Він сказав мені: “Ні за що!”
“Якщо серед вас якась людина п’є вино або міцний напій, знайте, що це не добре, і так не личить в очах вашого Батька”(УЗ 89:5).
Я завжди думав, що мій найкращий друг Чейз може зробити будь-що. Коли я запитав, чи зможе він зістрибнути з верхньої сходинки мого ґанку, він не лише зробив це, але навіть зістрибнув з розгону!
Коли я запитав, чи зможе він проїхати на американських гірках, він не лише це зробив, але і сів на перше сидіння!
І коли я сказав, що він ніколи не скаже “Привіт!” Джулії, найкрасивішій дівчині в усій школі,—він не лише привітався з нею, але й сів біля неї і розмовляв цілих 5 хвилин!
Я думав, що Чейз може зробити все. Аж до сьогодні.
Чейз приходить до мене майже кожного дня. Ми живемо дуже близько один від одного. Нас розділяє лише один будинок. Але Чейз не приходить по неділях і понеділках. У неділю він ходить до церкви. У понеділок у них якийсь сімейний вечір. Він запрошував мене кілька разів. Ми їли брауніз і грали в ігри. Це було справді весело.
Як правило, Чейз приходить до мене погратися після школи. Мені подобається, коли він приходить, бо мама з татом тоді ще на роботі. З Чейзом так весело гратися. Нам подобаються жарти. Чейз завжди з усіма дружелюбний. Я ніколи не чув, щоб він казав щось погане про інших людей, навіть коли всі кажуть.
Сьогодні ми з Чейзом грали в баскетбол. Було дуже спекотно, тож я запитав Чейза, чи він не хоче пити.
“Із задоволенням”,—відповів Чейз, кинув м’яч на траву й побіг до ґанку.
Ми зайшли в дім і пішли на кухню. Коли я відкрив холодильник, то ми відчули потік прохолодного повітря й по руках побігли мурашки. Зазирнувши в холодильник, я побачив сік і молоко. Потім мій погляд упав на відкриту бляшанку, що стояла в куті.
Мій тато залишив відкриту бляшанку пива. Він ніколи не дізнається, якщо ми зробимо пару ковточків. Я дістав бляшанку.
“Хочеш спробувати?”— запитав я.
“Що це?”— запитав Чейз.
“Це пиво,—сказав я.— Мій тато п’є його постійно. Він не дізнається, якщо ми вип’ємо по ковточку”.
Чейз поглянув на мене. Він підняв брови, і, ставши руки в боки, сказав щось таке, чого я ніколи від нього не очікував.
“Ні за що!”— сказав Чейз.
“Ти щойно сказав ні? ”— запитав я.
“Пиво зашкодить тобі,—сказав він.— Нам його не слід пити. Від нього люди роблять дурниці”.
“Зовсім ні, якщо зробити лише ковточок,—сказав я.— Дивись, я покажу тобі”.
Я підніс бляшанку до рота, зробив невеликий ковток і посміхнувся. На смак пиво було різким, але я тримав марку.
“Бачиш? Хіба я виглядаю дурнішим за тебе?” —запитав я.
“Мабуть, мені пора додому,—сказав Чейз.— Не пий більше. Це погана ідея”.
Коли я побачив, як Чейз вийшов з будинку, а потім побіг по тротуару до себе додому, я не міг не дивуватися, чому він, який може робити майже все, не захотів випити хоча б ковток.
Я знову трохи випив пива після того, як Чейз пішов. “Ого! Воно дійсно різке”,—подумав я, ставлячи бляшанку назад у кут холодильника.
Може, Чейз у чомусь мав рацію?
Ілюстровано Джоном Замудіо; Ісус Христос, художник Гаррі Андерсон, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви