Чи я надто зайнята, щоб служити?

Нгозі Франсіска Окоро, Нігерія

У 1997 році президент філії оголосив, що філія здійснить проект служіння на території, прилеглій до нашого дому зборів. Ми проводили цей захід, об’єднавшись із членами Церкви по всьому світу, на ознаменування 150-ї річниці прибуття піонерів-святих останніх днів у Долину Солоного озера.

Під час заходу ми мали прибирати дороги й вирівнювати вибоїни. Президент філії сказав, що робота буде брудною, але захід дасть можливість поговорити з іншими про Церкву.

Я не думала, що піду, тому що викладач призначив додаткові лекції на той самий час, коли мав проводитися захід. Я вважала, що всі мене зрозуміють, але потім мені на очі потрапив буклет Faith in Every Footstep (Віра в кожному кроці). Коли я читала уривки про труднощі святих на шляху до західної частини Сполучених Штатів, то була зворушена до сліз. Деякі святі залишили свої затишні будинки, щоб піти в пустиню, не знаючи, що вони там знайдуть. Інші прямували вперед, навіть незважаючи на те, що на шляху помирали члени їхньої сім’ї. Попри хвороби, біль, голод і бідність у них була віра в те, що, перейшовши на Захід, вони здобудуть свободу від переслідувань.

Мені стало ніяково, що святі йшли на такі великі жертви, іноді навіть жертвуючи власним життям, щоб побачити, що Церква продовжує розвиватися. Завдяки їхнім жертвам і вірі зараз я можу насолоджуватися благословеннями євангелії.

Потім я зрозуміла, яка маленька жертва вимагається від мене у порівнянні з ними. Мене просили пожертвувати лише двома годинами для служіння і поділитися євангелією з кількома людьми, а я знаходила привід, щоб не прийти.

Я забула про лекції і взяла участь у заході. Я таки забруднилася, але люди дійсно підходили і розпитували про Церкву. Я була щаслива, що взяла участь, і вже давно закінчила університет, хоча і пропустила кілька лекцій.