У цей критичний момент в нефійській історії злочестиві кількісно переважали праведних. Їхні закони були настільки перекрученими, що мало чим допомагали у відстоюванні добра. Нефій, як і його прадід Алма, відмовився від своєї посади головного судді і цілком присвятив себе Господній роботі (див. Алма 4:15–20). У цей період, коли духовна темрява особливо згустилася, люди “дозріли для знищення” (Геламан 5:2). Нефій і його брат Легій старанно працювали, щоб стримати хвилю беззаконня, і багатьох їм вдалося повернути до Господа.
Коли 62 роки до цього народ виявив бажання мати царя, Мосія дав їм пораду: уряд необхідно обирати “голосом народу” (Мосія 29:26), і він стверджував, що звичайно більшість народу не бажає неправедності. Уряд, обраний голосом народу, мав перевагу над монархією, оскільки неправедний цар міг призвести їх до знищення. Однак у той час перед пришестям Спасителя, нефійці, які “обрали зло, були численнішими, ніж ті, хто обрав добро” (Геламан 5:2). Tака зіпсованість підтвердила правдивість того застереження Мосії: “Тоді буде час, коли правосуддя Бога зійде до вас; так, тоді буде час, коли Він покарає вас великим знищенням” (Мосія 29:27). Це застереження підтвердилося, оскільки появі Спасителя передувало знищення (див. 3 Нефій 8–11).
Господь заявив про істинність цього принципу і в наші дні: “Коли злочестиві правлять, люди стогнуть” (УЗ 98:9).
Геламан по-особливому передав свій спадок своїм синам—він назвав їх іменами їхніх благородних предків, аби допомогти синам пам’ятати про праведні здобутки цих людей. Наведена далі глибока думка старійшини Карлоса Е. Есея (1926–1999), з президентства сімдесятників, допомагає нам оцінити, що це означало для Нефія і Легія:
“Хоч і не всі діти Адама, можливо, отримали значущі імена, але багато хто з них таки їх отримав, і це відіграло велику роль. Це відіграло велику роль в житті Геламанових синів, Нефія і Легія. … [Див. Геламан 5:5–7].
Літопис підтверджує, що Нефій і Легій прожили своє життя так, як і їхні предки, тобто люди, на честь яких їх було названо, і прославили їмена, дані їм” (Family Pecan Trees: Planting a Legacy of Faith at Home [1992], 66–67).
Президент Джордж Альберт Сміт (1870–1951) навів сучасний приклад того, як глибоко може впливати на людину добре ім’я:
“Одного дня … я знепритомнів і подумав, що пішов на той світ. Я побачив, що стою спиною до великого красивого озера і дивлюся на величезний ліс. …
Я почав ходити й роздивлятися і ось невдовзі знайшов стежку в лісі, якою, здавалося, мало хто ходив та яка була майже повністю схована в траві. Я пішов тією стежкою і, пройшовши певний час та достатню відстань вглиб лісу, побачив, як до мене наближається якийсь чоловік. Я побачив, що то був дуже великий чоловік, і поспішив йому назустріч, тому що впізнав у ньому свого дідуся. У смертному житті він важив майже 140 кг, отже, ви можете уявити, що він був велетнем. Пам’ятаю, як я зрадів, побачивши його. Я носив його ім’я й завжди цим пишався.
Підійшовши до мене дуже близько, дідусь зупинився. Це було як запрошення й мені зробити те саме. Тоді—і я хотів би, щоб хлопці і дівчата та молоді люди ніколи цього не забули—він подивився на мене дуже уважно та сказав:
“Я б хотів знати, що ти зробив з моїм ім’ям”.
Усе, що я зробив за своє життя, пройшло перед моїми очима, як кінокартина на екрані—усе, що я зробив. Дуже швидко цей живий погляд у минуле перенісся туди, де я тепер стояв. Усе моє життя промайнуло переді мною. Я посміхнувся, подивився на дідуся й сказав:
“Я ніколи нічого не зробив з твоїм іменем такого, чого тобі треба було б соромитися”.
Він наблизився до мене й узяв на руки, і коли він це зробив, я опритомнів і знову відчув себе в земному оточенні. Моя подушка була мокрою, наче на неї вилили води—мокра від моїх сліз вдячності за те, що я міг відповісти і не соромитися.
Я багато разів думав про це, і я хочу вам сказати, що стараюся, а відтоді навіть ще й більше, дбати про це ім’я. Тож я хочу сказати хлопчикам і дівчаткам, молодим чоловікам і жінкам, молоді Церкви і всім у світі: “Шануйте своїх батьків і своїх матерів. Шануйте ім’я, яке ви носите, тому що одного дня у вас буде привілей і зобов’язання звітувати їм (і вашому Батьку на Небесах), що ви зробили з ним” (“Your Good Name,” Improvement Era, Mar. 1947, 139).
Геламан 5:9. “Немає ніякого іншого шляху, ані засобу, з допомогою якого людина може бути спасенною”
Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, використав вірш Геламан 5:9, аби навчити, що спасіння стає можливим тільки завдяки дивовижній Спокуті:
“Цілковите покаяння є абсолютно необхідним, щоб Спокута здійснила своє довершене чудо у вашому житті. Розуміючи суть Спокути, ви усвідомите, що Бог—це не ревнива істота, яка знаходить задоволення у переслідуванні тих, хто оступився. Він—в усьому досконалий, співчутливий, розуміючий, терпеливий і прощаючий Батько. Він готовий благати, радити, зміцнювати, надихати і підтримувати. Він так любить кожного з нас, що готовий був, аби Його досконалий, безгрішний, абсолютно слухняний, цілковито праведний Син пережив страждання й біль, які неможливо описати, і віддав Себе в жертву за всіх нас [див. Геламан 5:9]. Завдяки Спокуті ми можемо жити у світі, де абсолютна справедливість править у своїй сфері, щоб світ мав порядок. Але ця справедливість пом’якшується милістю, яку можна отримати, живучи за вченнями Ісуса Христа.
Хто з нас не потребує чуда покаяння? Трохи заплямоване ваше життя чи воно жахливо спотворене помилками, але принципи одужання ті самі. Тривалість і складність лікування залежать від обставин. Нашою метою повинно бути прощення. Єдиним можливим шляхом для цього є покаяння, бо так написано:
“Немає шляху чи іншого способу, яким людина може бути спасенною, крім спокутуючої крові Ісуса Христа” (у Conference Report, Apr. 1995, 101; або Ensign, May 1995, 75).
Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) навчав, що пам’ять відіграє дуже важливу роль у нашій духовності: “Коли ви шукаєте у словнику найважливіше слово, чи ви знаєте, яке це слово? Ним може бути слово пам’ятати. Оскільки всі ви уклали завіти, то ви знаєте, що робити, і ви знаєте, як це робити, і тому наша найбільша потреба—пам’ятати. Саме тому кожний йде, усі йдуть кожного Суботнього дня на причасні збори—щоб прийняти причастя і послухати слова священиків, які моляться, щоб вони могли “завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм”. Ніхто ніколи не повинен забувати приходити на причасні збори. Пам’ятати—ось це слово. Пам’ятати—це програма” (“Circles of Exaltation” [звернення до освітян Церковної системи освіти, черв. 28, 1968], 5).
Старійшина Брюс С. Хейфен, сімдесятник, яскраво проілюстрував необхідність міцних підвалин для довготермінової безпеки і довговічності:
Зображення
Будівництво Солт-Лейкського храму
“Хтось одного разу сказав, що на око неможливо побачити різницю між павутинкою павутиння і жилою потужного кабелю, поки не натиснути на них. Те саме й з нашими свідченнями, а для більшості з нас дні натиску на наше свідчення вже розпочалися. Це необов’язково має бути смерть дорогої нам людини. Може, нас ще не попросили віддати щось справді цінне для нас, але час для таких випробувань врешті-решт настане й для нас. Теперішній натиск на нас, скоріше за все, здійснюється через виникнення непереборних спокус, які вказують нам, що поверхневе прийняття євангелії не має сили справлятися з усім шаленством сил темряви. Можливо, нам випала місія пройти недуги і розчарування, а ми планували, що це буде місія безмежних можливостей. Або, можливо, є надто багато запитань, на які ми просто не маємо відповіді через наше обмежене знання, і ті, хто заявляє, що знають більше, ніж ми, глузують з нас і з того, що має бути переконливим фактом.
Коли настають такі часи, наше свідчення повинно бути міцнішим за павутинку нестійкої віри. Воно має бути, як кабель, достатньо міцним, щоб відбити стріли того, хто хотів би знищити вас. У наші дні натиску й неспокою ми повинні будувати “на камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога, … щоб коли диявол пошле вперед свої могутні вітри, так, свої стріли у вихорі, … і його могутня буря вдарить по вас, воно не матиме сили над вами, … завдяки каменеві, на якому ви збудувалися”. (Геламан 5:12.)” (The Believing Heart, 2nd ed. [1990], 21–22).
Президент Спенсер В. Кімбол так охарактеризував сучасні бурі, які Сатана посилає на дітей Небесного Батька сьогодні:
“Ми також відчуваємо потужні нищівні сили, що застосовує супротивник. Хвилі гріха, злочестивості, аморальності, деградації, деспотизму, брехні, таємних змов та нечесності загрожують всім нам. Вони мчать з великою силою та швидкістю і знищать нас, якщо ми не будемо пильними.
Але для нас пролунало попередження. Нам належить бути на сторожі, прислухатися і втікати від зла заради свого вічного життя. Без допомоги нам не вистояти проти зла. Ми повинні втікати на узвишшя, тобто міцно триматися того, що не дасть його хвилям змити нас. А заради безпеки ми повинні міцно триматися за євангелію Ісуса Христа. Вона—наш захист від будь-яких сил, що їх може зібрати диявол. Натхненний пророк з Книги Мормона порадив своєму народу: “Пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога, ви повинні побудувати свій фундамент; так, щоб коли диявол пошле вперед свої могутні вітри, так, свої стріли у вихорі, так, коли весь його град і його могутня буря вдарять по вас, воно не матиме сили над вами, щоб втягнути вас до безодні нещастя і нескінченного горя” (Геламан 5:12)” (у Conference Report, Oct. 1978, 6; або Ensign, Nov. 1978, 6).
У літописі нам сказано, що Амінадав був “Нефієць за походженням, який колись належав до церкви Бога, але відколовся від неї” (Геламан 5:35). Його реакція, як написано в Геламан 5:35, показує, що в нього ще було якесь знання про те, що повинна зробити людина, аби покаятися і повернутися до Господа. Старійшина Ф. Бертон Говард, сімдесятник, дав таке пояснення:
“Щоб знайти шлях назад, як [згадав] Авінадав, людина повинна покаятися і молитися доти, поки сумніви й темрява не розвіються і знову можна буде побачити щось важливе. …
…Повернутися можливо. Для тих, хто перестав молитися, можливо почати молитися знову. Для тих, хто збився, можливо знайти свою дорогу через темряву і повернутися додому.
І коли це станеться, вони знатимуть, як це знаю я, що Господа більше турбує те, якою людина є, ніж якою вона була, і те, де вона є, ніж де вона була” (у Conference Report, Oct. 1986, 99–100; або Ensign, Nov. 1986, 77–78).
Місія Нефія і Легія серед ламанійців була вражаючою за силою й наслідками. Зверніть увагу на ті факти, що сталися вперше в історії з більшістю ламанійців після їхньої успішної місії:
Більшість ламанійців були навернені до євангелії (див. Геламан 5:50).
Ламанійці склали свою зброю, відмовилися від своєї ненависті й неправильних традицій (див. Геламан 5:51).
Вони добровільно повернули землі, що належали нефійцям (див. Геламан 5:52).
Більшість ламанійців стали праведнішими за нефійців (див. Геламан 6:1).
Ламанійці почали проповідувати євангелію нефійцям (див. Геламан 6:4).
Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, навчав, що захоплення світом є перешкодою для натхнення і духовності: “У суєтності Бога забувають. Незначне процвітання та спокій чи навіть крок на краще можуть викликати почуття самодостатності. Ми швидко можемо відчути, що самі контролюємо своє життя, що зміни на краще—це заслуга наша, а не Бога, Який промовляє до нас тихим, лагідним голосом Духа. Гордовитість створює у нашій душі шум, через який важко почути тихий голос Духа. І незабаром через власну суєтність ми вже навіть і не прислухаємося до нього. Ми швидко можемо прийти до висновку, що він нам не потрібен” (у Conference Report, Oct. 2001, 16; або Ліягона, січ. 2002, с. 17).
Заради наживи та влади вони вдаються до вбивства, насильства, жорстоких погроз, грабування, аморальності, розпусти та лестощів (див. Геламан 2:4–5; 6:17, 23).
Ті, хто входять в таємні змови, діють за законами, що суперечать законам країни (див. Геламан 6:23).
Сатана—великий конспіратор і “є творцем усякого гріха” (див. Геламан 6:26–30).
Учасники таємних змов судять своїх людей не за законами країни, а за законами, які самі встановлюють (див. Геламан 6:23–24).
Вони прагнуть відібрати в уряду владу якомога швидше (див. Геламан 2:5; 6:39).
Ті, хто входять в таємні змови, прагнуть повалити свободу інших людей, але зберегти свободу для себе (див. Етер 8:25; Мойсей 5:28–33).
Як свідчення проти злочестя і як свідчення про Христа, Нефій наводив випадок зі Старого Завіту, коли діти Ізраїля були покусані “огнистими летючими зміями” (1 Нефій 17:41; Числа 21:6–9). Страждання ізраїльтян викликало те, що вони говорили зле на Бога і Його пророка (див. Числа 21:5), так само робили й продажні судді у дні Нефія. Підняття мідяного змія Мойсеєм було прообразом (символізувало) розп’яття Христа. Люди, поглянувши на нього, зцілювалися.
Нефій використав цю історію, щоб наголосити: ми маємо дивитися “на Сина Божого з вірою” і жити (Геламан 8:15; див. також Іван 3:14–15). Завдяки спокутній жертві Христа огидна отрута Сатани була знешкоджена для всіх, хто покається. Потім він нагадав народу, що всі пророки свідчили про Христа (див. Геламан 8:16–23).
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, дав ширше пояснення цього символу—мідяного змія, про якого переказано в Книзі Мормона:
“Тут проглядається божественно продуманий і важливий символізм. Без такого потрібного уточнення цей епізод зі Старого Завіту про вогненних зміїв не дав би нам повноти духовного розуміння, яке могло точно піти “нам на користь і в науку” (1 Нефій 19:23). Символ, на якому робиться наголос у цьому епізоді, вказує і на необхідність, і на простоту шляху Господа Ісуса. Іронія в тому, що за часів Мойсея все одно багато хто гинув. А щодо майбутнього, обіцяння таке: “І так само, як всі, хто дивився на того змія, залишалися живими, саме так усі, хто дивитиметься на Сина Бога з вірою, маючи упокорений дух, можуть жити, аж до того життя, яке вічне” (Геламан 8:15. Див. також 1 Нефій 17:41; Алма 37:46).
Отже тепер, завдяки тому цінному й простому, що дано нам у “цих останніх літописах”, ми маємо підтверджену й докладно пояснену аналогію.
Увесь цей епізод вказує на необхідність дивитися на Ісуса Христа як на нашого Господа, і це—проста, але необхідна вимога. Така проста і така безцінна у всі віки!” (Plain and Precious Things [1983], 22).
Переконавшись, що Нефій знає про потаємне й приховане, знайшлися такі, хто захотів проголосити його Богом. Це й зрозуміло, оскільки знати про все—це притаманне Богу. Старійшина Ніл А. Максвелл навчав, що всезнання—це одна з рис Бога:
“Господь в одкровенні для Джона Уітмера сказав про те, що було у того на серці і що знали тільки Господь і сам Джон Уітмер, тим самим свідчачи, що Бог все знав про потреби тієї людини. (УЗ 15:3).
Павло сказав святим у Коринті: “І знову: “Знає Господь думки мудрих, що марнотні вони!” (1 Коринтянам 3:20). Незадовго до потопу Бог бачив не тільки злочестя людини на землі, але й “весь нахил думки серця її”. (Буття 6:5). Він сказав, що “і заміри вашого духа—Я знаю їх”. (Єзекіїль 11:5). Ісус Сам сказав, що ще перед нашою молитвою “знає Отець ваш, чого потребуєте”. (Матвій 6:8). Справді, як сказав Нефій: “Він знає все, і немає нічого, чого б Він не знав”. (2 Нефій 9:20).
Отже, бути всезнаючим—це одна з рис живого Бога. Як ми читаємо в Геламан 9:41, “він є бог, бо якби він не був богом, він не міг би знати про все”. “І тепер ось, ти отримав свідчення; бо якщо Я сказав тобі те, що жодна людина не знає, хіба не отримав ти свідчення?” (УЗ 6:24)” (Things As They Really Are [1978], 22).
Обдумайте
Геламан використовував приклади своїх прабатьків, Легія і Нефія, щоб зміцнювати своїх синів Нефія і Легія. Хто у вашій сім’ї мав хороший вплив на вас? Чим саме вони вплинули на вас?
З чим асоціювалося ваше прізвище в інших людей завдяки тому, що ви зробили в житті?
На яких основах ви будуєте своє життя? Чи потрібно вам щось виправити? Яка основа є найважливішою для вас?
Які з перешкод для духовності, що існували в часи нефійців, схожі на ті, що виникають у вас сьогодні?
Запропоновані завдання
Зображення
Жінки досліджують сімейну історію за допомогою комп’ютера
Дослідіть історію своєї сім’ї і з’ясуйте, хто був першим з навернених у вашій сім’ї. Поговоріть з членами своєї сім’ї та зберіть розповіді про їхню віру і навернення для вашої особистої історії.
Поговоріть з другом або членом сім’ї про те, як ви можете краще виконувати заповіді, жити за принципами євангелії і залишатися близько до Небесного Батька у світі, який дедалі більше сповнюється злочестивістю.