Радо зустріти блудного сина
З виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга 9 лютого, 2010 р. Вживання розділових знаків узгоджено із сучасним Правописом. Прочитати весь виступ англійською мовою ви зможете на сайті http://speeches.byu.edu.
Притча про блудного сина яскраво ілюструє широку гаму людських характерів. По-перше, ми бачимо егоїстичного блудного сина, який не цікавиться ніким, крім самого себе. Однак після розгульного життя він раптом зрозумів, що “злочестивість ніколи не була щастям” (Алма 41:10), і “спам’ятався” (Лука 15:17). Він кінець кінцем зрозумів, чиїм сином є, і в нього виникло сильне бажання повернутися до батька.
Пихатість та егоїзм зникли; їм на зміну прийшли смирення, скрушене серце й упокорений дух. Як сам син зізнався батькові: “Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм” (Лука 15:21). Безслідно минулися молодеча бунтівливість, юнацький егоїзм і невпинна гонитва за задоволеннями. Замість цього зароджується бажання постійно чинити добро. І якщо кожен з нас буде відверто чесним з собою, то зізнається, що часточка блудного сина жила або живе в кожному з нас.
Тепер поговоримо про батька. Дехто може дорікати йому за надмірне потурання бажанню молодшого сина віддати йому “належну частину маєтку” (Лука 15:12). Немає сумніву, що батько в цій притчі з великою повагою ставився до принципу свободи волі й свободи вибору. Саме через цей принцип зав’язалася війна на небесах. Батько не мав жодного бажання змушувати сина до послуху.
Однак цей люблячий батько ніколи не відмовлявся від свого непутящого сина. Він завжди на нього чекав. Підтвердженням цього є зворушлива розповідь про те, що коли син “далеко ще був, його батько… переповнився жалем: і побіг він, і кинувся на шию йому, і зачав цілувати його ” (Лука 15:20). Крім того, що батько фізичними проявами виразив свою любов до сина, він також наказав слугам принести йому одяг, взуття і перстень, заколоти відгодоване теля, радісно промовляючи: “Цей син… був пропав—і знайшовся” (Лука 15:24).
За довгі роки батько розвинув у собі таке співчуття, прощення й любов, що він міг лише любити і прощати. Цю притчу люблять усі без винятку, бо вона дає надію всім нам, що люблячий Небесний Батько стоїть край дороги, як про це сказано у притчі, і з нетерпінням чекає на повернення додому кожного із Своїх блудних дітей.
А тепер поговоримо про старшого, слухняного сина, який висловив незадоволення своєму батькові, готовому прощати: “Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив,—ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я…
Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв свій маєток із блудницями,—ти для нього звелів заколоти теля відгодоване” (Лука 15:29–30).
Так само як частка блудного сина живе в кожному з нас, також може бути, що кожному притаманні й риси старшого сина. Апостол Павло навчав, що проявами Духа є “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність [і] здержливість” (Галатам 5:22–23). Звичайно ж, добре, що старший син був дійсно слухняним батькові, але за послухом крилися напускна праведність, схильність судити інших, жадібність і повна відсутність співчуття. Його життя не було відображенням плодів Духа, бо він вважав ставлення батька до синів абсолютно несправедливим, тому замість спокою відчував великі страждання.