Піонерські парасольки
“Милосердя є чиста любов Христа, і воно існує вічно” (Moроній 7:47).
“Саро! Саро, прокидайся!,—сказала п’ятирічна Крістіана Ларсен своїй молодшій сестрі.— Настав час вирушати”.
Трирічна Сара намагалася розплющити очі.
“Але ще темно”,—сонно сказала вона.
“Я знаю, однак мама каже, що нам слід вирушити якомога раніше. Корабель на Америку невдовзі відпливає”.
Сім’я Ларсенів приєдналася до Церкви в Данії. Тепер вони вирушали в довгу подорож, щоб приєднатися до святих у Долині Солоного озера.
Крістіана допомогла Сарі одягнутися. Потім маленькі дівчатка зі сльозами на очах кинули прощальний погляд на свою затишну спальню. Вони знали, що ще не скоро спатимуть знову в спражньому ліжку.
“Не забудь свою парасольку, Саро,—сказала Крістіана, беручи свою шовкову мережану парасольку.— Мама сказала, що запакує їх разом із постіллю”.
Мама з татом сказали, що не братимуть нічого в подорож до Америки, крім найнеобхіднішого. Після того як були запаковані постіль, одяг та інструменти, не залишалося багато місця для чогось іншого. Але Крістіна із Сарою вмовили їх взяти з дому лише одну їхню улюблену річ. Зрештою, вони залишали своїх ляльок, книги й іграшки. Кожна з дівчаток вибрала свою красиву парасольку від сонця.
Зі сходом сонця Крістіана разом із сім’єю сіла на корабель і відплила до Америки. Вони раділи, що прямують до Сіону, хоча й залишали друзів, сім’ю та свій дім.
Подорож океаном була довгою і виснажливою. У спекотний пообідній час на кораблі обидві дівчинки відкривали свої парасольки, щоб сховатися від сонця. Якщо вітер був попутним, корабель плив вперед. Але якщо вітер змінювався, корабель плив у протилежному напрямку, іноді на таку ж відстань, яку він вже проплив.
Коли Ларсени висадилися в Америці, то купили фургон і волів та почали довгу подорож до Долини Солоного озера. Через нерівну дорогу віз постійно підтрибував, було спекотно, тому Крістіана і Сара часто ішли пішки.
Як і багато піонерських сімей, сім’я Крістіани переживала на своєму шляху труднощі й трагедії. Новонароджений брат Крістіани під час подорожі помер і був похований на рівнинах.
Коли в 1857 році Ларсени прибули в Долину Солоного озера, Крістіані подобалося ходити до церкви разом з дітьми її віку. Крістіана із Сарою кожної неділі з радістю брали свої парасольки до церкви, щоб ховати обличчя від жаркого пустельного сонця.
Минали дні й тижні, і поступово запаси грошей і продуктів у сім’ї закінчилися. Одного вечора Крістіана почула, як її батьки обговорювали цю проблему. Батько сказав, що знає сім’ю, яка зібрала добрий врожай зерна. Ларсени могли б щось обміняти на борошно. Але що вони могли обміняти?
Тут втрутилася Крістіана. “Ви можете обміняти наші з Сарою парасольки, тату”.
“Але ж ви любите свої парасольки, Крістіано. Я не можу цього зробити”.
“Нічого страшного, тату,—сказала Крістіана.— Нам більше потрібна їжа, ніж парасольки”.
Наступного дня тато Крістіани поміняв красиві мережані парасольки на борошно. З борошна приготували їжу для всієї сім’ї.
Того вечора, коли Крістіана вже збиралася лягати спати, вона з сумом поглянула в кут, де стояла її красива парасолька. Однак, коли вона згадала, яким чудовим був хліб на вечерю, її сум перетворився на вдячність. Коли вона того вечора молилася, то дякувала Небесному Батькові за свою чудову парасольку, яка допомогла нагодувати сім’ю.
Ілюстрація Брайяна Колла