Христові риси—вітер під нашими крилами
Життя за основними євангельськими принципами додасть сили, мужності і духовної самостійності в житті всіх святих останніх днів.
Мої дорогі брати і сестри, дорогі друзі! Коли я ще працював пілотом пасажирського літака, в кабіну мого Боїнга-747 іноді заходили пасажири. Вони розпитували про різні тумблери, механізми, системи й процеси і цікавилися, як все це обладнання піднімає в повітря такий великий і красивий літак.
Як і всім пілотам, мені подобалося, що пасажири були вражені зовнішньою складністю літака й думали, якою ж неординарною і розумною людиною треба бути, щоб керувати ним! На цьому моя дружина і діти мене ввічливо перервуть і, змигнувши, скажуть: “Пілоти народжені з неймовірним природним почуттям скромності!”
Гостям у кабіні літака я розповідав, що аеродинамічний дизайн, безліч допоміжних систем і програм та потужні двигуни роблять політ машини комфортабельним і безпечним для пасажирів, що користуються цим рейсом.
Щоб спростити пояснення, вказавши на основне, я додавав, що насправді достатньо швидкого прискорення, потужної підйомної сили і вірного положення літака в повітрі, і закони природи безпечно понесуть 747-й з пасажирами через континенти й океани, гори і грози до пункту призначення.
В останні роки я часто замислювався, що членство в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів спонукає нас до подібних запитань. Що є основними, фундаментальними принципами нашого членства в царстві Бога на землі? Врешті-решт, що насправді понесе нас у часи великої потреби до бажаного пункту вічного призначення?
Церква з усією її організаційною структурою і програмами пропонує багато важливих заходів для її членів, спрямованих на те, щоб допомогти сім’ям та окремим особам служити Богу і навчати одне одного. Однак інколи може здатися, що ці програми і заходи стають ближчими серцю і душі, ніж фундаментальні вчення і принципи євангелії. Порядки, програми, правила і схеми організації покликані допомагати нашому духовному розвитку на землі, але не забуваймо, що вони підвладні змінам.
Натомість ядро євангелії—вчення і принципи—ніколи не зміниться. Життя за основними євангельськими принципами додасть сили, мужності і духовної самостійності в житті всіх святих останніх днів.
Віра—це такий принцип сили! Нам потрібне джерело сили в житті. Бог діє через силу, але ця сила, як правило, застосовується у відповідь на нашу віру. “Віра без діл—мертва” (див. Якова 2:20). Бог чинить відповідно до віри Своїх дітей.
Пророк Джозеф Сміт казав: “Я навчаю їх вірним принципам, а вони самі собою управляють” (quoted by John Taylor, “The Organization of the Church,” Millennial Star, Nov. 15, 1851, 339). Як на мене, це вчення прекрасне у простоті. Намагаючись зрозуміти вірні євангельські принципи, засвоїти їх і дотримуватися їх, ми стаємо духовно більш самостійними. Принцип духовної самостійності бере початок у фундаментальному вченні Церкви, що Бог дав нам свободу волі. Я вважаю свободу волі одним з найвеличніших дарів Бога Своїм дітям, другим після самого життя.
Коли я дізнаюся і міркую про свободу волі і її вічні наслідки, то усвідомлюю, що ми дійсно є духовними дітьми Бога, а отже, повинні діяти відповідно. Це розуміння також нагадує мені, що ми, члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, належимо до великої всесвітньої сім’ї святих.
Організаційна структура Церкви має дивовижну гнучкість щодо розміру, темпів зростання та потреб наших громад. Існує програма основного підрозділу з дуже простою організаційною структурою і кількома типами зборів. Є також великі приходи з великим організаційним ресурсом служіння одне одному. Всі варіанти запроваджуються в рамках натхненних програм Церкви, щоб допомогти її членам “прийти до Христа і вдосконалюватися в Ньому” (див. Мороній 10:32).
Всі ці варіанти однаково цінні з точки зору небес, адже вчення відновленої євангелії Ісуса Христа однакове в усіх підрозділах. Я свідчу як апостол Господа Ісуса Христа, що Він живий, що ця євангелія істинна і що вона дає відповіді на всі особисті й суспільні турботи дітей Божих на цій землі в наш час.
Цього літа ми з дружиною спілкувалися з членами Церкви у багатьох країнах усієї Європи. У деяких частинах континенту Церква представлена вже багато років, навіть з 1837-го. Там є величний спадок відданих членів Церкви в Європі. Зараз у Європі живе понад 400 тисяч членів Церкви. Якщо згадати про всі покоління людей, які емігрували з Європи до Америки у 19-му та 20-му сторіччях, цю кількість з легкістю можна було б помножити у кілька разів.
Чому так багато відданих членів Церкви залишало свої рідні країни в ті ранні дні Церкви? Можна навести багато причин: щоб уникнути переслідування, допомагати будувати Церкву в Америці, покращити свій матеріальний стан, бажання бути ближче до храму і багато інших.
Європа досі відчуває наслідки цього виходу. Але сила, яка йде від кількох відданих поколінь членів Церкви, тепер стає очевидною. Ми бачимо, як більше молодих чоловіків і жінок, а також літніх подружніх пар служить Господу на місії; ми бачимо більше храмових шлюбів; ми бачимо, як з більшою впевненістю і мужністю члени Церкви діляться відновленою євангелією. В багатьох народах Європи та інших частинах світу існує духовна порожнеча без істинного вчення Христа. Ця порожнеча повинна, може і буде наповненою посланням відновленої євангелії, якщо наші чудові члени Церкви житимуть за євангелією і будуть проповідувати її з мужністю і вірою.
Церква поширюється в Європі, але в деяких країнах вона існує менше 15 років. Я розмовляв з президентом місії, який служить на своїй батьківщині, в Росії, і який є членом Церкви лише сім років. Він сказав мені: “Того ж місяця, коли я охристився, мене покликали президентом філії”. Чи було йому часом нестерпно важко? Безумовно! Чи намагався він застосовувати весь спектр церковних програм? На щастя, ні. Як же він виріс настільки в такому малому підрозділі за такий короткий час? Він сказав: “Я знав усією своєю душею, що Церква істинна. Вчення євангелії наповнило мій розум і серце. Коли ми приєдналися до Церкви, я відчув себе в сім’ї. Ми відчули тепло, довіру і любов. Нас було мало, але всі ми намагалися йти за Спасителем”.
Вони підтримували одне одного, робили якнайкраще і знали, що Церква істинна. Не досконала організація привабила їх, а світло євангелії, і це світло зміцнило тих прекрасних членів Церкви.
У багатьох країнах Церква ще в зародку і організаційні умови іноді далекі від ідеальних. Але члени Церкви можуть мати досконале свідчення про істину в серці. Якщо члени Церкви залишатимуться у своїх країнах і будуватимуть Церкву, незважаючи на матеріальні труднощі і випробування, майбутні покоління будуть вдячні тим мужнім сучасним піонерам. Вони прийняли запрошення Першого Президентства, зробленого в 1999 році.
“Сьогодні Господь вважає необхідним надавати благословення євангелії, включаючи збільшення кількості храмів у багатьох частинах світу. Тому ми бажаємо повторити пораду, яку було надано членам Церкви раніше—залишатися на своїй батьківщині замість того, щоб емігрувати до Сполучених Штатів…
Якщо члени Церкви у всьому світі залишатимуться на своїй батьківщині і будуть працювати над розбудовою Церкви у своїх рідних країнах, то великі благословення прийдуть до них особисто, а також до всієї Церкви…” (Лист Першого Президентства від 1 грудня 1999 р.).
Дозвольте мені додати слово застереження тим, хто живе у великих приходах і колах. Ми маємо пильнувати, щоб центр нашого свідчення не перебував у соціальних вимірах церковної спільноти, або в прекрасних заходах, програмах і організаціях наших приходів і колів. Усе це є важливим і цінним, але цього недостатньо. Навіть дружби недостатньо.
Ми усвідомлюємо, що живемо в часи неспокою, стихійних лих і воєн. Ми разом з багатьма іншими відчуваємо нагальну потребу в “захист[і], і [в] притулку від бурі і гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю” (УЗ 115:6). Де нам знайти таке безпечне місце? Пророк Божий, Президент Гордон Б. Хінклі вчив: “Наша безпека полягає в доброчесності нашого життя. Наша сила—у нашій праведності” (“До нової зустрічі”, Ліягона, січ. 2002, с. 104).
Пригадаймо, як Ісус Христос навчав Своїх апостолів, ясно і прямо, на початку Свого земного служіння: “Ідіть за Мною,—Я зроблю вас ловцями людей!” (Матвій 4:19). Це також був початок служіння Дванадцятьох апостолів, і я підозрюю, що вони почували себе неготовими, як і я, що також був покликаний до цієї святої роботи. Дозвольте припустити, що Сам Спаситель тут викладає нам урок про ядро вчення і пріоритети в житті. Кожному з нас спочатку необхідно “іти за Ним”, а потім уже Спаситель благословить нас понад нашу силу, щоб ми стали тими, ким Він хоче нас бачити.
Йти за Христом означає стати подібним до Нього, вчитися з Його характеру. Ми, духовні діти Небесного Батька, маємо потенціал втілювати Христові риси у своєму житті і характері. Спаситель запрошує нас дослідити Його євангелію, живучи за Його вченнями. Йти за Ним означає приймати вірні принципи і потім самим засвідчити благословення, що йдуть за цим. Цей процес дуже складний і простий одночасно. Давні і сучасні пророки описували його двома словами: “Виконуйте заповіді”,—не більше, не менше.
Розвиток рис Христового характеру в нашому житті справа не проста, особливо коли ми відходимо від узагальнення й абстрактності і маємо справу зі справжнім життям. Тестом є те, чи будемо ми жити за тим, що проголошуємо. Успішність цього перевіряється, коли Христові риси треба проявити в житті—чоловіку чи дружині, батьку чи матері, синові чи доньці, друзям, на роботі, в бізнесі та у відпочинку. Ми можемо побачити прогрес, як і оточуючі, коли поступово додаємо в здатності “ді[яти] в усій святості перед [Ним]” (УЗ 43:9).
Писання описують багато рис Христового характеру, які нам потрібно розвинути в житті. Серед них: знання і смирення, милосердя і любов, слухняність і старанність, віра і надія. Ці особисті якості стоять незалежно від організаційного статусу наших церковних підрозділів або матеріального, сімейного стану, культури, кольору шкіри чи мови. Христові риси є дарами Бога. Їх неможливо розвинути без Його допомоги. Одна зі складових допомоги дається всім нам вільно через Спокуту Ісуса Христа. Мати віру в Ісуса Христа і Його Спокуту означає повністю покладатися на Нього—довіряти Його безкінечній силі, розуму й любові. Христові риси втілюються в нашому житті, коли ми праведно використовуємо свободу волі. Віра в Ісуса Христа веде до дій. Коли ми віримо в Христа, ми достатньо сильно довіряємо Господу, щоб виконувати Його заповіді, навіть коли ми не повністю розуміємо їхній сенс. У прагненні стати подібними до Спасителя ми маємо регулярно проглядати сторінки свого життя і покладатися шляхом щирого покаяння на заслуги Ісуса Христа і благословення Його Спокути.
Розвиток рис Христового характеру може бути болісним процесом. Нам слід бути готовими приймати настанови і коректування від Господа і Його слуг. Ця всесвітня конференція з музикою і словом проповіді пропонує духовну силу, настанову і благословення “з висоти” (УЗ 43:16). Це час, коли голос особистого натхнення й одкровення дасть мир нашим душам і навчить, як стати більше схожими на Христа. Цей голос буде ніжним, як голос дорого друга, і він наповнить наші душі, якщо серце достатньо впокорене.
Якщо ми будемо більше подібними до Спасителя, то краще зможемо “збагати[т]ись надією, силою Духа Святого!” (Римлянам 15:13). Ми “відкла[демо] те, що від цього світу, і прагнути[мемо] того, що від кращого” (УЗ 25:10).
Це повертає мене на початок до моєї аналогії про аеродинаміку. Я казав про увагу до основ. Риси Христового характеру є основою основ. Це фундаментальні принципи, які утворять “вітер під крилами”. Якщо ми будемо розвивати у своєму житті Христові риси, крок за кроком, вони “понесу[ть нас] наче на орлиних крилах” (УЗ 124:18). Наша віра в Ісуса Христа дасть потужність і швидке прискорення; непохитна і дійова надія буде могутньою підйомною силою. Разом віра з надією понесуть нас через океани спокус, гори страждань і безпечно доставлять нас до вічного дому і пункту призначення.
Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.