Все буде добре
Майте віру та довіряйте Господу, і Він дасть усе необхідне.
Я народився в Німеччині у хороших і дбайливих батьків, які були членами Церкви. Під час Другої світової війни, коли моєму батькові було 10 років, він дізнався про євангелію від свого друга в місті Штеттін, яке зараз знаходиться на території Польщі. Через війну в Штеттіні в той час не було місіонерів. Після того як батько прийняв євангелію, він навчав свою сім’ю, і вони навернулися. Пізніше він познайомився з моєю мамою, яка теж жила у Східній Німеччині. Там також не було місіонерів. Мій батько навчав мою маму євангелії, і вона її прийняла. Вони одружилися й незадовго до мого народження переїхали до Західної Німеччини.
У Німеччині в той час було мало членів Церкви. У школі я був єдиним, хто належав до Церкви. Ще в юному віці я здобув сильне свідчення про те, що Бог живий і що це Його істинна Церква. Я ніколи не сумнівався в істинності євангелії. Я тримався свого свідчення, і воно допомагало мені залишатися активним у Церкві в молоді роки.
Страх відійти від Церкви
У мене було двоє друзів мого віку, які також були активними в Церкві. Вони були братами, і ми зростали разом. Однак я бачив їх лише по неділях, бо вони жили від мене за 25 км. Ми зустрічалися під час зборів священства й на заходах Товариства молодих чоловіків. Хоча ми й зустрічалися лише раз на тиждень, дружба допомагала всім трьом залишатися активними в Церкві.
Пізніше я помітив, що багато старших хлопців та дівчат стають менш активними у Церкві, і я дуже боявся, що одного дня можу втратити свідчення. У Німеччині в Церкві в той час було так мало молоді, що коли хтось ставав неактивним, їхня відсутність відразу ставала помітною. Це лякало моїх батьків. Вони багато в чому собі відмовляли заради того, щоб їхні діти мали релігійну свободу, а тепер вони думали: “Що ми можемо зробити, щоб не втратити Еріха?”
Одного дня, коли мені було років 14, ми з сім’єю їхали з церкви. Ми знову помітили, що хтось із молоді відійшов від Церкви. Я сказав своїм батькам: “Я хочу, щоб ви робили все можливе, аби я ходив до церкви, поки мені не виповниться 21 рік, а потім я дам собі раду!” Я дійсно сказав ці слова, і моя мама часто повторювала їх мені.
Рішення про освіту
Це занепокоєння пояснює, чому, коли мені було 10 років і я ходив до початкової школи, мої батьки прийняли одне рішення. У Німеччині починають здобувати вищу освіту в юному віці. Мої батьки вирішили не дозволити мені робити цього, оскільки бачили, як багато молодих людей, вступивши в навчальні заклади, залишають Церкву. Вони сказали: “Ти можеш іти куди завгодно, тільки не в гімназію [школу, яка готувала до вступу в університет], бо ми не хочемо, щоб світ полонив тебе!”
Таке рішення означало, що я отримую базову освіту, а потім професійне навчання; це дозволяло займатися бізнесом, але дуже обмежувало інші професійні можливості. Я закінчив навчання у 18 років, і мене покликали на місію в Мюнхен, Німеччина. Мені подобалося бути місіонером.
По закінченні місії у мене був небагатий вибір професій. Я закінчив свою освіту. Через два роки після місії я одружився зі своєю дружиною Крістіаною і вже не мав змоги здобути університетську освіту. Був момент, коли мені було дуже сумно через прийняте батьками рішення, оскільки я вважав, що це обмежило мої можливості.
Тоді з’явилася думка: “Що б не зробили мої батьки—вони робили для того, щоб захистити мене. Вони все робили з любові до мене і це не може бути перешкодою”. Хоча часом з точки зору світу це могло здаватися перешкодою, я згодом зрозумів, що насправді це не так. Я вирішив зробити кар’єру в страховому бізнесі, і пізніше став виконавчим директором компанії, в якій працював.
Одна була трудність—я завжди хотів бути вчителем, а в Німеччині неможливо стати вчителем без університетської освіти. Однак згодом я таки став учителем—учителем релігії. Я став учителем Церковної системи освіти. І, певним чином, я й досі ним є—учителем. Таким чином я здобув свідчення про те, що варто слухатися батьків, виконувати їхню пораду і вірити в те, що вони вас люблять, моляться за вас і знають, що є для вас кращим. Бажання залишатися активним у Церкві було настільки сильним з мого боку, а бажання захистити мене було таким сильним з боку батьків, що все це разом спрацювало мені на благо.
Моя вища освіта
Програма семінарії також допомогла мені залишатися сильним. Її запровадили в Німеччині в 1972 році, коли мені було 14 років. Семінарія дуже подіяла на мене. Я все ще пам’ятаю свою вчительку, бо вона залишила глибокий слід у моєму житті й позитивно вплинула на нього.
Завдяки семінарії та особистому вивченню Писань у молоді роки я навчився любити Писання. Моє навчання зміцнило свідчення, і я завжди любив заняття семінарії та Інституту релігії. Я вів уроки в одному з перших класів ранкової семінарії в Німеччині. То був чудовий клас. Молоді люди любили його, і вони приходили кожного ранку. Декому доводилося їхати здалеку. Всі юнаки з тієї групи поїхали на місію, і майже всі юнаки та дівчата залишаються активними в Церкві.
Коли я думаю про те, як я здобув своє свідчення і що справило на мене найбільше позитивне враження, то можу впевнено сказати, що то були уроки в семінарії та Інституті релігії. Це сталося завдяки вивченню євангельських принципів та вчень, яких мене та друзів навчав з Писань наш дивовижний учитель.
Найкраще, що можна робити під час вивчення Писань, це прикладати їх до свого життя. Часто наш учитель казав: “Коли ви читаєте цей уривок, спробуйте вставити туди своє ім’я”. Я зрозумів, що можу читати Писання так, нібито я був Нефієм, чи Геламаном, або Моронієм. Завдяки цьому все докорінно змінювалося, коли я читав Писання. То було, наче уві сні—раптом я міг себе бачити в тій ситуації, про яку читав.
Писання допомогли зрозуміти, що віра є дуже реальною. Це не просте теоретичне знання про те, що описано в Писаннях. Віра поєднує нас з тією реальністю, яку створив Господь для нас. Саме це я зрозумів під час навчання в семінарії в роки юності. Я маю непохитну віру в те, що коли Бог дає нам завдання, ми можемо “піти і зробити” (1 Нефій 3:7), і Він забезпечить усім необхідним для виконання того завдання.
Сила Писань
Уривок з Писань, який дійсно допомагав мені в юності,—це Ісус Навин 1:6–9. У ньому сказано: “Будь сильний та відважний, … щоб додержувати чинити за всім тим Законом. …[Н]е відхилишся від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб щастило тобі в усьому”.
Ще юнаком я думав: “Як тільки я отримаю завдання від Господа, я не зверну ні праворуч, ні ліворуч”. І завдяки цьому я здобув хороший досвід. Наприклад, одного разу, коли я був на тренінгу з бізнесу, я мав поїхати на церковні збори, але мав виконати завдання по роботі—відправити пошту. Як правило, це завдання вимагало від мене та інших учасників навчальної групи додаткової години роботи по закінченні робочого дня. Однак мені потрібно було їхати в Гамбург потягом, що вирушав о 5:30 вечора, аби встигнути на церковні збори. Я розповів усім про свою дилему, а вони сказали: “Бажаємо тобі успіху. Але ти навряд чи встигнеш”.
Я відповів: “Звичайно ж, я встигну, бо це важливі збори”. Всі знизали плечима і саркастично зазначили: “Безперечно—ти і твоя віра. Ти думаєш, що лише через твою релігійність усе має бути добре. Це означає, що нам потрібно закінчити роботу з поштою за 10 хвилин до п’ятої. Такого ще ніколи не було”. Я сказав: “Що б там не сталося, але я маю сьогодні бути в Гамбурзі”.
Ви можете вірити в це чи ні, але вперше і єдиний раз за три роки роботу було закінчено того дня за 10 хвилин до п’ятої, і я встиг на потяг. Це сильно вразило моїх співробітників і дало змогу поговорити з ними про євангелію.
Я маю абсолютну впевненість і віру в те, що, коли Господь дає вам завдання, воно буде виконано, якщо ви “не відхиляєтеся від нього ні праворуч, ні ліворуч”. Того дня я не знав, що ми так швидко вправимося з відправленням пошти. Ви не завжди будете про таке знати заздалегідь. Ви не можете сказати Господу, як це має статися, але з вірою і довірою до Нього, як правило, все закінчується добре.
Вивчення Писань і приклад батьків дали мені щось дуже важливе в мої молоді роки. Усе це допомогло розвинути велику віру в те, що у повсякденному житті Господь допомагатиме й благословлятиме.
Фотоілюстрація Крістіни Сміт
Алма 46:20: Вийдіть наперед, художник Уолтер Рейн, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви