Полюбити забіяку
Я мав якось реагувати на неї, але як?
Коли вам 12 років, життя досить складне. Ви вже не дитина і ще не підліток, тому з усіх сил намагаєтеся зрозуміти, хто ж ви насправді. Якраз коли я вирішував цю дилему, мої батьки оголосили, що ми переїжджаємо до маленького містечка по той бік гори. Ми переїздили усього за кілька миль, проте для мене то був інший світ.
Я виріс у місті-супутнику з населенням 30 тис. чоловік. До школи я ходив пішки. Ігровий майданчик і молодіжний центр були на квартал від мене. І кожної суботи я ходив у кіно.
Наша нова домівка була зовсім іншою. Це було сільське поселення в 6 тис. чоловік без жодних перспектив на зміни. Я жив за 2,5 км від школи, тому мав їздити на шкільному автобусі. Моїм гральним майданчиком мали стати ліс і гори. А по суботах я лише інколи міг розраховувати на якусь розвагу.
Сам переїзд не був уже таким поганим. Я любив пригоди й досліджувати нові місця. Але мені було нелегко в новій школі. Усі учні зростали разом, а я був чужинцем. А ще гіршим було те, що я не приховував своїх почуттів, тому став легкою мішенню для забіяк.
Найгіршою серед забіяк була Трейсі. Все було б не так погано, якби Трейсі не була дівчиною.
Раніше я вже мав справу з хлопцями-забіяками. Доводиться або відповідати їм, або уникати їх. Але здавалося, що Трейсі була всюди: у холі, в буфеті, у моєму класі. Вона вміла так ображати, що людина почувалася нижче пороху земного. Де б я її не бачив, мене охоплював жах.
Оскільки не було способу уникнути її, мені потрібно було якось протистояти, однак я не знав як. Усе змінив почутий у церкві виступ. Я не пам’ятаю, хто саме виступав, але пам’ятаю сказане. Промовець говорив про стосунки з важкими людьми. Він сказав: “Якщо ви не можете їх перемогти, спробуйте полюбити їх аж до смерті”. Усі присутні засміялися, але я над цим замислився. Згодом я вирішив, що маю робити з Трейсі. Я “огорну її добротою”.
Наступного дня я всюди виглядав Трейсі. Коли я її побачив, то сказав: “Трейсі, ти так гарно виглядаєш”. Вона була вражена почутим і пробурмотіла слова подяки, коли ми розминулися в холі. Я на цьому не зупинився. Кожного разу, коли я її бачив, то намагався сказати комплімент ще до того, як вона зможе сказати щось мені. Образ більше не було, і моє життя стало спокійнішим.
Минуло кілька місяців, навчальний рік добігав кінця. Одним з останніх шкільних заходів були танці, які проводилися в спортзалі. Я пішов на них, але не хотів запрошувати нікого з дівчат на танець. Чесно кажучи, я ніколи нікого раніше не запрошував. Але потім до мене підійшла дівчина і запросила на танець мене.
Я був вражений, побачивши, що це—Трейсі. Я прийняв запрошення, і ми вийшли на середину залу. Коли пісня закінчилася, я подякував і Трейсі пішла на своє місце.
Ми ніколи більше не бачилися. Того літа вона кудись переїхала. Я сподіваюсь, що вона краще за мене прижилася в новій школі. Але того дня я зрозумів, що мій план спрацював. Мій ворог перетворився на мого друга.
Ілюстрація Грегга Торкельсона