Врятування заблукалого ягняти
Багато років тому ми з дружиною їхали прекрасною долиною Стар-Веллей, шт. Вайомінг, США. Стояв чудовий весняний ранок, краєвиди і пейзажі були надихаючі.
Коли ми з Джекі їхали цією долиною, то із задоволенням милувалися отарою овець, навколо якої було кілька десятків ягнят. Мало що викликає такі ж приємні почуття, як маленьке ягнятко. Їдучи дорогою, по якій рухалося багато машин, ми помітили мале ягнятко поза огорожею, що тягнулася вздовж дороги. Воно несамовито бігало туди й сюди біля огорожі, намагаючись дістатися назад до отари. Я подумав, що це мале ягня змогло протиснутися через дірку в огорожі, але не могло повернутися назад.
Я не сумнівався, що якщо ми не зупинимося, щоб врятувати ягня, то воно згодом вийде на дорогу, де його буде або поранено, або вбито. Зупинивши машину, я сказав Джекі та нашим пасажирам, які їхали на задньому сидінні: “Почекайте тут. Я буду за хвилину”.
Звичайно ж, я подумав, не маючи жодного досвіду з догляду за ягнятами, що налякане ягня зрадіє, коли побачить мене. Зрештою, у мене ж були найкращі наміри. Я прийшов врятувати йому життя!
Однак мені було дуже прикро, що налякане ягня зовсім не оцінило моїх зусиль врятувати його. Коли я до нього наближався, то бідолашне створіння втікало від мене, щодуху біжучи вздовж огорожі. Бачачи мою скруту, Джекі вийшла з машини на допомогу. Але навіть разом ми не могли впіймати маленьке прудке ягня.
Нарешті наші друзі, які сиділи на задньому сидінні, вдосталь насолодившись влаштованим “родео”, вийшли з автомобіля й приєдналися до рятувальної кампанії. Доклавши всіх зусиль, ми нарешті притиснули ягня до огорожі. Коли я у своєму чистому дорожньому одязі простягнув руки, щоб взяти його, то відразу ж відчув різкий запах хліва. Саме в ту мить я почав вагатися, чи варто було докладати всіх тих зусиль?
Поки ми брали ягня й переносили його через огорожу в безпечне місце, воно з усіх сил випручувалося й брикалося. Але за мить маля знайшло свою маму й міцно до неї притиснулося, відчуваючи безпеку. Хоча ми трохи пом’яли свій одяг, але продовжили поїздку з відчуттям великого задоволення і спокою від того, що зробили правильний вибір.
З того часу я не раз роздумував про цей випадок. Я замислювався над тим, чи докладали б ми стільки ж зусиль для спасіння невдячного, менш неактивного в Церкві сусіда. Я сподіваюся, що так! “А скільки ж людина вартніша за тую овечку!” (Maтвій 12:12). У кожній філії, приході й колі є заблукалі вівці, яким загрожує небезпека.
Замінивши слово зробить на слово врятувать у гімні “Чи зробив я сьогодні добро?”, я пропоную вам подумати, як застосувати його до врятування заблукалих овець:
Якщо хочеш… цей світ врятувать,
То можливості легко знайти.
Ти їх не пропускай, марно часу не гай,
Сьогодні добро ти чини!1
Може здаватися, що наші сусіди невдячні, налякані або навіть не зацікавлені в тому, щоб їх спасали. І наші рятувальні зусилля можуть вимагати часу, зусиль, енергії і допомоги з боку інших. Однак винагородою за ці зусилля будуть вічні благословення. Як і обіцяв Господь, якщо ми приведемо “тільки одну душу до [Нього], якою великою буде наша радість з нею в царстві [нашого] Батька” (УЗ 18:15).