Служіння в Церкві
Покликання благословило мене
“Господь покликав вас служити президентом Початкового товариства”,—сказав мені президент філії. Минув лише рік з того часу, як я закінчила клас “Лавр” і лише два роки з дня мого хрищення у Церкві. Я була вражена.
“У мене немає необхідного терпіння, щоб навчати дітей”,—сказала я йому.
“Чи вірите ви, що вас покликає Бог?—запитав він.— Коли Він нас покликає, то готує до цього”1.
Його слова сповнили мене впевненістю, і я відразу ж зрозуміла, що необхідна Господу в Початковому товаристві. Я не мала жодної уяви, як виконувати своє покликання, проте знала, що Він мене спрямує.
Я хотіла працювати якнайкраще, однак за кілька місяців моїй мамі поставили діагноз—рак. Крім того, я вивчала системне проектування. Мені було важко виконувати всі обов’язки вдома, в університеті та в Початковому товаристві. Я почала занепадати духом, і одного разу в неділю в церкві я, згадавши про все, розплакалася.
Брат з мого приходу помітив мій стан і дав чудову пораду: “Джудіт, найкращий спосіб подолання труднощів—загубити себе в євангелії та служінні іншим,—сказав він.— Якщо ти так зробиш, то побачиш, як Господь полегшить твої тягарі”.
Коли я почала застосовувати цю надихаючу пораду, моє ставлення змінилося, моя віра зміцнилася і я сповнилася рішучістю служити Господу. Мої труднощі не зникли, однак я присвятила себе виконанню покликання і з нетерпінням чекала кожної неділі, щоб знову зустрітися з дітьми. Кожного тижня вони навчали мене чогось нового, коли підтверджували свідчення своїми вчинками. Минали місяці, і я помітила, як Господь формує мій характер і як я розвиваю свої дари й таланти, про існування яких навіть не знала.
Наступного року я виїхала на місяць з Барранкільї, що в Колумбії, до Боготи разом з мамою, бо їй потрібно було пройти курс хіміотерапії. У той період я постійно молилася й відчувала, що Господь поруч. Я вирішила змінити спеціалізацію й через натхнення зрозуміла, що, за бажанням Господа, повинна присвятити своє життя дітям. Коли я повернулася до навчання, то почала працювати над отриманням ступеня за фахом “Корекційне навчання”.
Я знала, що Небесний Батько дав мені покликання в Початковому товаристві, аби підготувати до цього. Під час служіння я зрозуміла, в чому полягає моє справжнє покликання, а живучи за євангелією і загубивши себе в служінні, я відчула Господні обійми.
Свідчення, здобуте мною під час служіння в президентстві Початкового товариства філії і пізніше в президентстві Початкового товариства колу, підтримало мене як члена Церкви. Я навчилася навчати з любов’ю, дивитися на все очима дитини і просити в Господа спрямування і натхнення.
Кожного дня, коли я викладаю в двомовній школі свого міста, то думаю про зусилля, випробування і благословення минулих років. Діти, які тоді були в Початковому товаристві, вже підлітки, але їхні очі так само випромінюють любов до Спасителя і Його євангелії.
Я знаю, що коли Господь покликає, Він навчає й готує нас і дає нам провідників, які допомагають жити за цією прекрасною євангелією Ісуса Христа.
Справа: Ілюстровано Деніелом Льюїсом