Усі ми знаємо когось, хто вже помер. На щастя, знання про євангельський план Небесного Батька приносить нам мир серед глибокої печалі. Пророк Яків з Книги Мормона навчав про великі благословення Спокути, описуючи, що б сталося з нашим тілом і духом, якби не було Спокути. Яків свідчив про велич Бога, Який приготував шлях для нашого спасіння. Він описав, як ніжно Спаситель втішає Ізраїль, благає про нього та здійснює його викуплення. Приймаючи Господні заповіді й дотримуючись їх, ми заслуговуємо на право отримати обіцяні Ним благословення. Обговоріть те, який вплив Спокута має на ваше життя і які вам приносить благословення.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що головною причиною нашої радості мають бути Христос і Його Спокута:
“Яків свідчив, що “Могутній Бог” завжди визволятиме “Свій завітний народ” і що Могутній Бог, за Його власним божественним проголошенням,—це Господь Ісус Христос, “Спаситель і… Викупитель, Сильний Яковів”.
Яків згадував ці вчення—особливо ті, що містяться в писаннях Ісаї—, аби ті, хто слухали його тоді, а також майбутні читачі, “могли знати про завіти Господа, які Він заповів усьому домові Ізраїля”, надаючи батькам кожного покоління причину “радіти” і “підняти [свої] голови назавжди завдяки благословенням, якими Господь Бог обдарує [їхніх] дітей”.
Найважливішим у цьому завіті та причиною такої радості є спокутна жертва Того “Могутнього Бога”, Який є Спасителем і Викупителем світу” (Christ and the New Covenant [1997], 66–67).
2 Нефій 9:5–6. Спокута є головною подією милосердного плану
Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів склали Проголошення світові стосовно центральної ролі Спасителя і Його впливу на все людство:
“Ми складаємо свідчення про реальність Його незрівнянного життя і безмежну доброчесність Його великої спокутної жертви. Жодна інша людина не мала такого глибокого впливу на всіх, хто жив і буде жити на землі.
Він був Великим Єговою Старого Завіту і Месією Нового. …
Він ввів причастя як нагадування про Свою велику спокутну жертву. Його було схоплено і засуджено на підставі облудних звинувачень, визнано винним, аби задовольнити натовп, і вироком для Нього була смерть на Голгофському хресті. Він віддав Своє життя, аби спокутувати гріхи всього людства. Він приніс великий вікарний дар заради всіх жителів землі.
Ми урочисто свідчимо, що Його життя, яке є головною подією людської історії, не почалося у Віфлеємі і не закінчилося на Череповищі. Він був Першонародженим від Батька, Єдинонародженим Сином у плоті, Викупителем світу” (“Живий Христос: Свідчення Апостолів”, Ліягона, бер. 2008, с. 42–43).
Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, проголосив про те, як важливо для нас розуміти силу Спокути:
“Наше спасіння залежить від віри в Спокуту і її прийняття. Таке прийняття вимагає постійних намагань повніше зрозуміти Спокуту. Спокута підносить наш земний курс навчання, уможливлюючи для нашої людської природи досягнення досконалості. …
…Кожний крок на шляху поглиблення нашого розуміння Його спокутної жертви наближує нас до Нього. Спокута в буквальному розумінні означає бути єдиними з Ним. Природа Спокути та її наслідки є настільки безкінечними, настільки невимірними й настільки глибокими, що знаходяться поза знанням і розумінням смертної людини. …
Ми палко прагнемо отримати найбільше благословення Спокути—стати єдиними з Ним, бути в Його божественній присутності, почути кожний своє ім’я, коли Він з теплотою вітатиме нас з поверненням додому, з сяючою усмішкою й відкритими обіймами, прикликаючи нас, щоб огорнути Своєю безмежною любов’ю. Наскільки славетним і приголомшливим буде те відчуття, якщо ми зможемо відчути себе достатньо достойними перебування в Його присутності! Вільний дар Його великої спокутної жертви для кожного з нас—це єдиний спосіб, за допомогою якого ми зможемо бути достатньо піднесеними, аби стати перед Ним і побачити Його лицем до лиця. Всепоглинаюче послання євангелії—це досконала любов, яку має Спаситель до кожного з нас і до всіх нас. Це любов, сповнена милістю, терпінням, благодаттю, справедливістю, довготерпінням і, найголовніше, прощенням” (у Conference Report, Oct. 2001, 19, 22; або Ліягона, січ. 2002, сс. 19, 22).
Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, дав пояснення стосовно кількох причин, завдяки яким Спокута є нескінченною:
“Його Спокута є нескінченною, тобто вона не має кінця. Вона також була нескінченною в тому, що все людство спасеться від смерті, що не має кінця. Вона була нескінченною, оскільки і Його страждання були безмірними. Вона була нескінченною щодо часу, поклавши край прообразу принесення в жертву тварин, який передував їй. Вона була нескінченною за масштабом, бо мала статися один раз для всього людства. А милість Спокути простягається не лише на незліченну кількість людей, але й на незліченну кількість створених Ним світів. Вона була нескінченною і поза будь-якою людською мірою виміру або смертного розуміння.
Ісус був єдиний, Хто міг запропонувати таке нескінченне спокутування, оскільки був народжений від смертної матері і безсмертного Батька. Завдяки цьому унікальному праву за народженням, Ісус був нескінченною Істотою” (у Conference Report, Oct. 1996, 46; or Ensign, Nov. 1996, 35).
2 Нефій 9:10. “О яка велика благодать нашого Бога”
Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) висловив вдячність за роль Спасителя у здійсненні Спокути: “Хвала Богові за диво й велич Його вічного плану. Хвала й слава Його Улюбленому Сину, Який у неймовірних стражданнях віддав Своє життя на Голгофському хресті, аби сплатити борг смертного гріха. Він був Тим, Хто, завдяки Своїй спокутній жертві, розірвав пута смерті і божественною владою переможно піднявся з могили. Він є нашим Викупителем, Викупителем всього людства. Він—Спаситель світу. Він—Син Божий і Творець нашого спасіння” (у Conference Report, Apr. 1985, 69; або Ensign, May 1985, 51).
Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про останній суд і стан чистоти, якого ми маємо набути:
“У багатьох Біблейських і сучасних писаннях говориться про останній суд, де всі люди отримають винагороду відповідно до своїх діянь, справ, чи прагнень їхніх сердець. Але інші писання говорять про це докладніше, посилаючись на те, що нас буде суджено за той стан, якого ми досягли.
Пророк Нефій описує останній суд, виходячи з того, якими ми стали: “І якщо їхні справи були бруднотою, то й вони напевно брудні; а якщо вони брудні, то напевно вони не зможуть жити в царстві Божому” (1 Нефій 15:33; курсив додано). Мороній визнає: “Той, хто брудний, буде все ще брудним; а той, хто праведний, буде все ще праведним” (Мормон 9:14; курсив додано; див. також Об’явлення 22:11–12; 2 Нефій 9:16; Алма 41:13; УЗ 88:35). Те саме було б вірним щодо “себелюбних” чи “неслухняних” або тих, хто має будь-яку іншу особисту рису, несумісну з вимогами Бога. Щодо “стану” злочестивих на останньому суді, Алма пояснює, що коли наші слова, наші діяння й наші думки викриватимуть нас, “нас не буде визнано незаплямованими; … і в цьому жахливому стані ми не насмілимося глянути на нашого Бога” (Алма 12:14)” (у Conference Report, Oct. 2000, 41; або Ліягона, січ. 2001, сс. 7–9).
Президент Гордон Б. Хінклі взяв за приклад порнографію, щоб навчити цьому самому принципу, коли сказав: “Нехай кожен, хто знаходиться у полоні цього пороку, стане на коліна, усамітнившись у своїй кімнаті, і молить Господа надати допомогу, щоб звільнитися від цього злого чудовиська. Бо інакше ця жахлива пляма залишиться на вас у цьому житті й навіть у вічності. Яків, брат Нефія, навчав: “І буде так, що коли всі люди перейдуть від цієї першої смерті до життя, оскільки вони стануть безсмертними,… ті, праведні, будуть праведними, як і раніше; а ті, брудні, будуть брудні, як і раніше” (2 Нефій 9:15–16)” (у Conference Report, Oct. 2004, 66; або Ліягона, лист. 2004, с. 62).
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про можливе значення слова хрести: “Що таке “хрести світу?” Ми не можемо бути цілком впевнені, але уява малює картину того, як ми, подібно до Ісуса, несемо хрест, покладений на нас світом; на шляху члена Церкви можуть зустрічатися переслідувачі й спостерігачі, які не квапляться допомогти, і від нього відвертаються (якщо взагалі не гонять), а коли ті, хто хотів би присоромити його, обвинувачують його та насміхаються над ним, він не відступає, бо в нього немає істинних причин соромитися” (Wherefore, Ye Must Press Forward [1977], 110).
З Lectures on Faith (Лекцій про віру) ми дізнаємося, чому Бог має бути всезнаючим: “Без знань про все, Бог не зміг би спасти жодної частини Своїх створінь; бо завдяки знанням, що Він має про все, від початку до кінця, Він спроможний передати це розуміння Своїм створінням, через яке вони стають учасниками життя вічного; і якщо б в розумі людей не існувало уявлення про те, що Бог володіє всім знанням, для них було б неможливо виявляти віру в Нього” ([1985], 51–52).
Старійшина Ніл А. Максвелл пояснив, що Бог повинен знати все, аби виконати Свою роботу зі здійснення нашого безсмертя і вічного життя:
“Ті люди, які намагаються поставити під сумнів всезнання Бога, не здатні зрозуміти, що Йому не треба уникати нудьги, навчаючись чогось нового. Оскільки Божа любов також є досконалою, насправді, цей “один вічний круг”, який нам уявляється рутинним і одноманітним, сповнений божественним захватом. Велика й нескінченна радість і слава Бога приходять завдяки зростанню й вдосконаленню Його творінь, а не завдяки отриманню нового знання.
Отже, існує величезна різниця між всемудрим Богом і хибним уявленням, що Бог—це отакий собі доктор наук, який ще й досі займається дослідженням інших ключових істин та життєво важливої інформації. Якби це було так, у будь-який момент Бог міг би відкрити якусь нову істину, яка ще не була Йому відома, і яка б реорганізувала, применшила або нівелювала певні істини, про які Він вже знав. Пророцтво було б простим прогнозом. Заплановані дії щодо нашого викуплення потребували б корегування. Однак, на щастя для нас, Його план спасіння незмінно втілюється, а не перебуває в процесі постійного корегування. …
Усім нам дійсно необхідно знати, що Бог знає все!” (All These Things Shall Give Thee Experience [1979], 14–15, 21).
Президент Бригам Янг (1801–1877) говорив про зусилля, яких доклав Спаситель, аби спасти людство: “Це план спасіння. Ісус ніколи не припинить працювати, доки всіх людей не буде приведено нагору в радість певного царства в оселях Його Батька, де існує багато царств і багато слав, щоб надати заслужену винагороду кожній людині, яка жила на землі, за її діяння й вірність. Дехто буде послушним целестіальному закону і отримає від його слави, дехто дотримуватиметься террестріального закону, а дехто—телестіального” (Discourses of Brigham Young, sel. John A. Widtsoe [1954], 56).
Старійшина Джеймс E. Талмейдж (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив роль знання щодо нашої підзвітності: “Гріх, згідно з термінологічним визначенням цього слова, полягає у порушенні закону, і в цьому вузькому значенні гріх може бути скоєним ненавмисно або через незнання. Однак ясно, що, відповідно до вчення з Писань стосовно відповідальності людини та безпомилковості правосуддя Бога, людину буде суджено, як за її провини, так і за праведні вчинки, відповідно до її здатності розуміти закон і підкорятися йому. До людини, яка ніколи не була знайома з вищим законом, вимоги закону не застосовуються в їх повноті. Якщо гріхи було вчинено через відсутність знання—тобто, коли закони були порушені у невігластві—Спокутою, яка була здійснена завдяки жертві Спасителя, було забезпечено примирення; і таких грішників не обвинуватять, але вони отримають можливість дізнатися й прийняти або відмовитися від принципів євангелії” (Articles of Faith, 12th ed. [1924], 58).
Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, роз’яснив становище тих людей, які не знають про закони Бога:
“План забезпечує умови спасіння для тих, хто жив на землі, але не знав про цей план: “Там, де немає закону даного, немає й покарання; а де немає покарання, немає й засудження … [завдяки] спокутуванн[ю]; бо вони визволені Його владою” (2 Нефій 9:25).
“Без цієї священної роботи з викуплення померлих, план був би неповний і насправді несправедливий” (“The Play and the Plan” [CES fireside for young adults, May 7, 1995], 4, www.ldsces.org).
Старійшина Джеффрі Р. Холланд описав декого з тих людей, які не мають закону євангелії: “Завдяки широті впливу Спокути, для людей, які помирають без знання про євангелію або можливості прийняти її, передбачені щедрі умови спасіння. Серед таких людей діти, які не досягли віку підзвітності, розумово неповноцінні люди, ті, хто ніколи не чув про євангелію та інші” (Christ and the New Covenant, 215).
Президент Гордон Б. Хінклі так описав слабкість більше покладатися на розум, ніж на віру:
“Розум—це не єдине джерело знання. Існує обіцяння, дане за натхненням від Всемогутнього і викладене в цих чудових словах: “Бог дасть вам знання через Свого Святого Духа, так, через невимовний дар Святого Духа” (УЗ 121:26).
Гуманісти, які критикують нас, та так звані інтелектуали, що принижують нас, говорять лише від невігластва щодо цього знання. Вони не чули голосу Духа. Вони не чули цього Духа, бо не шукали Його і не підготувалися, щоб бути гідними Його. Отже, гадаючи, що знання приходять тільки завдяки аргументації й роботі розуму, вони відкидають те, що приходить силою Святого Духа. …
Не потрапте у пастку софістики світу, яка в більшості своїй є негативною, і рідко, якщо взагалі таке буває, приносить хороші плоди. Не спіймайтеся на гачок тих зарозумілих осіб, чиєю самозваною місією є зневажати священне, наголошувати на людській слабкості та руйнувати віру замість того, щоб зміцнювати людей” (“Be Not Afraid, Only Believe” [CES fireside for young adults, Sept. 9, 2001], 4, www.ldsces.org).
Президент Гордон Б. Хінклі описав користь, яку приносить якнайкраще навчання: “На вас попереду чекають великі виклики. Ви приходите у світ жорсткої конкуренції. Ви повинні здобути всю освіту, яку тільки можете. Господь сповістив нас про важливість освіти. Вона дасть вам право мати більші можливості. Вона підготує вас до виконання чогось важливого у великому світі можливостей, який чекає на вас. Якщо ви можете навчатися в коледжі і це є вашим бажанням, навчайтеся. Якщо ви не хочете поступати в коледж, ідіть у професійно-технічне училище або школу бізнесу, щоб розвинути свої навички і збільшити свої здібності” (у Conference Report, Apr. 1997, 70; або Ensign, May 1997, 49–50).
У 2 Нефії 9:34 та деяких інших віршах з Писань наголошується про тяжкість гріха брехати (див. Приповісті 6:16–19; УЗ 63:17–18; 76:98, 103). Президент Джеймс E. Фауст (1920–2007) пояснив значення того, як важливо говорити правду:
Кожному з нас потрібно знати, що означає бути чесним. Бути чесним—це більше, ніж просто не брехати. Це означає: відповідати правдиво, говорити правду, жити чесно й любити правду. …
…Чесність—це моральний компас, який вестиме нас у житті. …
Чесність—це принцип, і ми маємо моральну свободу вирішувати, як застосовувати цей принцип. У нас є свобода волі вибирати, але в кінцевому підсумку ми дамо відповідь за кожний свій вибір. Ми можемо обманювати інших, але є Той, Кого ми ніколи не зможемо обманути. З Книги Мормона ми дізнаємося, що “охоронець воріт є Святий Ізраїля; і Він не наймає ніякого слуги для того; і немає ніякої іншої путі, крім тієї, що крізь ці ворота; бо Його не можна обманути, бо ім’я Його Господь Бог” [2 Нефій 9:41].
Буває різна міра висловлення правди. Коли ми, хоч потроху, обманюємо, то поступово перестаємо бачити різницю між правдою й брехнею. Краще промовчати, ніж вводити в оману. Ступінь того, наскільки кожен з нас каже цілковиту правду і нічого, крім правди, залежить від нашого сумління. …
…Як сказав Президент Гордон Б. Хінклі: “Навчаймо правді прикладом і повчанням, що красти—це зло, що обманювати—це погано, і що докору заслуговує будь-яка людина, що бреше” (у Conference Report, Oct. 1996, 57–61; або Ensign, Nov. 1996, 41–44).
Президент Джеймс Е. Фауст говорив про важливість знання, що одного дня ми стоятимемо перед Спасителем, щоб дати звіт про своє життя: “Я пригадую проведене кілька років тому дослідження для визначення того, що змотивовує молодь йти прямою й вузькою стежкою. Звичайно, було декілька головних чинників. Усі з них були важливими. Серед них був вплив батьків, порадників у священстві, порадників у Товаристві молодих жінок, керівників скаутів та вплив однолітків. Але я зі здивуванням відкрив для себе, що крізь усі результати дослідження однією золотою ниткою проходила відповідь, що мала найбільше значення. Це вірування в те, що одного дня кожен з нас матиме звітувати про свої діяння перед Господом. Багато вірили в те, що “охоронець воріт є Святий Ізраїля; і Він не наймає ніякого слуги для того; і немає ніякої іншої путі, крім тієї, що крізь ці ворота; бо Його не можна обманути, бо ім’я Його Господь Бог” [2 Нефій 9:41]. Ті, хто мають це вічне бачення, мають також і надлишок духовної сили та рішучості. Відчуття особистої відповідальності перед Спасителем за власні дії та надане нам управительство і підзвітність, надають нам глибокий духовний захист” (“Ким ви себе вважаєте?” Ліягона, черв. 2001, с. 6–7).
Старійшина Ніл А. Максвелл описав, наскільки обнадійливим є той принцип, що Сам Ісус, і ніхто інший, буде останнім Суддею: “Яків, у 2 Нефії 9:41, говорячи про тісну й вузьку путь, нагадує нам, що “охоронець воріт є Святий Ізраїля”, і що Ісус “не наймає ніякого слуги для того”. Наголос тут справедливо стоїть на тому факті, що Ісуса “не можна обманути”. Але існує й інше джерело запевнення: не лише останній суд не буде делегуватися, аби послужити меті божественного правосуддя, але й божественне милосердя найкращим чином зможе бути виявленим лише Тим, Хто знає про ці речі, про які тільки Він може знати––незримі моменти вияву мужності в житті Його пастви, непомічені вчинки християнського служіння, невисловлені думки, що можуть бути зараховані нам на користь ніяк інакше, окрім як через досконалий суд” (For the Power Is in Them … [1970], 37).
Далі старійшина Максвелл пояснив: “Ісус Христос Сам призначив Себе охоронцем воріт і з найглибшим божественним бажанням чекає на нас, аби особисто привітати й визначити нашу гідність; через це “Він не наймає ніякого слуги для того” (2 Нефій 9:41). Якщо ми визнаємо Його зараз, Він з любов’ю визнає й радо прийме нас у той час!” (Notwithstanding My Weakness [1981], 124).
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив що означає купувати “без грошей”: “Спасіння доступне всім людям, а не лише кільком вибраним. Вічне життя не зарезервоване для апостолів і пророків, для святих, які жили у дні Еноха, або для мучеників християнського розподілу. “Все людство може бути спасенним через послушність законам і обрядам євангелії. (Третє Уложення віри). Бог не дивиться на обличчя; “і Він запрошує їх усіх прийти до Нього і скуштувати від Його доброти; і Він ні від кого не відмовиться, хто прийде до Нього, від чорного і білого, зв’язаного і вільного, чоловічої статі і жіночої; і Він пам’ятає язичника; і всі є однаковими для Бога, що Юдей, і що Іновірець”. (2 Нефій 26:33). Незмінний заклик Вічного Бога такий: “О, всі спрагнені,—йдіть до води, а ви, що не маєте срібла—ідіть, купіть живности—й їжте! І йдіть, без срібла купіть живности, і без платні вина й молока!” (Ісая 55:1), бо “спасіння доступне” (2 Нефій 2:4). (Doctrinal New Testament Commentary, 3 vols. [1971–73], 3:416–17).
Яків пояснив, що беззаконня призвели до розсіяння юдеїв (див. 2 Нефій 10:6). Він також зазначив, у якому порядку відбуватиметься збирання. Він проголосив, що юдеї будуть зібрані “коли прийде день і вони повірять у [Христа]” (вірш 7; курсив додано).
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі пояснив причини, чому розсіяння і збирання всіх колін Ізраїля в першу чергу є духовним, а потім фізичним:
“Чому Ізраїль було розсіяно? Відповідь є явною; вона очевидна; немає сумнівів щодо неї. Ізраїльтяни у давнину були розсіяні тому, що відкинули євангелію, осквернили священство, зреклися церкви і віддалилися від царства. Вони були розсіяні, оскільки відвернулися від Господа, поклонялися лжебогам і ходили всіма тими шляхами, що й язичницькі народи. Вони були розсіяні, бо полишили Авраамів завіт, зневажили священні обряди і зреклися Господа Єгови, Який є їхнім Господом Ісусом, і про Якого свідчили всі їхні пророки. Ізраїль був розсіяний за відступництво. …
В чому ж тоді полягає збирання Ізраїля? Збирання Ізраїля полягає в тому, щоб повірити, прийняти і жити у гармонії з усім тим, що Господь колись надав Своєму давньому обраному народу. Воно полягає в тому, щоб набути віру в Господа Ісуса Христа, покаятися, христитися й отримати дар Святого Духа та дотримуватися заповідей Бога. Воно полягає в тому, щоб повірити євангелії, приєднатися до Церкви і прийти до царства. …І воно також може полягати в тому, щоб збиратися у визначеному місці або землі поклоніння” (A New Witness for the Articles of Faith [1985], 515).
Старійшина Рассел М. Нельсон наголосив на важливості вчення про збирання [Ізраїля]: “Це вчення про збирання є одним з найважливіших у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Господь проголосив: “Я даю вам ознаку,… що Я зберу з їхнього довгого розсіяння Мій народ, о доме Ізраїля, і встановлю знову серед них Мій Сіон” [3 Нефій 21:1]. Явлення Книги Мормона є ознакою для всього світу, що Господь почав збирати Ізраїль і виконувати завіти, які Він уклав з Авраамом, Ісаком та Яковом [див. Буття 12:2–3; 26:3–4; 35:11–12]. Ми не лише навчаємо цій доктрині, але й беремо участь в її застосуванні. Ми робимо це, коли допомагаємо збирати обраних Господа по обидва боки завіси” (у Conference Report, Oct. 2006, 84; або Ліягона, лист. 2006, с. 80).
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі пояснив, де повинні збиратися святі:
“У словах одкровень йдеться про … громади … завітного народу Господа у кожній країні, що вони говоритимуть кожною мовою і це буде серед усіх народів у той час, коли Господь прийде знову. …
Місце збирання мексиканських святих—у Мексиці, місце збирання святих із Гватемали—у Гватемалі, місце збирання бразильських святих—у Бразилії, і так по всіх широтах і довготах всієї землі. …Кожна країна—це місце збирання для її народу” (у Conference Report, Mexico and Central America Area Conference 1972, 45).
Яків навчав, що Бог час від часу уводив різних членів дому Ізраїля в інші місця світу, і називав їх “братами” (див. 2 Нефій 10:20–21). Вони були братами як за родоводом, так і за вірою. Господь має мету для кожної з цих гілок і знає, де знаходиться кожна група. У Книзі Мормона говориться принаймні про три такі колонії: група Легія, яредійці (як записано у книзі Етера) та мулекійці (див. Мосія 25:2; Геламан 6:10; 8:21). Безперечно, є й інші групи, про які ми не знаємо, наприклад, загублені коліна давнього царства північного Ізраїля і можливо інші групи, уведені по світу (див. Яків 5:20–25).
Обдумайте
Яким чином ви можете допомогти у збиранні народу Господа?
Чому важливо розуміти, що спокутна жертва Ісуса Христа стосується безпосередньо вас особисто? Що ви можете робити, аби поглибити своє розуміння Господньої Спокути?
Як ви можете знати, що ваш спосіб життя є приємним для Господа?
Чому, на вашу думку, Спокута мала бути нескінченною?
Запропоновані завдання
Прочитайте і обдумайте 2 Нефій 9:4–7, розмірковуючи про те, як Спокута звільняє нас від фізичної та духовної смерті.
У 2 Нефії 10 міститься описання народу, що матиме великі обіцяння і буде встановлений в останні дні. Знайдіть описання цього народу, наведене в розділі 10.
Розкажіть, що має статися перед остаточним викупленням дому Ізраїля, як про це описано в 2 Нефії 10.