Для молоді
Досконалих немає
Нефій сказав саме те, про що я думала: “Душа моя радітиме в Тобі, мій Боже і скеле мого спасіння”.
Я завжди хотіла бути такою, як Нефій: беззастережно слухняною, надзвичайно вірною і глибоко духовною. У моїх очах Нефій був досконалим прикладом доброти. Понад усе я хотіла бути такою, як він—або хоча б стати на той шлях, завдяки якому я могла здобути хоча б часточку його досконалості.
Одного дня я переживала внутрішню кризу через те, що почувала себе ні на що не здатною. У мене було так багато честолюбних бажань і цілей. Але складалося враження, що я нічого не досягнула. Заливаючись сльозами безнадії, я розповіла про свої почуття батькові. Він відразу ж піднявся, підійшов до книжкової шафи і взяв один зі своїх примірників Книги Мормона. Не кажучи ні слова, він відкрив 2 Нефій 4 і почав читати вірш 17.
По моєму тілу побігли мурашки, коли я слухала ці могутні слова: “О нещасна я людина!” В голові одна думка випереджала іншу. Як міг Нефій, мій герой і приклад, сказати про себе “нещасна людина”? Якщо вже він був нещасним, то що ж казати мені?
Я знову відчула, як наче електричний струм пройшов крізь моє тіло, коли батько прочитав вірш 28: “Прокинься, душе моя! Не схиляйся більше під гріхом”. Я відчула, ніби темні хмари розступилися в моєму розумі і зникли геть, а я відчула тепло і красу безмежного блакитного неба і яскравого сонця. Важко описати, як ці вірші просвітлили мою душу. У Писаннях є небагато уривків, які сповнювали мене такою ж великою надією, натхненням і радістю, як цей один вірш.
У вірші 30 Нефій сказав саме те, про що і я думала, лише красномовніше: “Душа моя радітиме в Тобі, мій Боже і скеле мого спасіння”. Разом з віршем повернулося відчуття миру і вдячності за лагідні милості й любов Господа.
Батько закрив книгу і пояснив, що ці вірші іноді називають псалмом Нефія. Потім він делікатно навчав мене, що навіть найвеличніші люді на землі є недосконалими, і ці люди мають визнавати свої недоліки, бо в протилежному випадку вони стануть гордовитими, а отже, перестануть бути великими.
Я зрозуміла. Те, що у мене були слабкості, ще не означало, що я була неспроможною стати такою, як Нефій. Визнаючи свої слабкості, я стаю більш схожою на Нефія. Нефій був великим не лише завдяки своєму послуху й вірності, але і смиренню та готовності визнавати свої помилки.
З того часу я дуже ціную ті слова Нефія. Кожного разу, коли я їх читаю, то відчуваю таку ж радість і натхнення, як і тоді, коли прочитала їх уперше. Ці вірші проголошують мені, що я—дочка Бога, спроможна зробити більше, ніж можу собі уявити. Я знаю, що залишаючись вірною і йдучи вперед, отримаю приготовані для мене надзвичайні благословення.