Євангелія в моєму житті
Коли здається, що все не так
Я намагалася жити за євангелією. То чому ж у моєму житті стільки неприємностей?
Все почалося з того, що я загубила Книгу Мормона, яку більше п’яти років тому мені подарувала “моя” місіонерка—сестра Хай. Я знала, що можу дістати ще одну таку книгу, але в тому примірнику було багато позначок і перехресних посилань, зроблених моєю рукою. Між сторінками було багато улюблених цитат, тепла записка від подруги і копія патріаршого благословення. І хоч я шукала й шукала, книги ніде не було. Я не могла повірити, що можу бути такою неуважною.
Невдовзі після цього випадку я втратила одну з робіт. Мій доход скоротився вдвічі. Я обіцяла батькам, що буду платити за коледж самостійно. Як же я тепер зможу продовжувати навчання?
Я докладала всіх зусиль, щоб дотримуватися заповідей, то чому ж все йшло так погано? Друзі в коледжі не пропускали нагоди дошкулити мені. Один з них сказав: “Тобі слід подумати, чи слід так часто ходити до церкви. Ти можеш зекономити на автобусних квитках”. А ще хтось сказав: “Чому б тобі не зробити перерву й не ходити до церкви місяць чи два? Може, станеться так, що ти і не помітиш ніякої різниці”.
На якусь мить їхні зауваження видалися слушними. Я почала думати, чи було б моє життя кращим без Церкви?
Я пішла до своєї кімнати в гуртожитку, де було фото моєї сім’ї, зроблене під час святкування китайського Нового року. Я думала про те, як люблю свою сім’ю і скільки вона приносить мені радості. І я думала про Небесного Батька, Якого я люблю і Який любить мене. Я зрозуміла, що мені, вірогідно, слід зосередитися на тому, що я маю, а не на тому, чого мені бракує. Однак я все ще не знала, як мені подолати всі ті випробування.
Невдовзі після того я поділилася своїми почуттями з учителькою інституту релігії, сестрою Оу, яка сказала: “У багатьох членів Церкви буває так, що період під назвою “все добре”, який переживають новонавернені, закінчується, і ваша віра піддається випробуванням. У Писаннях сказано: “Проте, Господь вважає належним карати Свій народ; так, Він випробовує їхню терпеливість і їхню віру” (Moсія 23:21)”.
“То що ж мені робити?”—запитала я.
“Вивчати Писання ще старанніше і молитися ще наполегливіше,—сказала вона.—Істинною віра стає тоді, коли людина проходить крізь випробування і біль. Твоя віра зростатиме, ти будеш розвиватися, і твоє свідчення зміцниться”.
Я вирішила виконати її пораду й довіритися Богові. Я намагалася робити так, як нас навчають у книзі Алми 38:5: “Наскільки ти будеш покладати довіру свою на Бога, настільки тебе буде визволено від твоїх випробувань, і твоїх бід, і твоїх скорбот, і тебе буде піднесено в останній день”.
Сталося так, що я знайшла нову роботу—кращу за попередню. Але що ще краще, я знайшла свою Книгу Мормона.
Я зрозуміла, що розчарування, сум і часи негод допомагають нам зростати. Вони можуть вести нас до радості, як навчала мене сестра Оу, якщо ми будемо вірити й довіряти люблячому Небесному Батькові. Я така вдячна, що зміцнила своє свідчення про те, що Церква і євангелія—істинні.
Ілюстрація Стіва Кроппа
Новизна членства у Церкві притупилася, і моя віра мала пройти випробування. На щастя, вчителька інституту релігії допомогла мені побачити радість, яка чекала попереду.