Стабільні суспільства
Якщо достатньо багато нас та достатньо багато наших сусідів намагатиметься скеровувати своє життя згідно з “істиною Бога”, то моральних чеснот, необхідних у кожному суспільстві, буде вдосталь.
Який чудовий хор співав про прекрасного Спасителя!
У 2015 році Організація Об’єднаних Націй прийняла документ, який називається “Програма сталого розвитку до 2030 року”. Його описують як “спільний план заради миру і процвітання людей та планети як зараз, так і в майбутньому”. Програма сталого розвитку містить 17 цілей, які мають бути досягнуті до 2030 року, наприклад: повне подолання бідності та голоду, повноцінна освіта, рівноправність людей різної статі, чиста вода і санітарія та пристойне працевлаштування 1 .
Концепція сталого розвитку цікава і важлива сама по собі. Проте більш нагальним є ширше питання сталих або стабільних суспільств. Що лежить в основі успішного суспільства, в якому сприяють щастю, прогресу, розвитку і добробуту його членів? У Писаннях є записи про щонайменше два таких процвітаючих суспільства. Чого ми можемо навчитися на їхньому прикладі?
В давні часи великий патріарх та пророк Енох проповідував праведність і “збудував місто, яке було названо Місто Святості, саме Сіон” 2 . Про це сказано: “І Господь назвав Свій народ Сіон, тому що вони були одного серця і одного розуму, і перебували в праведності; і не було бідних серед них” 3 .
“І Господь благословив землю, і їх було благословлено на горах, і на високих місцях, і вони процвітали” 4 .
Народи західної півкулі, відомі як нефійці та ламанійці, у період першого-другого століть являють собою ще один видатний приклад успішного суспільства. Опісля дивовижного служіння воскреслого Спасителя серед них, “вони жили за заповідями, які вони отримали від їхнього Господа і їхнього Бога, продовжуючи піст і молитву, часто збираючись разом, щоб молитися і чути слово Господа. …
І не було ані заздрощів, ані розбрату, ані заворушень, ані розпусти, ані неправди, ані вбивств, ніякої похітливості; і певно не могло бути щасливішого народу серед усіх людей, яких було створено рукою Бога” 5 .
Суспільства в цих двох прикладах були підтримані благословеннями небес, які приходили завдяки їхній відданості цим двом заповідям: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою” та “люби свого ближнього, як самого себе” 6 . Вони слухалися Бога у їхньому особистому житті та дбали про фізичний і духовний добробут одне одного. Говорячи словами Учення і Завітів, це були суспільства, де “кожний опікувався благополуччям свого ближнього і робив усе з оком, єдиноспрямованим до слави Бога” 7 .
На жаль, як зазначив цього ранку старійшина Квентін Л. Кук, ідеальне суспільство, описане у книзі 4 Нефій у Книзі Мормона, не протрималося довше другого століття. Стабільність не гарантована й процвітаюче суспільство може з часом занепасти, якщо відмовиться від основних чеснот, які підтримують його спокій і процвітання. У цьому випадку, піддаючись спокусам диявола, люди “почали … ділитися на класи; і почали вони будувати церкви для себе, щоб отримувати прибуток, і почали зрікатися істинної церкви Христа” 8 .
“І сталося, що коли триста років пройшло, обидва народи---і народ Нефія, і народ Ламанійців---стали надзвичайно злочестивими,---і перший, і другий” 9 .
Наприкінці наступного століття мільйони загинули в міжусобній війні, а їхній, колись гармонійний народ був зведений до стану воюючих племен.
Розмірковуючи над цим та іншими прикладами колись процвітаючих суспільств, які згодом занепали, на мою думку, можна з упевненістю сказати, що коли люди відкидають почуття відповідальності перед Богом, а натомість починають довіряти “рамену плоті”, це призводить до катастрофи. Довіряти рамену плоті означає ігнорувати божественного Автора людських прав і людської гідності та ставити на перше місце багатство, владу і хвалу світу (крім того, це ще часто глузування над тими, хто живе за іншими нормами та їх переслідування). Тим часом люди у стабільних суспільствах прагнуть, як сказав цар Веніямин, “рости у пізнанні слави Того, Хто створив [їх], або у пізнанні того, що є справедливе й істинне” 10 .
Інститути сім’ї та релігії відігравали вирішальну роль, виховуючи як у окремих людей, так і у громадах чесноти, які підтримують міцне суспільство. Ці чесноти, які походять з Писань, включають в себе доброчесність, відповідальність і підзвітність, співчуття, шлюб і вірність у шлюбі, повагу до людей та їхнього майна, служіння й необхідність та гідність праці.
На початку цього року головний редактор Джерард Бейкер написав статтю у The Wall Street Journal на честь свого батька, Фредеріка Бейкера, з нагоди 100-ї річниці дня його народження. Бейкер розмірковував про причини довголіття свого батька, а потім додав наступні думки:
“Хоча, у всіх нас може бути бажання дізнатись секрет довгого життя, я часто відчуваю, що нам краще присвятити більше часу, щоб з’ясувати, що робить життя хорошим, незалежно від того, скільки нам призначено жити. І тут я впевнений, що знаю секрет мого батька.
Він з епохи, коли життя насамперед визначалося обов’язком, а не правом; соціальними зобов’язаннями, а не особистими привілеями. Основним надихаючим принципом протягом його століття було почуття обов’язку---перед сім’єю, Богом, країною.
У добу, коли домінували уламки розбитих сімей, мій батько протягом 46 років був відданим чоловіком своєї дружини, відповідальним батьком шести дітей. Найбільше його присутність і незамінність відчулися тоді, коли мої батьки переживали немислиму трагедію, втрату дитини. …
І у добу, коли релігія все більше ставала чимось ексцентричним, мій батько жив життям справжнього, вірного католика, з непохитною вірою в обіцяння Христа. Насправді, я інколи думаю, що він жив так довго, оскільки підготувався до смерті краще, ніж будь-хто, кого я зустрічав.
Я був щасливим чоловіком---благословенний хорошою освітою, власною чудовою сім’єю, певним успіхом у мирських справах, на який я не заслуговував. Проте, яким би гордим і вдячним я не був, ще більші гордість і вдячність, я відчуваю за людину, яка без суєти чи драматизму, без очікування винагороди чи навіть визнання, живе---ось уже століття---виконуючи свої прості обов’язки та зобов’язання і, зрештою, радіючи тому, що живе доброчесним життям” 11 .
Усвідомлення важливості релігії та релігійних переконань за останні роки зменшилось у багатьох країнах. Дедалі більше людей вважає, що у сучасному світі віра у Бога та вірність Йому не потрібні для моральної чистоти окремих людей чи суспільств 12 . Думаю, ми всі погодимось, що ті, хто не сповідує жодного релігійного вірування, можуть бути, а часто і є, добрими, моральними людьми. Проте ми не погодимося, що це відбувається без божественного впливу. Я маю на увазі Світло Христа. Спаситель проголосив: “Я є істинне світло, яке засвічує кожну людину, яка приходить у світ” 13 . Незалежно від усвідомлення цього, кожен чоловік, жінка та дитина будь-якої віри, з будь-якого місця та часу сповнені Світлом Христа і тому мають розуміння добра та зла, яке ми часто називаємо совістю 14 .
Однак, коли секуляризація відокремлює особисту і громадянську доброчесність від почуття відповідальності перед Богом, вона зрізає рослину від її коріння. Опора лише на культуру та традиції буде недостатньою для підтримки доброчесності в суспільстві. Коли хтось не має бога вище, ніж він сам, і не прагне до більшого блага, ніж задоволення власних потреб та уподобань, наслідки проявляться в належний час.
Наприклад, суспільство, в якому єдиним обмежувальним фактором статевих стосунків є особиста згода,---це суспільство, що занепадає. Перелюб, розпуста, народження поза шлюбом 15 та аборти за примхою---лише деякі гіркі плоди, які виростають із аморальності, санкціонованої сексуальною революцією. Інші наслідки, які протистоять стабільності здорового суспільства, включають зростання числа дітей, які виховуються в злиднях і без позитивного впливу батьків, іноді протягом кількох поколінь; жінок, які самі виконують обов’язки, що мають бути спільними; і серйозно недостатня освіта, оскільки на школи, як і на інші установи, покладено завдання компенсувати недоліки домашнього виховання 16 . До цих соціальних патологій додаються незліченні випадки розбитих сердець та відчаю окремих осіб---психічне та емоційне руйнування, яке відбувається як з винними, так і з невинними.
Нефій проголосив:
“Так, горе тому, хто прислухається до повчань людей, і заперечує силу Бога і дар Святого Духа! …
… Горе всім тим, хто тремтить, і сердиться через істину Бога!” 17
На противагу цьому, наше послання радості до наших дітей і до всього людства полягає в тому, що “істина Бога” вказує ліпший шлях, або, як сказав Павло, “путь іще кращу” 18 , шлях до сьогоденного особистого щастя та добробуту громади й до вічного миру та радості у майбутньому.
Істина Бога стосується основоположних істин, які лежать в основі Його плану щастя для Його дітей. Серед цих істин такі: Бог живе; Він є Небесним Батьком наших духів; як вияв Його любові, Він дав нам заповіді, які ведуть до повноти радості з Ним; Ісус Христос---Син Божий і наш Викупитель; Він страждав і помер, щоб спокутувати гріхи за умови нашого покаяння; Він воскрес із мертвих й приніс Воскресіння всьому людству; і ми всі будемо стояти перед Ним, аби нас судили, тобто будемо звітувати про наше життя 19 .
Через дев’ять років від початку періоду, який у Книзі Мормона називався “правлінням суддів”, пророк Алма передав посаду головного судді, щоб повністю присвятити себе керівництву Церквою. Він мав намір побороти гордовитість, переслідування і жадібність, які поширювалися серед народу, особливо серед членів Церкви 20 . Як одного разу зауважив старійшина Стівен Д. Надалд: “Натхнене рішення [Алми] полягало не в тому, щоб витратити більше часу, намагаючись створити і застосувати більшу кількість правил для виправлення поведінки його народу, а в тому, щоб проповідувати їм слово Боже, навчати доктрини і направити, щоб їхнє розуміння плану викуплення привело їх до зміни своєї поведінки” 21 .
Ми багато чого можемо зробити, як сусіди та співгромадяни, щоб сприяти стабільності та успіху суспільств, в яких ми живемо, і, безперечно, наше найважливіше та найтриваліше служіння полягатиме в тому, щоб навчати істин, притаманних великому Божому плану викуплення й жити за ними. Як говориться у словах гімну:
Віра батьків потрібна нам,
Щоб стати прикладом в житті,
Щоб своїм друзям й ворогам
Ми дарувать любов могли 22 .
Якщо достатньо багато нас та достатньо багато наших сусідів намагатиметься приймати рішення і скеровувати своє життя згідно з “істиною Бога”, то моральних чеснот, необхідних у кожному суспільстві, буде вдосталь.
Маючи любов до нас, наш Небесний Батько віддав Свого Єдинонародженого Сина, Ісуса Христа, щоб ми могли мати вічне життя 23 .
“[Ісус Христос] не робить нічого, крім того, що на благо світові; бо Він так любить світ, що навіть віддав Своє власне життя, щоб привернути всіх людей до Себе. Отже, Він нікому не заповідав, що вони не зможуть скуштувати від Його спасіння.
Слухайте, хіба Він кричав кому-небудь, кажучи: Відійди від Мене? Ось, я кажу вам: Ні; але Він каже: Прийдіть до Мене всі ви, кінці землі, купуйте молока і меду без грошей і без ціни” 24 .
Це ми проголошуємо “в урочистості серця, у дусі лагідності” 25 і в ім’я Ісуса Христа, амінь.