Впевнено ділитися євангелією
З виступу на церемонії вручення дипломів в Університеті Бригама Янга 13 серпня 2009 року. Повний текст міститься на сайті www.newsroom.lds.org (клацніть на “News Releases & Stories”).
Нам не потрібно захищатися чи виправдовуватися, якщо наша позиція основується на вченнях Сина Божого і ми якнайкраще дотримуємося Його заповідей.
Ми беремо участь у жорстокій боротьбі. Вона точиться від початку існування людства. Добро і зло завжди серед нас, так само і як завжди у нас є право вибирати те або інше. Я хочу поділитися думками стосовно того, як твердо відстоювати істину.
Нещодавно я ознайомився з дослідженнями, присвяченими тому, як інші люди сприймають членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ця тема мене давно цікавить, оскільки багато моїх церковних покликань були пов’язані з місіонерської роботою. Знання про те, як люди нас сприймають, допоможе краще розуміти, як розповідати про себе. В результаті того конкретного дослідження було зроблено цікаве спостереження: іноді здається, що члени Церкви постійно виправдовуються перед тими, хто не належить до Церкви. Один респондент навіть зазначив, що коли мормони пояснюють свої вірування, вони підбирають такі слова, що складається враження, ніби вони очікують критики.
Вже не вперше я чув такі зауваження. Але чим більше я їх чую, тим краще розумію, як легко, якщо ми необачні, створити під час спілкування з іншими людьми враження того, що ми захищаємося.
Вважаю, що деякі з причин цього мені зрозумілі. З того часу, як Джозеф Сміт вийшов зі Священного гаю у 1820 році, були люди, які негативно, навіть вороже, ставилися до нашого послання. Сам Джозеф розповідає нам, що коли він вперше спробував поділитися з іншими людьми, які не належали до його сім’ї, тим, що побачив, то наштовхнувся на неприємності. Протестантський священик, якому він розповів про те, що відбулося, сказав, що “все це від диявола” і що більше “немає видінь чи одкровень” (Джозеф Сміт—Історія 1:21).
Якщо Джозеф вважав, що то було погано, то лише через те, що до кінця не усвідомлював неослабну силу супротивника. Чим більше зростала Церква, тим сильнішою ставала ворожість. Жменьку святих виганяли з одного місця до іншого. Мабуть, Джозеф думав, що після того як губернатор Міссурі видав указ про знищення членів Церкви, що призвело до важких страждань пророка та інших братів у в’язниці Ліберті, вже нічого гіршого бути не може. Звичайно ж стало гірше, і Джозеф із Гайрумом заплатили за свою роботу, свідчення й віру своїми життями. То була остання подія, яка стала поштовхом до переходу, очолюваного Бригамом Янгом, через необжиті землі Америки на захід, до місця прихистку серед Скелястих гір Сполучених Штатів.
Розповіді про пережиті святими останніх днів труднощі й жертви є зараз невід’ємною частиною історії. Навіть люди, навернені до Церкви, предки яких не пережили ті часи, вважають учасників і події ранньої історії Церкви частиною свого спадку. Ці розповіді надихають і мотивують нас—і так повинно бути. А я сподіваюся й молюся, щоб у своєму відносному благополуччі ми ніколи не забули тих наполегливих і вірних святих та уроків, які ми можемо засвоїти від них.
І все ж, зараз не 1830 рік і нас уже давно не шестеро. Чи можна розцінювати нашу захисну позицію, яку люди часом спостерігають, як те, що ми і досі очікуємо до себе негативного ставлення як до небажаної меншини, змушеної втікати на Захід? Чи ми в спілкуванні з іншими людьми завжди вважаємо за необхідне виправдовуватися? Якщо так, то вважаю, що нам потрібно зробити корективи в нашому курсі. Постійне очікування критики й заперечень може призвести до нездорової сором’язливості й оборонної позиції, що буде негативно сприйматися іншими. Це суперечить тому, де ми зараз знаходимося як Церква і як великий загін послідовників Ісуса Христа.
Дивитися на приклад Спасителя
Як і у всьому, ми можемо брати приклад зі Спасителя. Під час Свого служіння Він наштовхувався на жорстоку ворожість. Коли Ісус уперше проповідував у синагозі в Назареті, були люди, які хотіли скинути його з гори (див. Лука 4:28–29). Але Він не злякався. Спаситель знав, що більшість людей Його не зрозуміє. Однак Він безстрашно проповідував Свою євангелію, вдаючись до таких фраз: “Ви чули, що було… наказане, … а Я вам кажу…” (Матвій 5:21–22). Він знав, що хотів сказати, і казав це не виправдовуючись. Як написано в Писаннях: “Навчав Він їх, як можновладний, а не як книжники їхні” (Матвій 7:29).
Якщо ми хочемо, щоб нас сьогодні поважали за те, ким ми є, тоді нам потрібно діяти впевнено, маючи тверде знання про те, ким ми є і що відстоюємо, та не виправдовуватися за свої вірування. Це не означає, що ми повинні бути пихатими або зверхніми. Повага до думки інших людей завжди була для нас основоположним принципом, як записано в Уложеннях віри (див. Уложення віри 1:11). Але коли ми діємо так, ніби ми переслідувана меншість, або заздалегідь знаємо, що нас неправильно зрозуміють чи будуть критикувати, люди це відчують і відповідним чином відреагують.
Я, в першу чергу, хочу звернути на це увагу колишніх місіонерів. Два роки ви стукали у двері й вислуховували всі мислимі запитання й заперечення. Під час ваших розмов ви все ще можете думати, що стукаєте у двері. Але це не так. Якщо випадає нагода поділитися своїми віруваннями, вам не слід поводитися з такою обережністю, ніби ви хочете ухилитися від чогось або передбачаєте критику. Апостол Павло сказав: “Бо я не соромлюсь Євангелії” (Римлянам 1:16), і жоден з нас не повинен соромитися. Я завжди радий і з вдячністю сприймаю кожну нагоду ділитися своїм свідченням про дивовижне послання Відновлення. І я не пригадаю жодного випадку, щоб я цим когось образив.
Одне з пояснень того, чому ця тема набирає важливого значення сьогодні, є таким—Церква стає сильнішою. У Сполучених Штатах ми зараз четверта серед найбільших церков. Святі останніх днів є повсюди—у громадах від одного узбережжя до іншого, від півночі до півдня. Хоча більше членів Церкви проживає на Заході, все більш звичною стає ситуація, коли люди в країні особисто знайомі з кимось зі святих останніх днів. Крім того, багато членів Церкви досягнули визначного становища в суспільстві. В одній з останніх статей про Церкву в журналі Time зазначався цей факт і було опубліковано фотографії кількох видатних святих останніх днів1.
Безсумнівно, що вже через сам факт наявності видатних людей, про Церкву будуть говорити все більше і більше, а святі останніх днів будуть долучатися все частіше і частіше до розмов про євангелію. Нам потрібно бути чесними, відкрити, прямими, привабливими, виявляти повагу до поглядів інших людей і ніколи не виправдовуватися за свої вірування.
У мене є дві пропозиції щодо того, як брати участь у розмовах, не вдаючись до виправдань.
1. Не дозволяйте, щоб менш важливі питання поглинали важливі теми.
Члени Церкви часто дозволяють іншим вирішувати, в якому руслі піде розмова. Прикладом може бути множинний шлюб. Практику множинного шлюбу було офіційно припинено Церквою в 1890 році. Зараз 2010. То чому ж ми все ще говоримо про це? Так було. Зараз цього немає. Ми йдемо далі. Коли люди питають вас про полігамію, просто визнайте, що колись вона практикувалася, але в наш час люди не повинні асоціювати людей, які практикують полігамію, з нашою Церквою. У звичайних розмовах не марнуйте часу, намагаючись виправдати полігамію часів Старого Завіту або наводити припущення, чому її знову було введено в 19-му столітті. Ці теми будуть доречні для розгляду істориками та вченими, але я вважаю, що ми просто посилюємо стереотипи, коли робимо їх основною темою наших розмов.
Я розумію, що часом ці розмови провокуються історіями, що з’являються в засобах масової інформації. Це нічого не змінює. У 2009 році в одному з серіалів про полігамістів, що показували по кабельному телебаченню, було зображено священну храмову церемонію. Цей факт викликав велике занепокоєння серед членів Церкви, і це зрозуміло. Усіх нас це образило.
Але я відсилаю вас до статті, яка вийшла у відповідь на той серіал і була розміщена церковним Відділом зі зв’язків з громадськістю на веб-сайті новин. Я процитую її, але ви зверніть увагу на тон. В ній немає вибачень, однак вона є гідною відповіддю на недоречне використання однієї з наших найсвященніших релігійних церемоній.
“Подібно до інших великих релігійних деномінацій Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів також час від часу знаходиться в центрі уваги Голівуду чи Бродвею, телесеріалів чи книг та нових засобів масової інформації. Іноді відображення Церкви та її віруючих є досить точним. Іноді відображення не відповідає дійсності або відповідає стереотипам. Часом воно свідчить про кричуще поганий смак авторів.
Такої уваги, яка приділялася католикам, іудеям та мусульманам упродовж століть, не минути установі або релігійному угрупуванню, як тільки вони стають помітними завдяки своїй чисельності чи популярності”.
Далі у статті не схвалюється ідея оголошення організованого бойкоту тій мережі або пов’язаного з нею бізнесу, до чого активно закликали деякі члени Церкви.
“Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів як установа не закликає до бойкотів. Такий крок просто викличе протилежну реакцію, яку так полюбляють ЗМІ, що зрештою призведе до збільшення кількості глядачів того серіалу. …Святі останніх днів мають вести себе гідно і вдумливо.
Це не лише модель того, чого навчав Ісус Христос і що показував у Своєму житті, але це є відображенням реальної сили і зрілості членів Церкви у наш час. …
Якби Церква дозволяла критикам і опонентам вибирати місце для поля бою, то вона ризикувала б відволіктися від головної мети й місії, над якими успішно працює вже майже 180 років. Натомість Церква сама визначатиме свій курс, продовжуючи проповідувати відновлену євангелію Ісуса Христа по всьому світу”2.
Ось іще один приклад. У 2007 році один незалежний кінопродюсер випустив фільм про різню біля Маунт-Медовз. Сказати, що це був дуже поганий фільм, це майже нічого не сказати. Якщо чесно, він був просто жахливий. Навіть відгуки голівудських критиків були різкими. Автори фільму робили все можливе, щоб спровокувати Церкву на “велику розмову”. Але ми просто проігнорували це. Ми не дозволили їм нав’язувати нам правила гри. Наслідком цього був великий провал у кінотеатрах і великі фінансові втрати продюсера. Тим часом ми конструктивно і розумно продовжуємо спілкуватися з нащадками людей, які постраждали від тих страшних подій в Маунт-Медовз, та підтримувати їх.
Нещодавно видавництво Oxford University Press опублікувало книгу, в якій міститься детальне дослідження, під назвою Massacre at Mountain Meadows (Різня біля Маунт-Медовз) із документами, що стосуються тієї трагедії.
2. Наголошуйте на тому, що святі останніх днів навчають і живуть у відповідності до вчень Ісуса Христа і що ми намагаємося наслідувати Його.
Коли вже все сказано і зроблено, найважливішим з того, що стосується нас і наших свідчень є те, що ми основуємо свої вірування на вченнях Ісуса Христа і намагаємося іти за Ним, ведучи такий спосіб життя, який буде прийнятним для Нього і нашого Небесного Батька.
На цьому ми основуємося. На цьому основувався Джозеф Сміт. Він сказав: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”3.
Коли б ми не заговорили про Христа, ми повинні зосереджуватися саме на цьому: ми наслідуємо Христа, ми намагаємося жити так, як Він навчав. Це і є основою нашої віри і нашого життя, і це є найсильніша позиція, яку ми може зайняти і яка не потребує виправдань. Нам не потрібно захищатися чи виправдовуватися, якщо наша позиція основується на вченнях Сина Божого і ми якнайкраще дотримуємося Його заповідей.
Це велике благословення—мати вчення Ісуса Христа, яке є зрозумілим для тих, хто вивчає Писання і приймає Його вчення. Якщо ми живемо за цим вченням, то приходимо до пізнання того, що всі ми—діти Божі і Він любить нас. Наслідуючи приклад Христа, ми знаємо, звідки прийшли, перш ніж народилися, ми знаємо наші цілі перебування тут, на землі, і ми знаємо, куди підемо після земного життя. План спасіння зрозумілий. Це Божий план вічного щастя для Його дітей.
Є заповіді, дані Богом, за якими ми маємо жити. Це—Його заповіді, і ніхто не має права змінювати їх, якщо тільки стосовно цього не буде дано прямого одкровення пророку, обраному Богом.
Люди по всьому світу все далі й далі віддаляються від учень Господа до правил, встановлених суспільством, як це описав Павло:
“Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували.
Вони слух свій від правди відвернуть” (2 Tимофію 4:3–4).
Сьогодні настав час, який бачив Павло. Стає все більше людей, які вірять у те, що немає Бога, ні Христа, ні плану викуплення, ні Спокути, ні покаяння, ні прощення, ні життя після смерті, ні воскресіння, ні вічного життя, ні вічних сімей, запечатаних разом навічно.
Яким порожнім було б життя без благословень повноти відновленої євангелії Ісуса Христа. Ми, святі останніх днів, наслідуємо Христа. Ми знаємо план щастя, великий план викуплення, який став можливим завдяки Господу Ісусу Христу. Ми знаємо вчення Ісуса Христа. Ми повинні намагатися зараз і завжди жити згідно з ними. На підростаючому поколінні в Церкві лежатиме відповідальність навчати Господніх доктрин і знати, як розбудовувати Його Церкву. Будь ласка, пам’ятайте, що вам не потрібно думати про необхідність захищати свої вірування. Вам просто потрібно пояснювати їх у дусі любові й доброти. Істина завжди буде переконливою, коли викладається істинне вчення.
Ось кілька прикладів:
-
Ми втілюємо в життя вчення Ісуса Христа про служіння нашим ближнім. Ми служимо як членам Церкви, так і тим, хто до неї не належить. Велика робота по всьому світу, яку ми виконуємо за програмою гуманітарного служіння, допомагає полегшити страждання й труднощі. Ми робимо все можливе, щоб ділитися часом і коштами, задовольняючи нужди членів Церкві й людей інших віросповідань, усвідомлюючи ці слова Спасителя: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили” (Матвій 25:40).
-
Ми втілюємо у життя вчення Ісуса Христа стосовно Слова мудрості, що дає чудову можливість отримати здорове фізичне тіло. Ми не вживаємо наркотиків будь-якого виду, тому що наше тіло є вмістилищем вічних духів і тому що радість у цьому житті здобувається завдяки поєднанню духовної сили та фізичного здоров’я.
-
Ми наслідуємо Ісуса Христа, живучи за законом цнотливості. Бог дав цю заповідь і ніколи не відміняв і не змінював її. Цей закон є чітким і простим. Ніхто не повинен мати статевих стосунків поза межами, встановленими Господом. Це стосується всіх видів гомосексуальної поведінки та гетеросексуальних стосунків поза шлюбом. Порушення закону цнотливості—це гріх.
-
Ми наслідуємо Ісуса Христа, дотримуючись Божого закону шлюбу, який є шлюбом між чоловіком і жінкою. Цю заповідь було дано від самого початку. Бог сказав: “Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,— і стануть вони одним тілом” (Буття 2:24). Бог наказав Адамові та Єві: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею” (Буття 1:28).
Сучасні пророки і апостоли підтвердили цю заповідь у документі “Сім’я: Проголошення світові”, виданому в 1995 році:
“Бог заповідав, аби священна сила породження застосовувалася тільки чоловіком і жінкою, законно одруженими як чоловік і дружина. …
Сім’ю встановлено Богом. Шлюб між чоловіком і жінкою є невід’ємною частиною Його вічного плану”4.
-
Ми наслідуємо Ісуса Христа і навчаємо перших принципів євангелії та всіх інших чудових учень Відновлення і заявляємо, що коли сини і дочки Бога їх приймають і застосовують у житті, то здобувають мир, радість і щастя. Це все дуже просто.
Нехай Бог благословить нас у нашому прагненні до щастя, яке ми здобудемо, вивчаючи й виконуючи вчення Господа Ісуса Христа і залучаючи інших людей до розмови про відновлену євангелію, не ображаючи їхніх почуттів.
Ілюстрації Грегга Торкельсона