Генеральна конференція
Покладатися на Господа
Завантаження
Ця сторінка (MP3)
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Покладатися на Господа

Вірити---це довіряти Богові у хороші та погані часи, навіть якщо це означає зазнавати деяких страждань, доки ми не побачимо, як Його руку явлено ради нас.

Мої любі брати і сестри, ми всі з нетерпінням чекаємо, особливо я, щоб почути заключний виступ нашого улюбленого пророка, Президента Рассела М. Нельсона. Ця конференція була чудовою, але це вже вдруге пандемія COVID-19 вплинула на звичний для нас спосіб проведення зборів. Ми настільки втомилися від цієї інфекції, ми мало не рвемо на собі волосся. І схоже, що дехто з Братів вже так і вчинив. Будь ласка, знайте, що ми постійно молимося за тих, на кого ця пандемія вплинула у будь-який спосіб, особливо за тих, хто втратив близьких людей. Усі погоджуються з тим, що вона триває дуже, дуже довго.

Скільки ще нам чекати на звільнення від труднощів, які спіткали нас? А як щодо подолання особистих випробувань, коли ми чекаємо й чекаємо на допомогу, а вона, здається, не приходить і не приходить? Чому є така затримка, коли тягарі, здається, важчі, ніж ми можемо нести?

Ставлячи такі запитання, ми можемо, якщо спробуємо, почути волання іншої людини, що лунає з сирої, похмурої тюремної камери під час однієї з найхолодніших, як свідчать записи, зим у тій місцевості.

“О Боже, де Ти?”---чуємо ми з глибин тюрми в Ліберті. “І де те шатро, що покриває Твоє сховище? Як довго рука Твоя буде стримуватися?”1 Як довго, о Господи, як довго?

Тож ми не перші й будемо не останніми, хто ставить такі запитання, коли ми зазнаємо страждань або коли наше серце все болить і болить. Зараз я говорю не про пандемію чи тюрми, а про вас, вашу сім’ю та ваших сусідів, перед ким постало чимало таких викликів. Я говорю про тугу багатьох людей, які хотіли б одружитися, але цього не сталося, або тих, хто одружені й бажали б, щоб їхні взаємини були трохи більш целестіальними. Я говорю про тих, кому доводиться долати небажані прояви тяжкої хвороби---можливо, невиліковної,---або кому треба усе життя боротися з генетичним дефектом, для усунення якого не існує ліків. Я говорю про безперервну боротьбу з емоційними і психічними розладами, що великою мірою обтяжують душі дуже багатьох людей, які страждають від них, і серця тих, хто любить цих людей і страждає разом з ними. Я говорю про бідних, про яких Спаситель сказав нам ніколи не забувати, і я говорю про вас, хто чекає на повернення дитини, скільки б їй не було років, яка зробила вибір піти іншим шляхом, а не тим, про який ви просили для неї у ваших молитвах.

Більш того, я визнаю, що навіть цей довгий перелік того, на що ми, можливо, особисто очікуємо, не включає в себе вирішення значних економічних, політичних та соціальних проблем, з якими ми стикаємося усі разом. Наш Небесний Батько безперечно прагне, щоб ми впоралися як з цими болісними громадськими проблемами, так і з особистими, але в нашому житті настануть часи, коли навіть наші найкращі духовні зусилля та найпалкіші благальні молитви не приведуть нас до перемог, яких ми так прагнули, чого б це не стосувалося,---хоч великих глобальних проблем, хоч невеликих особистих. Тож поки ми працюємо і чекаємо разом відповідей на деякі з наших молитов, я даю вам моє апостольське обіцяння, що їх почуто і що на них надходять відповіді, хоча, можливо, не в той час або не в той спосіб, як би нам хотілось. Але вони завжди надходять у той час і в той спосіб, в який Всемудрий і безкінечно милостивий Батько має відповісти на них. Мої улюблені брати і сестри, будь ласка, усвідомте, що Той, Хто ніколи не спить і не дрімає2, піклується про щастя і, зрештою, про піднесення Своїх дітей більше, ніж про будь-які інші справи, якими опікується божественна істота. Він є славетно уособленою чистою любов’ю, й ім’я Його---Милостивий Батько.

Ви можете сказати: “Але, якщо це так, чи не міг би Він Своєю любов’ю і милістю просто розділити води наших особистих Червоних морів та дозволити нам пройти суходолом крізь наші негаразди? Чи не міг би Він послати звідкись сучасних чайок, щоб проковтнути всіх тих сучасних цвіркунів, що надокучають нам?”

Відповідь на такі запитання: “Так, Бог може миттєво творити чудеса, але рано чи пізно ми дізнаємося, що часи та пори року нашої подорожі смертним життям---в Його руках, і тільки Він один розпоряджається ними”. Він застосовує цей календар до кожного з нас індивідуально. Бо були хворі люди, кожен з яких зцілювався миттєво, дочекавшись, щоб увійти в купальню у Віфесді3, і були й ті, кому доводилося провести 40 років у пустині, чекаючи, щоб увійти в обіцяну землю4. Бо були Нефій і Легій, які, за їхню віру були божественно захищені вогнем, що оточував їх5, і був Авінадій, якого спалили біля стовпа у вогні полум’яному за його віру6. І ми пам’ятаємо, що Ілля, який вмить викликав вогонь з неба як свідчення проти пророків Ваала7,---це той самий Ілля, який витерпів час, коли кілька років не було дощу, і який деякий час харчувався лише тією мізерною кількістю їжі, яка могла бути принесена в кігтях крука8. На мій погляд, це зовсім не могло бути чимось таким, що ми б назвали “Хеппі Мілом”.

Висновок? Висновок полягає в тому, що вірити---це довіряти Богові у хороші та погані часи, навіть якщо це означає зазнавати деяких страждань, доки ми не побачимо, як Його руку буде явлено ради нас9. Це може бути важко в нашому сучасному світі, коли багато людей почали вважати, що найвище благо в житті---це уникати всіх страждань, що ніхто не повинен будь-коли страждати від чогось10. Але такі переконання ніколи не приведуть нас до “мір[и] зросту Христової повноти”11.

Я приношу вибачення старійшині Нілу А. Максвеллу за те, що насмілився змінити і розширити дещо зі сказаного ним. Я також вважаю, що “життя людини … не може бути водночас сповненим вірою і вільним від стресів”. Нам просто не вдасться “безтурботно пурхати все своє життя”, кажучи, коли смакуємо чергову склянку лимонаду: “Господи, дай мені всі Твої найвибраніші чесноти, але ні в якому разі не давай мені ні скорбот, ні горя, ні болю, ні зазнати протидії. Будь ласка, не дозволь жодній людині не злюбити мене чи зрадити мене, а найголовніше, ніколи не дай мені відчути, що Ти залишив Мене або тих, кого я люблю. Дійсно, Господи, простеж за тим, щоб уберегти мене від усього того, завдяки чому Ти набув божественності. А потім, коли для всіх інших закінчаться важкі часи, будь ласка, дозволь мені прийти до Тебе і жити з Тобою, де я міг би вихвалятися тим, якими схожими є наші сильні риси і наші характери, коли я радісно плистиму на своїй хмаринці зручного християнства”12.

Мої любі брати і сестри, християнство є втішним, але воно часто незручне. Шлях до святості та щастя тут і у прийдешньому довгий, а іноді й кам’янистий. Щоб здолати його, потрібні час і наполегливість. Але, звичайно, нагорода за це---колосальна. Про цю істину чітко і переконливо сказано в 32-му розділі книги Алми у Книзі Мормона. Там великий первосвященник навчає: якщо слово Бога посадити в наших серцях, просто як насіння, і якщо ми достатньо стараємося, щоб поливати його, видаляти бур’яни, підживлювати його і створювати умови для нього, воно у майбутньому принесе плід, “який є найціннішим, … солодшим над усе солодке”. І якщо людина скуштує цей плід, то не буде вже більше ні голодною і ні спраглою13.

У цьому чудовому розділі міститься багато уроків, але найголовнішим з усіх них є аксіома, що насіння слід підживлювати і що ми повинні очікувати, доки воно виросте; ми “чека[ємо] оком віри на плід його”14. Наш врожай, каже Алма, з’явиться “поступово”15. Не дивно, що він завершує свої чудові настанови, тричі закликаючи виявляти старанність і терпіння, коли ми підживлюємо слово Бога у наших серцях, “чекаючи”, як він каже, з “довготерпіння[м]”, “щоб дерево принесло плід вам”16.

COVID та рак, сумніви та сум’яття, фінансові негаразди та сімейні труднощі. Коли ці тягарі буде полегшено? Відповідь є такою---“поступово”17. Ми не завжди в змозі сказати, чи буде цей період коротким, чи довгим, але, завдяки благодаті Бога, благословення прийдуть до тих, хто міцно тримається євангелії Ісуса Христа. Це питання було вирішене в дуже приватному саду та на дуже публічному пагорбі в Єрусалимі дуже давно.

Зараз, коли на завершення цієї конференції ми почуємо заключні слова нашого улюбленого пророка, пам’ятаймо, що, подібно до того, як Рассел М. Нельсон продемонстрував це усім своїм життям, ті, хто “надію складає на Господа, силу відновлять [і] крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати---і не потомляться, будуть ходити---і не помучаться!”18 Я молюся, щоб “поступово”---раніше чи пізніше---ці благословення прийшли до кожного з вас, хто прагне полегшити своє горе і позбутися свого смутку. Я свідчу про Божу любов та про Відновлення Його славетної євангелії, яка в той чи інший спосіб є відповіддю на всі проблеми, з якими ми стикаємося у житті. У викупительне ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.