Мовчи, перестань!
Спаситель навчає, як відчувати мир і спокій, навіть коли навколо нас здіймаються люті вітри, а бурхливі води загрожують потопити наші надії.
Коли наші діти були малими, ми сім’єю провели кілька днів на чудовому озері. Якось по обіді кілька наших дітей, одягнувши рятівні жилети, почали стрибати з човна у воду. Наша наймолодша донька боролася з нерішучістю, уважно спостерігаючи за братами і сестрами. Зібравши всю свою сміливість, вона однією рукою затиснула ніс і стрибнула. Донька відразу ж випірнула і з тривогою в голосі закричала: “Допоможіть! Допоможіть!”
Їй не загрожувала смертельна небезпека; рятівний жилет справлявся зі своїм призначенням, і дочка в безпеці плавала по поверхні води. Ми змогли до неї дотягнутися і без великих зусиль втягли її у човен. Втім їй здавалося, що вона потребує допомоги. Можливо, це було викликано прохолодою води чи новизною пережитих відчуттів. Як би там не було, вона влізла у човен, де ми загорнули її у сухий рушник і похвалили за сміливість.
Якого б віку ми не були, багато з нас у важкі хвилини з хвилюванням вигукували похапцем слова: “Допоможи мені!” “Врятуй мене!” або “Будь ласка, дай відповідь на мою молитву!”
Те ж саме трапилося з учнями Ісуса під час Його земного служіння. У Євангелії від Марка ми читаємо, що Ісус “знову почав … навчати над морем. І зібралось до Нього багато народу” 1 . Людей було так багато, що Ісус “до човна на морі ввійшов” 2 і промовляв з нього. Він навчав людей увесь день притчами, поки вони сиділи на березі.
“І сказав Він до [учнів] того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік. І, лишивши народ” 3 , вони відпливли від берега, маючи намір перетнути Галілейське море. Знайшовши місце на кормі човна, Ісус ліг і швидко заснув. Невдозі “знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був [майже] переповнився! 4
Багато Ісусових учнів були досвідченими рибалками і знали як керувати човном під час шторму. Він їм довіряв, і навіть більше---Він їх любив. Вони залишили свою роботу, особисті інтереси і сім’ї, щоб іти за Ісусом. Їхня присутність у човні була доказом їхньої віри в Нього. І тепер човен потрапив у шторм та ось-ось мав потонути.
Ми не знаємо, як довго вони боролися, щоб зберегти човен на плаву під час бурі, але вони розбудили Ісуса, і в їхніх голосах відчувалася паніка, коли вони промовили:
“Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?” 5
“Рятуй, Господи, гинемо!” 6
Вони називали його “Учитель”, і Він ним є. Він також “Ісус Христос, Син Бога, Батько небес і землі, Творець усього від початку” 7 .
Ісус підвівся зі Свого місця у човні і заборонив вітру та сказав до вируючого моря: “Мовчи, перестань. І стих вітер, і тиша велика настала” 8 . Оскільки Ісус був Взірцевим Учителем, Він навчав Своїх учнів, поставивши два прості, однак сповнені любові запитання. Він запитав:
“Чого ви такі полохливі?” 9
“Чому віри не маєте?” 10
Коли у нас випробування, негаразди чи неприємності, ми, смертні, маємо схильність, навіть спокусу, вигукувати: “Учителю, чи Тобі байдуже, що я гину?” Врятуй мене”. Навіть Джозеф Сміт благав, перебуваючи у жахливій в’язниці: “О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище?” 11
Звичайно ж, Спаситель світу розуміє що ми, смертні, маємо певні обмеження, бо Він навчає нас, як відчувати мир і спокій, навіть коли навколо нас здіймаються люті вітри, а бурхливі води загрожують потопити наші надії.
До тих, хто має загартовану віру, віру дитини або навіть найменшу часточку віри 12 Ісус звертається з такими словами: “Прийдіть до Мене” 13 . “Вір[те] в Моє ім’я” 14 . “Уч[іться] від Мене і слухай[те] Мої слова” 15 . Він з лагідністю наказує: “[Покайтеся] і христ[іться] в Моє ім’я” 16, “Любіть один одного! Як Я вас полюбив” 17 і “Завжди пам’ята[йте] Мене” 18 . Ісус запевняє, пояснюючи: “Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі,---але будьте відважні: Я світ переміг!” 19
Я можу припускати, що учні Ісуса, перебуваючи в човні, який розгойдувала буря, мали постійно слідкувати за тим, щоб вичерпувати воду, оскільки їх заливало хвилями. Я можу уявити, як вони справляються з вітрилами і намагаються хоч якимось чином скеровувати свого маленького човна. Вони були повністю зосереджені на тому, щоб протриматися хоча б іще одну мить, і їхні благання про допомогу були як ніколи щирими.
Багато з нас зараз потрапляють у подібну ситуацію. Останні події у світі та в наших країнах, громадах і сім’ях стали для нас несподіваним випробуванням. У часи сум’яття нам може здаватися, що наша віра наближається до межі витривалості й розуміння. Хвилі страху можуть нас відволікати, спонукаючи забувати про доброту Бога, тому наша здатність усвідомлювати реальність стає або занадто обмеженою, або сумнівною. Однак саме за таких скрутних обставин подорожі наша віра може не лише випробовуватися, але і зміцнюватися.
Незалежно від обставин, ми можемо робити свідомі зусилля для зміцнення і збільшення нашої віри в Ісуса Христа. Вона зміцнюється, коли ми пам’ятаємо, що ми---діти Бога і що Він нас любить. Наша віра зростає, коли ми ставимо дослід над словом Бога з надією та старанністю, намагаючись як найкраще жити за вченнями Христа. Наша віра зростає, коли ми обираємо вірити, а не сумніватися, прощати, а не засуджувати, каятися, а не повставати. Наша віра вдосконалюється, якщо ми терпляче покладаємося на заслуги, милість і благодать Святого Месії 20 .
“Хоча віра не є досконалим знанням,---сказав старійшина Ніл А. Максвелл,---вона приносить глибоку довіру до Бога, Чиє знання є досконалим” 21 ! Навіть у неспокійні часи віра в Господа Ісуса Христа вимагає сміливості й витривалості. Вона допомагає залишити поза увагою все незначне, що відволікає. Вона заохочує нас невпинно іти вперед шляхом завітів. Віра допомагає долати розчарування і дає можливість дивитися в майбутнє впевнено та рішуче. Вона спонукає нас просити про порятунок і допомогу, коли ми молимося Батькові в ім’я Його Сина. І коли здається, що всі наші молитовні благання залишаються без відповіді, наша незмінна віра в Ісуса Христа робить нас терплячими, смиренними і здатними з благоговінням промовляти слова: “Нехай буде воля Твоя” 22 .
Президент Рассел М. Нельсон навчав:
“Нам не потрібно дозволяти страхові витісняти віру. Ми можемо боротися з тим страхом, зміцнюючи віру.
Почніть зі своїх дітей. … Дайте їм відчути свою віру, навіть якщо ви долаєте важкі випробування. Зосередьте свою віру на люблячому Небесному Батькові та Його улюбленому Синові Ісусі Христі. … Навчайте кожного дорогоцінного хлопчика або дівчинку, що кожен з них є дитиною Бога, створеною за Його образом, і має священну мету і потенціал. Кожен народився, аби долати труднощі і розвивати віру” 23 .
Нещодавно я чула, як чотирирічні діти розповідали про свою віру в Ісуса Христа, даючи відповідь на таке запитання: “Як Ісус Христос допомагає тобі?” Перша дитина сказала: “Я знаю, що Ісус мене любить, бо Він за мене помер. Він любить також і дорослих”. Друга дитина сказала: “Він допомагає, коли мені сумно або я серджуся. Він також допомагає мені, коли я тону”.
Ісус проголосив: “Отже, кожного, хто кається і приходить до Мене, як мале дитя, того Я прийму, бо для таких царство Бога” 24 .
“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” 25 .
Нещодавно Президент Нельсон пообіцяв, що “страх зменшиться, а віра зміцніє”, якщо ми почнемо “з новою рішучістю дійсно слухати слова Спасителя” 26 .
Сестри і брати, наші нинішні складні умови не є нашим остаточним вічним пунктом призначення. Ми, члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, узяли на себе ім’я Ісуса Христа, уклавши з Ним завіт. Ми віримо в Його викупительну силу і маємо надію на Його величні та дорогоцінні обіцяння. У нас є всі причини для радості, бо наш Господь і Спаситель добре знає про наші негаразди, турботи і болі. Як і колись зі своїми учнями в давнину, Він зараз у нашому човні! Я свідчу, що Він віддав Своє життя, щоб ви і я не загинули. Тож довіряймо Йому, виконуймо Його заповіді та з вірою слухаймо, як Він каже: “Мовчи, перестань” 27 . У священне і святе ім’я Ісуса Христа, амінь.