Святість тіла
Господь хоче, щоб ми були створені за Його подобою, а не за подобою світу, отримуючи Його образ на наших обличчях.
Я щойно повернулася з однієї подорожі, де вітала появу на світ нашої маленької онуки Елізабет Клер Сандберг. Вона досконала! Я була охоплена благоговінням, як це відбувається щоразу, коли народжується дитина з її пальчиками на ручках і ніжках, волоссям, серцем, що б’ється, та притаманними сім’ї рисами обличчя—носиком, підборіддям, ямочками на щічках. Її старші брати і сестра також були схвильовані й зачаровані своєю крихіткою, досконалою маленькою сестричкою. Здавалося, вони відчувають святість у своєму домі від присутності целестіального духа, який щойно з’єднався з чистим фізичним тілом.
У доземному царстві ми дізналися, що тіло є частиною величного Божого плану нашого щастя. Як це викладено в заяві Сім’я: Проголошення світові: “Духовні сини й дочки знали Бога як свого Вічного Батька, поклонялися йому і прийняли його план, за яким його діти могли отримувати фізичні тіла й набувати земного досвіду, щоб розвиватися в досконалість і зрештою реалізувати свою божественну долю спадкоємців вічного життя” (“Сім’я: Проголошення світові”, Ліягона, жов. 2004, с. 49). Насправді, ми “радісний окрик здіймали” (Йов 38:7), що були частиною цього плану.
Чому ми були такі схвильовані? Ми розуміли вічну істину щодо наших тіл. Ми знали, що наші тіла будуть створені на образ Божий. Ми розуміли, що наші тіла будуть домом для наших духів. Ми також знали, що наші тіла будуть підвладні стражданню, хворобам, фізичним вадам і спокусам. Але ми бажали, навіть палко прагнули, прийняти ці випробування, бо знали, що тільки при нерозривному єднанні духа і тіла ми зможемо розвиватися і стати подібними до нашого Небесного Батька (див. УЗ 130:22) і “отрим[ати] повноту радості” (УЗ 93:33).
З повнотою євангелії на землі ми знову маємо привілей знати ці істини щодо нашого тіла. Джозеф Сміт навчав: “Ми прийшли на цю землю, щоб отримати тіло й представити його чистим перед Богом в Целестіальному царстві. Славетний принцип щастя полягає в наявності тіла. Диявол не має тіла і від цього страждає” (The Words of Joseph Smith, ed. Andrew F. Ehat and Lyndon W. Cook [1980], 60).
Сатана знав ці самі істини щодо тіла, крім того, покараний тим, що не має тіла. Тож він намагається зробити все, аби примусити нас зловживати чи неправильно використовувати цей дорогоцінний дар. Він заповнив світ брехнею і вигадками щодо тіла. Він спокушає багатьох опоганювати цей дорогоцінний дар тіла, спонукаючи бути нецнотливими, нескромними, потурати власним слабостям і пагубним звичкам. Деяких він зваблює зневажливо ставитись до власного тіла; інших спокушає поклонятися власному тілу. У будь-якому випадку, він принаджує світ дивитися на тіло просто як на об’єкт. Перед лицем такої кількості сатанинської брехні щодо тіла, я хотіла б виступити сьогодні на підтримку святості тіла. Я свідчу, що тіло є даром, до якого треба ставитися з вдячністю і повагою.
Писання проголошують, що тіло є храмом. Сам Ісус уперше порівняв своє тіло з храмом (див. Іван 2:21). Пізніше Павло застерігав народ Коринфу, грішного міста, переповненого усілякою розпустою і непристойністю: “Чи не знаєте ви, що ви—Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той—то ви!” (1 Кор. 3:16–17).
Що сталося б, якби ми насправді ставилися до своїх тіл, як до храмів? У результаті суттєво збільшилася б цнотливість, скромність, виконання Слова мудрості, і значно зменшилися б проблеми порнографії і зловживань, бо ми розглядали б тіло, як храм, як священний прихисток Духа. Оскільки ніщо нечисте не може увійти до храму, ми стояли б на сторожі від попадання будь-чого нечистого до храму нашого тіла.
Аналогічно, ми стежили б, щоб зовнішність наших тіл-храмів виглядала чисто і красиво, щоб відбивати божественну і святу природу вмісту, саме як Церква робить зі своїми храмами. Ми повинні одягатися і діяти у відповідності зі священним духом, що живе в нас.
Нещодавно я відвідала одне з великих міст світу, що приваблює туристів, і відчула глибокий смуток від того, що так багато у світі людей потрапили в пастку омани Сатани стосовно того, що наші тіла є просто об’єктами для хвастощів і виставляння на показ. Уявіть контраст і мою радість, коли я увійшла до класу скромно і відповідним чином одягнених молодих жінок, зовнішність яких була втіленням доброчесності. Я подумала: “Ось вісім чарівних дівчат, які знають яким чином виявляти повагу до свого тіла і які знають, чому вони це роблять”. У брошурі Заради зміцнення молоді сказано: “Ваше тіло є святим Божим створінням. Поважайте його як дар від Бога і жодним чином не нівечте його. Своїм одягом і зовнішністю ви можете показати Господу, що знаєте, яким цінним є ваше тіло… Те, як ви одягаєтеся, є відображенням того, ким ви є всередині” ([2001], с. 14–15).
Бути скромним—це більше, ніж уникати відкритого одягу. Скромність відображає не тільки довжину нашої спідниці чи форму комірця, а позицію нашого серця. Слово скромність означає “поміркованість”. Воно зв’язане з поміркованістю. Воно має на увазі “чемність і пристойність … у думках, мові, одязі і поведінці” (in Daniel H. Ludlow, ed., Encyclopedia of Mormonism, 5 vols. [1992], 2:932).
Усіма нашими фізичними бажаннями повинні керувати стриманість і доречність. Люблячий Небесний Батько дав нам і фізичні красоти, і насолоди, “щоб тішити око і радувати серце” (УЗ 59:18), але з тією пересторогою, що “було їх зроблено, щоб використовувати з розсудом, не надмірно і без здирництва” (УЗ 59:20). Мій чоловік використав ці вірші, щоб навчати дітей закону цнотливості. Він сказав, що “слово здирництво буквально означає викручування [або перекручування]. Наше користування… тілом не повинно бути перекручуванням божественно висвячених цілей, для яких [його було] дано. Фізичне задоволення це добре у належний час і в належному місці, але навіть тоді воно не повинно перетворюватися на нашого бога” (John S. Tanner, “The Body as a Blessing”, Ensign, July 1993, 10).
Для деяких насолода тілом може перетворитися в нав’язливу ідею; так само може статися з увагою, що ми приділяємо своїй зовнішності. Іноді наш егоїзм виявляється в надмірних фізичних вправах, дієті, намаганнях змінити зовнішність і витрачанні грошей на самий модний одяг (див. Алма 1:27).
Я стурбована практикою зміни зовнішності. Щастя полягає в тому, щоб приймати тіла, дані нам, як божественний дар, і від покращення наших природних властивостей, а не від переробляння наших тіл за подобою світу. Господь хоче, щоб ми були створені за Його подобою, а не за подобою світу, отримуючи Його образ на наших обличчях (див. Алма 5:14, 19).
Я добре пригадую почуття невпевненості, коли в підлітковому віці мала вугрі. Я намагалася правильно піклуватися про свою шкіру. Батьки допомагали отримати медичну допомогу. Роками я навіть намагалася не їсти шоколаду і бутербродів з вмістом жиру, хоча саме таку їжу вживають на молодіжних вечірках. Це не дало ніякого лікувального ефекту. У той час мені було дуже важко повністю оцінити це тіло, що приносило так багато проблем. Але моя добра мама навчила мене вищому закону. Знову і знову вона казала мені: “Ти маєш робити все, що можеш, аби зробити свій вигляд приємним, але тієї миті, як виходиш за двері, забувай про себе і починай думати про інших”.
Так воно й було. Вона навчала мене Христових принципів безкорисливості. Милосердя, або чиста Христова любов, “не заздрить, і не чваниться, не шукає для себе” (Мороній 7:45). Коли ми починаємо думати про інших і стаємо безкорисливими, ми розвиваємо внутрішню духовну красу, що сяє у нашій зовнішності. Саме так ми переробляємо себе на образ Бога, а не світу, і отримуємо Його образ у виразі свого обличчя. Президент Хінклі говорив саме про цей вид краси, який приходить, коли ми вчимося поважати тіло, розум і дух. Він сказав:
“З усіх створінь Всемогутнього немає більш прекрасного, такого, що так надихає, як ніжна дочка Бога, яка ходить в доброчесності, розуміючи, навіщо робить це, яка поважає і вшановує своє тіло як священне й божественне, яка розвиває свій інтелект і невпинно збільшує горизонти розуміння, яка насичує свій дух вічною істиною” (“Розуміння власної божественної суті”, Ліягона, лют. 2002, с. 24; “Our Responsibility to Our Young Women”, Ensign, Sept. 1988, 11).
Я щиро молюся, щоб всі чоловіки і жінки шукали тієї краси, яку хвалив пророк,—краси тіла, розуму і духа.
Відновлена євангелія навчає, що існує внутрішній зв’язок між тілом, розумом і духом. У Слові мудрості, наприклад, духовне і фізичне переплітаються між собою. Коли ми слідуємо Господньому закону здоров’я для наших тіл, тоді обіцяно мудрість нашим духам і знання нашому розуму (див. УЗ 89:19–21). Духовне і фізичне насправді пов’язані між собою.
Я пригадую випадок, який виник у мене вдома, коли на чутливий дух моєї мами вплинуло надмірне бажання фізичного єства—поласувати досхочу. Вона експериментувала з новим рецептом здобних булочок. Вони були великі, пухкі, смачні—і дуже ситні. Навіть мої брати-підлітки не могли з’їсти більше однієї. Того вечора на сімейній молитві батько попросив помолитися маму. Вона закрила голову і не відповіла. Він м’яко спонукав її: “Щось не так?” Зрештою, вона сказала: “Я сьогодні почуваюся не в дусі. Я щойно з’їла ці три смачні, солодкі булочки”. Я думаю, що багато з нас аналогічним чином у часи задоволення фізичних бажань ображали свого Духа. Особливо шкідливий вплив на наші тіла і на погіршення нашої духовної чутливості мають речовини, заборонені Словом мудрості. Жоден з нас не повинен ігнорувати цього зв’язку свого духа зі своїм тілом.
Ці священні тіла, за які ми такі вдячні, страждають від природних обмежень. Деякі люди народжуються з фізичними вадами, і деякі страждають від болючих хвороб усе своє життя. Усі з нас знають з досвіду, що коли ми старіємо, наші тіла поступово починають слабнути. Коли це трапляється, ми палко мріємо про день, коли наші тіла стануть здоровими і повноцінними. Ми з нетерпінням очікуємо на воскресіння, яке стало можливим завдяки Ісусу Христу, коли “душу буде відновлено для тіла, а тіло для душі; так, і кожна кінцівка і суглоб будуть відновлені в їхньому тілі; так, навіть волосину з голови не буде загублено; але все буде відновлено до свого належного і досконалого стану” (Алма 40:23). Я знаю, що через Христа ми можемо отримати повноту радості, яка досяжна тільки тоді, коли дух і тіло, нерозривно з’єднані (див. УЗ 93:33).
Наші тіла є нашими храмами. Завдяки тілам ми схожі на Небесного Батька не менше, а більше. Я свідчу, що ми—Його діти, створені на Його образ, з потенціалом стати схожими на Нього. Давайте з великою обережністю ставитися до цього божественного дару тіла. Одного дня, якщо будемо гідними, ми отримаємо досконале, славетне тіло—непорочне і чисте, як у моєї нової онуки, нерозривно зв’язане з духом. І ми будемо радісно вигукувати (див Йов 38:7), що знову отримали цей дар, якого так палко бажали (див. УЗ 138:50). Давайте поважати святість тіла під час смертного життя так, щоб Господь міг освятити і піднести його у вічність. В ім’я Ісуса Христа, амінь.