Пророк Джозеф Сміт—учитель, що вчив прикладом
Втілюймо у своєму житті ті божественні принципи, яких він так чудово навчав власним прикладом, щоб ми самі могли повніше жити за євангелією Ісуса Христа!
Мої брати і сестри, у рік святкування 200-річчя з дня його народження, я хотів би поговорити про нашого любого пророка Джозефа Сміта.
23 грудня 1805 року Джозеф Сміт молодший народився у Шероні, шт. Вермонт, у сім’ї Джозефа Сміта старшого і Люсі Мек Сміт. У день його народження, коли батьки з гордістю дивилися на своє немовля, вони не знали, як його життя вплине на цей світ. Обраний дух прийшов, щоб оселитися в земній скинії. Він вплинув на наше життя і своїм власним прикладом виклав для нас важливі уроки. Сьогодні я хотів би поділитися кількома з тих уроків з вами.
Коли Джозефу було шість чи сім років, він з братами і сестрами захворів на тиф. І хоча інші відносно швидко одужали, у Джозефа на нозі залишилася болюча рана. Лікарі застосовували найкращі ліки для його лікування, але рана не заживала. Аби врятувати життя Джозефа, вони сказали, що доведеться ампутувати ногу. На щастя, невдовзі після такого рішення лікарі повернулися до будинку Сміта і розповіли, що існує новий спосіб лікування, що може врятувати Джозефу кінцівку. Вони хотіли зробити операцію негайно і тому принесли мотузку, щоб прив’язати маленького Джозефа до ліжка, аби він не пручався, оскільки їм не було чим притупити біль. Однак Джозеф сказав їм: “Вам не потрібно зв’язувати мене”.
Лікарі запропонували йому випити трохи бренді або вина, щоб біль не так сильно відчувався. “Ні,—відповів малий Джозеф.—Якщо мій батько сидітиме на ліжку і триматиме мене в обіймах, я зроблю все, що треба”. Джозеф Сміт старший тримав в обіймах свою дитину, а лікарі видалили вражену ділянку кістки. Хоча якийсь час після цього Джозеф шкутильгав, він одужав1. У такому малому віці і потім численну кількість разів протягом життя Джозеф Сміт навчав нас мужності—власним прикладом.
На 15-у році життя Джозеф і його сім’я переїхали до Манчестера, шт. Нью-Йорк. Потім він описував повсюдне релігійне пожвавлення, що тоді мало місце майже скрізь і захоплювало розум практично всіх. Сам Джозеф прагнув знати, до якої церкви мав приєднатися. Він пише у своїй історії:
“Я часто розмірковував про себе: … На боці якої секти правда? Чи, може, вони всі помиляються? Чи, може, лише одна з них істинна? Як я можу дізнатися про це?
І в той час, коли відбувалася в мені ця тяжка внутрішня боротьба, викликана протистоянням партій релігійників, я одного дня читав Послання апостола Якова, п’ятий вірш першого розділу: … А якщо кому з вас не стачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто та не докоряє,—і буде вона йому дана”2.
Джозеф розповідав, що знав, що повинен або перевірити Господа і спитати у Нього, або вирішити залишитися в темряві навіки. Рано-вранці одного дня він прийшов у гай, що нині зветься “священним”, став на коліна і молився з вірою, що Бог дасть йому просвітлення, якого він так щиро шукав. Дві особи явилися Джозефу: Батько і Син, і йому було сказано у відповідь на його запитання, що він не повинен приєднуватися до жодної з церков, бо жодна не є істинною. Пророк Джозеф Сміт учив нас принципу віри—власним прикладом. Його проста молитва віри того весняного ранку 1820 року дала початок цій дивовижній роботі, що ведеться зараз по всьому світу.
Через кілька днів після молитви у священному гаю Джозеф Сміт розповів про своє видіння знайомому священикові. На свій подив, до його розповіді поставилися з “презирством”, і вона “призвела до сильного переслідування, яке невпинно посилювалося”. Однак Джозеф не сумнівався. Потім він писав: “Я дійсно бачив світло, і у цьому світлі я бачив двох Осіб, і Вони насправді говорили зі мною. І хоч мене ненавиділи і переслідували за те, що я розповідав, що бачив видіння, це була правда; … Бо я бачив видіння, я знаю це і я знаю, що Бог знає це, і я не можу та й не смію зрікатися цього”3. Незважаючи на фізичні й душевні покарання від рук його опонентів, які відчував на собі пророк Джозеф Сміт решту свого життя, він не вагався. Він учив чесності—своїм прикладом.
Після того величного першого видіння пророк Джозеф не мав [небесного] спілкування протягом трьох років. Однак він не дивувався, не піддавав сумніву, не сумнівався в Господі. Він терпеливо чекав. Він учив нас небесній якості терпіння—своїм прикладом.
Після візитів ангела Моронія до юного Джозефа і здобуття пластин Джозеф приступив до виконання важкого завдання з їхнього перекладу. Нам важко уявити, яких відданості, старанності і труда вимагав переклад 500 сторінок, що описували період у 2600 років, за менш ніж 90 днів. Мені подобається якими словами Олівер Каудері описує час, коли він допомагав Джозефу у перекладі Книги Мормона: “Це були дні, які не можна забути ніколи—сидіти, слухаючи голос, що диктувався натхненням з небес,—це пробуджувало виняткову вдячність від глибини душі!”4 Пророк Джозеф Сміт учив нас старанності—власним прикладом.
Як і ми зараз, пророк Джозеф Сміт відправив місіонерів, щоб проповідувати відновлену євангелію. Разом із Сідні Рігдоном він сам служив на місії на півночі шт. Нью-Йорк та в Канаді. Він не тільки надихав інших їхати на місію, але й учив важливості місіонерської роботи—власним прикладом.
Мені здається, що одним з найпрекрасніших уроків, викладених Джозефом Смітом, і в той же час одним з найбільш сумних, був випадок майже перед його смертю. Він бачив у видінні, як святі залишають Наву і йдуть до Скелястих гір. Він радів, що його народ піде подалі від мучителів до землі обіцяної, яку Господь показав йому. Немає сумніву, він хотів бути з ними. Однак за сфабрикованими звинуваченнями видали ордер на його арешт. Незважаючи на численні звернення до губернатора Форда, обвинувачення не скасували. Джозеф залишив свій дім, свою дружину, свою сім’ю і свій народ і віддав себе цивільній владі, знаючи, що навряд чи повернеться.
Ось слова, які він промовив по дорозі до Картеджа: “Я йду, як ягня на заклання, але я спокійний, наче літній ранок, моя совість чиста від провин перед Богом і перед усіма людьми”5.
У Картеджі він був ув’язнений разом зі своїм братом Гайрумом та іншими. 27 червня 1844 року Джозеф, Гайрум, Джон Тейлор і Уіллард Річардс були разом, коли розлючений натовп штурмував в’язницю, піднявся сходами і почав стріляти крізь двері камери, в якій вони перебували. Гайрума було вбито, а Джона Тейлора поранено. Останній вчинок Джозефа Сміта на землі був вчинком великої безкорисливості. Він пробіг по кімнаті, очевидно, “вважаючи, що це врятує життя його братів у кімнаті, якщо він утече, … і підскочив до вікна, як дві кулі влучили в нього з боку дверей і одна поранила його в груди з вулиці”6. Він віддав своє життя. Уіллард Річардс і Джон Тейлор вижили. “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”7. Пророк Джозеф Сміт учив нас любові—прикладом.
Озираючись назад, ми через 160 років бачимо, що хоча події 27 червня 1844 року були трагічними, ми втішені тим, що вбивство Джозефа Сміта не було останнім розділом його історії. Хоча всі, хто прагнув позбавити його життя, вважали, що Церква без нього зазнає краху, однак його могутнє свідчення про істину, перекладені ним учення і проголошене ним послання Спасителя живуть сьогодні в серцях понад 12 мільйонів членів Церкви по світу, які називають його пророком Бога.
Свідчення про пророка Джозефа Сміта продовжує змінювати життя. Багато років тому я служив президентом Канадської місії. Одного холодного, сніжного дня в Онтаріо двоє наших місіонерів проповідували від дверей до дверей. Не було ніякого успіху. Один старійшина був досвідчений, а інший—новенький.
Ці двоє постукали у двері пана Емлера Полларда, і він, пожалівши двох майже замерзлих місіонерів, запросив їх до себе. Вони передали своє послання і спитали, чи не бажає він помолитися з ними. Він погодився за умови, що сам скаже молитву.
Молитва, яку він прочитав, вразила місіонерів. Він сказав: “Небесний Батьку, благослови цих нещасних, заблукалих місіонерів, щоб вони повернулися додому і не марнували час, розповідаючи канадцям про такі нереальні речі, про які вони самі мало що знають”.
Коли вони піднялися з колін, пан Поллард попросив місіонерів ніколи не повертатися до нього. Коли вони виходили, він, глузуючи з них, сказав: “Ви все одно не можете сказати мені, що дійсно вірите, що Джозеф Сміт був пророком Бога!”, і гримнув дверима.
Місіонери пройшли якусь відстань, коли молодший напарник сказав боязко: “Старійшино, ми не відповіли пану Полларду”.
Старший напарник відповів: “Нас вигнали. Ходімо краще далі”.
Однак молодший місіонер наполягав, і двоє повернулися до дверей пана Полларда. Пан Поллард відчинив двері і сердито сказав: “Здається, панове, я сказав вам не повертатися!”
Тоді молодший напарник сказав, зібравши всю мужність у кулак: “Пане Поллард, коли ми залишали ваш дім, ви сказали, що ми насправді не віримо, що Джозеф Сміт був пророком Бога. Я хочу свідчити вам, пане Поллард, що я знаю, що Джозеф Сміт був пророком Бога, що через натхнення він переклав священний літопис, відомий як Книга Мормона, що він насправді бачив Бога Батька і Ісуса Христа”. Потім місіонери пішли.
Я чув, як саме цей пан Поллард виступав на зборах свідчень і розповідав про той незабутній день. Він сказав: “Того вечора я не міг заснути. Я крутився і вовтузився. У моїх вухах знову і знову лунали слова: “Джозеф Сміт був пророком Бога. Я знаю це… Я знаю це… Я знаю це…” Я ледве міг дочекатися ранку. Я зателефонував місіонерам за тим номером, який вони написали на маленькій картці з Уложеннями віри. Вони повернулися, і цього разу моя дружина, моя сім’я і я слухали бесіди як щирі шукачі істини. Завдяки цьому всі ми прийняли євангелію Ісуса Христа. Ми завжди будемо вдячні за свідчення про істину, яке склали ті двоє відважних, смиренних місіонерів”.
У 135-му розділі Учення і Завітів ми читаємо слова Джона Тейлора щодо пророка Джозефа: “Джозеф Сміт, Пророк і Провидець Господа, зробив більше для спасіння людей у цьому світі, ніж будь-яка інша людина, що будь-коли жила на світі, окрім самого Ісуса”8.
Мені подобаються слова Президента Бригама Янга, який сказав: “Мені хочеться кричати алілуя щоразу, коли я думаю, що знав Джозефа Сміта, пророка, якого Господь виховав і висвятив і якому Він дав ключі й силу встановити Царство Боже на землі”9.
До цих справедливих слів вшанування нашого улюбленого Джозефа я додаю своє свідчення: я знаю, що він був пророком Бога, обраним відновити євангелію Ісуса Христа в ці останні дні. Я молюся, щоб ми, святкуючи 200-річчя з дня його народження, вчилися на прикладі його життя, щоб ми втілювали у своєму житті ті божественні принципи, яких він так чудово навчав власним прикладом, щоб ми самі могли повніше жити за євангелією Ісуса Христа. Нехай наше життя віддзеркалює наше знання, що Бог живий, що Ісус Христос є Його Сином, що Джозеф Сміт був пророком і що сьогодні нас веде інший пророк Божий—Президент Гордон Б. Хінклі.
На цій конференції виповнюється 42 роки відтоді, як мене було покликано до Кворуму Дванадцятьох Апостолів. На моїх перших зборах у храмі з Першим Президентством і Кворумом дванадцятьох ми співали мій улюблений гімн, що вшановує Джозефа Сміта, пророка. На завершення я цитую куплет з нього:
Слава людині, що чула Єгову!
Бог нам провидця й пророка послав.
Він розпочав найостанню віднову,
Царства, що стане сильніш всіх держав10.
Я свідчу про цю святу істину, в ім’я Ісуса Христа, амінь.