова 6:13; Мороній 10:27).
Обдумайте
Чому для того, щоб витерпіти до кінця, дуже важливо просуватися вперед?
Нефій казав, що ми повинні “молитися завжди” (2 Нефій 32:9). Як можна робити це найкращим чином за обставин вашого життя?
Що справляє на вас найбільше враження у прощальному свідченні Нефія? (див. 2 Нефій 33:10–14).
Запропоновані завдання
Прочитавши коментар у цьому розділі, дайте оцінку власній звичці особисто вивчати Писання і молитися. Чи можете ви сказати, що бенкетуєте словами Христа і завжди молитеся? (див. 2 Нефій 32:3, 9). Внесіть необхідні корективи, щоб привести ваше особисте вивчення Писань у більшу відповідність зі вченнями Нефія.
Підготуйте урок для домашнього сімейного вечора з 2 Нефія 31–33 про роз’яснення Нефієм “вчення Христа” (2 Нефій 31:2). Допоможіть членам своєї сім’ї зрозуміти, що Нефій мав на увазі, коли сказав: “Це є шлях; і нема ніякого іншого шляху чи імені під небесами, якими людина може бути спасенною в царстві Бога” (2 Нефій 31:21).