До нових зустрічей
Місце на бенкеті нареченого
Не завжди почуваєш себе зручно, коли йдеш на весільний прийом сама. Але коли старий друг запросив мене на весільний обід, я знала, що не можу не розділити це свято разом з ним і його нареченою.
У день весілля я прийшла перед самим обідом. Побачивши не зайняте місце, я запитала в однієї з жінок, що сиділи за столом, чи місце вільне.
“А чи передбачається, щоб ви тут були?”—запитала вона, оглядаючи мене з підозрою.
Я не могла уявити, що могло викликати таке запитання чи тон, яким його було поставлено. Ніхто не звіряв список запрошених. Місця не були позначені табличками. Я прийшла вчасно і у відповідному одязі. Що було не так?
Я нервово посміхнулася. “Я подруга нареченого”,—запевнила я її. Вона кивнула, тож я сіла й спробувала зав’язати дружню розмову з шістьма подружніми парами за столом. Той дискомфорт, який я відчула раніше, лише збільшився завдяки такому “теплому” прийому. Я відчайдушно оглядала зал у пошуках когось—будь-кого,—знайомого, але, окрім нареченого, там не було жодного знайомого обличчя.
І потім це сталося. Мій друг, який сидів поруч з нареченою обличчям до людного залу, піднявся. Коли він це зробив, то побачив мене в протилежному кінці кімнати. Він на мить завмер, усміхнувся і приклав руку до серця, нібито кажучи: “Дякую, що ти прийшла. Я знаю, що тобі довелося піти на жертви, щоб бути тут. Для мене так багато значить, що ти разом з нами”.
Мене охопило відчуття полегшення й щастя. Що б не думали інші люди, для нареченого я була бажаною гостею. Я усміхнулася у відповідь на його жест, сподіваючись, що мій друг розуміє, як сильно я хотіла розділити це свято і радість з ним і його дружиною. Завдяки тому 10-секундному спілкуванню я більше не почувала себе незручно в присутності інших людей і до кінця вечора почуття впевненості не залишало мене.
Через кілька днів, готуючись до уроку в Товаристві допомоги, я вивчала Матвій 22 і читала про підготовку царя до весільного бенкету для свого сина, який уособлював Спасителя. Пророк Джозеф Сміт навчав про ці вірші з Писань: “Тільки тим, хто виконує заповіді Господа і до кінця ходить за Його присудами буде дозволено [сидіти] на цьому прекрасному бенкеті. …Ті, хто зберіг віру, отримає вінець праведності, буде вбраний в білий одяг, допущений на весільний бенкет, звільнений від усіх страждань і пануватиме з Христом на землі”1. Те обіцяння має силу будь-коли, але воно стало особливим завдяки випадку, що стався днями раніше.
Коли я викладала урок, то зрозуміла, що послух—це єдина вимога для отримання запрошення від Ісуса Христа, щоб радіти разом з Ним, щоб мати місце на Його бенкеті. І на цьому бенкеті гості ніколи не повинні почувати себе невпевнено, бо вони там дійсно бажані. Хоча я ще далека від досконалості в послуху, однак сподіваюся, що одного дня буду гідною зустрітися з Нареченим і, поклавши руку на серце—серце, яке упокорюю Його волі—скажу: “Я така рада бути тут!”
Фотографія Джона Люка