Жертвування— це радість і благословення
Я молюся, щоб ми всі були святими, які бажають жертвувати, і стали гідними особливих благословень Господа.
Доброго дня, брати і сестри. Пророк Джозеф Сміт навчав, що “релігія, яка не вимагає принесення в жертву всього, ніколи не матиме достатньо сили, щоб породити необхідну для життя і спасіння віру” (Lectures on Faith [1985], 69). Якщо ми резюмуємо історію Писань, то можна сказати, що вона є історією жертвування.
Ми можемо знайти в Писаннях чудові приклади тих, хто жертвували своїм життям, аби спасти свою віру і свідчення. Один приклад з історії Алми і Амулека, коли вони мали зі стражданням спостерігати людей з Аммонійги, яких було вкинуто в полум’я і які згоріли, але зберегли свою віру (див. Алма 14:7–13).
Ми також згадуємо про Ісуса Христа, який погодився зійти з присутності Свого Батька на цю землю і для спасіння світу принести себе в жертву, витерпівши біль, жорстокіший за будь-який біль, що будь-хто колись витримував.
У цьому останньому розподілі євангелії багато піонерів для збереження своєї віри втратили життя і принесли найвищу жертву.
Сьогодні, здається, нас ніхто не просить приносити таких великих жертв, як жертвування життям, але можна побачити багато прикладів святих, які для збереження своєї віри і свідчення приносять болісні жертви. Можливо, приносити маленькі жертви у нашому повсякденному житті важче. Наприклад, маленькими жертвами можна вважати зберігання Суботнього дня у святості, щоденне читання Писань або сплату десятини. Але ці жертви важко принести, якщо немає бажання і рішучості принести жертви, необхідні для виконання цих заповідей.
Як компенсацію за ці маленькі жертви ми отримуємо від Господа більші благословення. Цар Веніямин сказав: “ви все ще в боргу перед ним, і тепер є, і будете, на віки вічні” (Мосія 2:24). І як свій власний народ, цар Веніямин підбадьорює нас тим, що ми отримуватимемо більше благословень, якщо продовжуватимемо слухатися слів Господа.
Я думаю, що найпершим благословенням від жертви є радість, яку ми відчуваємо, йдучи на неї. Можливо, навіть думка, що сама жертва може бути благословенням, стає благословенням. Коли ми маємо такі думки і відчуваємо радість, то мабуть уже отримали благословення.
Нещодавно я знайшов таке благословення від святих у Кореї, які брали участь у святкуванні 50-ї річниці освячення Кореї для проповіді євангелії й 200-ї річниці з дня народження Джозефа Сміта. Я хотів би коротко розповісти вам про їхні жертви та їхню радість і благословення, що вони отримали.
Для вшанування євангелії, що дала сподівання і сміливість народові Кореї, який так багато потерпав від Корейської війни, члени Церкви почали готуватися до цього святкування понад рік тому. Багато членів Церкви в Кореї—Початкове товариство, молоді чоловіки, молоді жінки, молоді неодружені й дорослі, сестри з Товариства допомоги та інші—зібралися разом на репетицію святкування. Вони підготували багато традиційних народних танців: танок з квітами, танок з обручами, танок з віялами і танок фермерів. Вони били в барабани, виконували теквондо, виставу, танки у танцювальній залі й музичні номери; продемонстрували мультфільми і виступ хору.
Оскільки молоді чоловіки дуже гучно били в барабани, сусіди поскаржилися, і вони були змушені зупинити репетицію. Було насправді важко репетирувати упродовж тривалого проміжку часу, але вони робили це з радістю. Я не знайшов жодного, хто б скаржився на ті зусилля і жертви, коли вони мали підніматися о 4:00 ранку, щоб їхати автобусом на репетицію. Вони відчували велику радість і вдячність за благословення Господа і за нагоду продемонструвати свою вдячність.
На це святкування до Кореї повернулися через океан разом зі своїми дружинами і дітьми багато колишніх місіонерів. Вони принесли жертву, коли багато часу тому поїхали служити на місію до Кореї. Цього разу вони ще раз принесли в жертву час і гроші, щоб в це спекотне літо привезти свої сім’ї і взяти участь у святкуванні. Але вони веселилися й були вдячні за всі святкування в яких брали участь.
Аби підтримати корейських святих та інших, Господь послав до Кореї Свого пророка, Президента Гордона Б. Хінклі. Президент Хінклі сам приніс величезну жертву, вирушивши у цю 13-денну навколосвітню подорож, й приїхав до Кореї зустрітися зі святими, яких любить багато років, і особисто передати особливу любов Господа. Ніхто не відчував, що це жертва. Натомість у нас на обличчях були сльози радості й вдячності. Це те саме благословення, про яке ми говоримо, чи не так?
Брати і сестри, не бійтеся приносити жертву. Будь ласка, насолоджуйтеся щастям і благословеннями самого жертвування.
Іноді існує проміжок часу між жертвуванням і отриманням благословення. Жертва може відбуватися за нашим розкладом, а благословення можуть приходити не за нашим, а за розкладом Господа. З цієї причини Господь заспокоює нас, кажучи: “Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи”(УЗ 64:33).
Безперечно, благословення приходять до нас. Будь ласка, пам’ятайте, що сама жертва може бути формою благословення. Давайте жертвувати невеликим.
Коли продираючи сонні очі, ми читаємо Книгу Мормона, згадуймо, що при цьому ми слідуємо пораді пророка, і ми отримаємо радість від цього знання. Ми маємо заплатити за багатьма рахунками, але сплачуючи десятину, відчуваймо радість від того, що маємо нагоду щось пожертвувати Господові.
І тоді більші благословення виливатимуться на нас. Це буде схожим на наше здивування і радість при отриманні неочікуваного дару.
Як сказав президент Спенсер В. Кімбол: “Приносячи жертву, ми бачимо, що жертва приносить благословення небес! [“Слава людині, що чула Єгову”, Гімни і дитячі пісні, с. 50]. І зрештою дізнаємося, що жертви не було взагалі” (“Becoming the Pure in Heart,” Ensign, Mar. 1985, 5). Я молюся, щоб ми всі були святими, які бажають жертвувати, і стали гідними особливих благословень Господа. Господь охоронятиме нас, тож не буде важко витримати будь-яку жертву. В ім’я Ісуса Христа, амінь.