Звідки я знаю
Як я здобувала знання
Коли я дізналася про євангельське вчення, мої складні обставини не змінилися, але я стала щасливішою.
Коли мені було 14 років, місіонери-святі останніх днів прийшли в наш дім і навчали мою матір та мене. Невдовзі вони запропонували нам охриститися. Мама відхилила запрошення, а я прийняла. Озираючись назад, можу сказати, що не вважала себе наверненою. Думаю, як і багато підлітків, я просто хотіла зробити щось таке, щоб виділитися.
Наступного року я ходила до церкви сама. Я не відчувала, що це моє місце, і я мало розуміла з того, чого там навчали. Але я була активною. Наступного року я поїхала з дому до Мехіко, щоб навчатися в школі, яка належала Церкві. Хоча під час першого візиту мені сподобалася та школа і я докладала зусиль, щоб мене прийняли (у тому числі, вмовляла батьків, щоб відпустили на навчання), я швидко зрозуміла, що жити самостійно—це нелегко. У мене все ще не було свідчення. Я по-справжньому не розуміла, хто такий Джозеф Сміт або чого навчала Книга Мормона. І як ніколи я почувала себе не в своїй тарілці.
Звичайно ж, я нічого не казала своїм батькам. Я стільки часу витратила на те, щоб ублагати їх відпустити мене до цієї школи. Як я могла після всього сказати, що мені там не подобається? Через гординю я просто мовчки страждала.
Моя складна ситуація ще більше погіршилася, коли я дізналася про розлучення батьків. Мені здавалося, що світ навколо мене став руїною.
Саме в той момент єпископ покликав мене й запитав про мої справи. Я розповіла йому про свої негаразди й переживання. “Мені здається, що я вже нічого не знаю”,—сказала я.
Той добрий єпископ почав навчати мене євангелії. Ми почали з того, як по-справжньому спілкуватися з Небесним Батьком. З часом ми почали говорити про Спокуту. Він навчав мене євангельських істин, і вперше я відчула, що маю свідчення. Я була рада, що в мене з’явилася опора в той період невизначеності. І хоча я була безсила чимось допомогти сім’ї, я могла відчувати щастя й наближатися до Небесного Батька. Я знала, що Він знає мене, і це знання змінило все.
Можливо, всім новим членам Церкви, як і мені, здається, що вони не в своїй тарілці. Але я зрозуміла ось що: не має значення, чи ви розумієте все про євангелію прямо зараз. Насправді має значення ось що: чи розумієте ви свої стосунки з Небесним Батьком і що у Нього є мета і план для вашого життя. Має значення те, чи ви розумієте, що Спаситель викупив ваші гріхи і що Він досконало розуміє вас, навіть коли ніхто вас не розуміє. Як тільки я зрозуміла ці вчення, все стало на свої місця.
Завдяки любові й терплячому навчанню мого єпископа, школа стала позитивним періодом у моєму житті. Відвідування церковної школи змінило моє бачення того, ким я є і яким могло бути моє життя. Після закінчення школи я залишилася в Мехіко. Як тільки я знайшла квартиру, то відразу ж знайшла місцевий приход, щоб і надалі мати місце прихистку, місце, де я могла зростати в євангелії.
Невдовзі після того я відслужила місію на Храмовій площі в Солт-Лейк-Сіті. Я з великою радістю ділилася з іншими тими істинами, які дали мені міцну основу в дуже неспокійний період мого життя.
Я вдячна за те, що є членом Церкви. Я знаю, що Небесний Батько непокоїться про кожного з нас і що у Нього є план для нашого життя. Для мене було великим благословенням спостерігати, як здійснюється Його план для мене.
Фотографію люб’язно надано Сонею Паділья-Ромеро; фрагмент картини Друге пришестя, художник Грант Ромні Клоусон