Чому шляхом завіту
Різниця між шляхом завітів і шляхом, “сумісним зі шляхом завітів”, є однозначно й вічно значущою.
Упродовж свого служіння Президент Рассел М. Нельсон вивчав завіти Бога і навчав їх Божих дітей. Він і сам є яскравим прикладом людини, яка йде шляхом завітів. У своєму першому зверненні в якості Президента Церкви Президент Нельсон сказав:
“Ваше зобов’язання йти за Спасителем через укладання завітів з Ним і потім дотримання тих завітів відкриє двері кожному духовному благословенню та привілею, доступному чоловікам, жінкам та дітям повсюди.
… Обряди храму і завіти, які ви там укладаєте, є ключем до зміцнення вашого життя, вашого шлюбу і сім’ї і вашої здатності протистояти нападам супротивника. Ваше храмове поклоніння і служіння там заради ваших предків благословить вас більшою здатністю отримувати особисте одкровення, спокоєм та зміцнить ваше зобов’язання залишатися на шляху завітів”1.
Що таке шлях завітів? Це шлях, який веде до целестіального царства Бога. Ми стаємо на шлях завітів у воротах хрищення, а потім “просува[ємося] вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей [дві великі заповіді] … до кінця”2. Рухаючись шляхом завітів (який, до речі, простягається і після земного життя), ми отримуємо всі обряди й укладаємо всі завіти, що стосуються спасіння і піднесення.
Наше найвище зобовʼязання—виконувати Божу волю і “бути послушними Його заповідям у всьому, що Він заповідатиме нам”3. Щодня дотримуватися принципів і виконувати заповіді євангелії Ісуса Христа—це найрадісніший і найбільш задовольняючий курс в житті. Почнемо з того, що людина уникає безлічі проблем і прикростей. Дозвольте мені провести аналогією зі спортом. У тенісі є те, що іноді називають невимушеними помилками. Наприклад, влучення поданого мʼяча в сітку або подвійна невдача при подачі. Невимушені помилки вважаються результатом промаху гравця, а не вмінням його суперника.
Надто часто ми самі є причиною наших проблем чи випробувань, і вони є наслідком нашого неправильного вибору або, ми б сказали, результатом “невимушених помилок”. Якщо ми старанно рухаємося шляхом завітів, то цілком природно уникаємо багатьох “невимушених помилок”. Ми уникаємо різних видів залежності. Ми не потрапляємо у пастку нечесної поведінки. Ми проходимо над прірвою аморальності й невірності. Ми оминаємо тих людей і ті речі, які, хоч і є популярними, усе ж можуть наражати на небезпеку наше фізичне і моральне благополуччя. Ми уникаємо вибору, який шкодить або заважає іншим людям, натомість набуваємо навичок самодисципліни та служіння4.
Вважається, що старійшина Дж. Голден Кімбол сказав: “Можливо, я не [завжди] йшов прямою і вузькою дорогою, але я [намагався] переходити через неї якомога частіше”5. Я впевнений, що у більш серйозний момент брат Кімбол погодився б, що залишатися на шляху завітів, а не просто переходити через нього,—ось що дає нам найбільшу надія, з одного боку, уникнути нещастя, якого можна уникнути, а з іншого боку, успішно справлятися зі скорботами життя, яких неможливо уникнути.
Хтось може сказати: “Я можу робити правильний вибір—з хрищенням чи без нього; мені не потрібні завіти, щоб бути шанованою та успішною людиною”. Дійсно, є багато людей, які, хоч і не знаходяться на шляху завітів, у своєму виборі та сприянні добру діють так, як ті, хто є на цьому шляху. Ви можете сказати, що вони пожинають благословення, йдучи шляхом, який “сумісний зі шляхом завітів”. Тоді чим же він відрізняється від шляху завітів?
Насправді ж різниця є однозначно й вічно значущою. Вона, зокрема, полягає у природі нашого послуху, у суті Божого зобовʼязання перед нами, у божественній допомозі, яку ми отримуємо, у благословеннях, які обʼєднують нас як завітний народ, і, що найважливіше, у нашому вічному спадку.
Зобовʼязання мати послух
Перше—це природа нашого послуху Богові. Ми не просто маємо добрі наміри, ми урочисто зобовʼязуємося жити за кожним словом, що йде з вуст Бога. У цьому ми наслідуємо приклад Ісуса Христа, Який, будучи охрищеним, “показав дітям людським, що в плоті Він упокорився перед Батьком, і свідчить Батькові, що Він буде послушним Йому у виконанні Його заповідей”6.
Уклавши завіти, ми прагнемо більшого, ніж просто уникати помилок чи бути розважливими, коли приймаємо рішення. Ми відчуваємо відповідальність перед Богом за свій вибір і своє життя. Ми беремо на себе ім’я Христа. Ми зосереджуємося на Христі—на тому, щоб бути доблесними у свідченні про Ісуса і розвивати в собі характер Христа.
Завдяки завітам, послух євангельським принципам вкорінюється в саму нашу душу. Я знайомий з однією парою, в якій на час укладання шлюбу дружина не була активною в Церкві, а чоловік ніколи раніше не був членом Церкви. Я називатиму їх вигаданими іменами: Мері і Джон. Коли у них почали народжуватися діти, Мері відчула, що потрібно виховувати їх, як сказано у Писаннях, “в напоминанні й остереженні Божому”7. Джон підтримував її в цьому. Мері багато чим важливим пожертвувала, щоб бути вдома й послідовно навчати євангелії. Вона переконалася, що їхній сімʼї цілком пішли на користь відвідування богослужінь і участь у церковних заходах. Мері і Джон стали зразковими батьками, і їхні діти (а всі вони—жваві хлопчики) зростали у вірі та відданості євангельським принципам та нормам.
Батьки Джона, дідусь і бабуся цих хлопчиків, раділи здоровому способу життя й здобуткам своїх онуків, але через дещо вороже ставлення до Церкви хотіли приписати цей успіх виключно батьківським здібностям Джона і Мері. Джон, хоч і не був членом Церкви, усе ж не поділяв їхню думку. Він наполягав на тому, що вони, його батьки, на власні очі побачили плоди євангельських вчень—того, чого навчали його синів у церкві, а також того, що відбувалося у них вдома.
Сам Джон відчував на собі вплив Духа, любові та прикладу своєї дружини і спонукань своїх синів. З часом, на велику радість членів прихода та друзів, він був охрищений.
І хоч у житті цієї пари та їхніх синів не обійшлося без труднощів, Мері і Джон всім серцем стверджують, що саме євангельський завіт є основою їхніх благословень. Вони побачили, що слова Господа, сказані Єремії, здійснювалися як в житті їхніх дітей, так і в їхньому власному житті: “Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!”8
Обʼєднані з Богом
Друга унікальна особливість шляху завітів—це наші стосунки з Божеством. Завіти, укласти які Бог пропонує Своїм дітям, не тільки направляють нас. Вони обʼєднують нас з Ним, і ми, обʼєднані з Ним, можемо подолати все9.
Якось я прочитав статтю одного малообізнаного кореспондента газети, який пояснював, що ми виконуємо хрищення за померлих, занурюючи у воду котушки з мікроплівками. Після цього всі ті, чиї імена є на мікроплівці, вважаються охрищеними. Такий підхід був би ефективним, якби ним не ігнорувалася безмежна цінність кожної душі та величезна важливість особистого завіту з Богом.
“[Ісус] сказав … : Увійдіть ви тісними воротами; бо тісні ворота, і вузький шлях, що веде до життя, і мало хто знаходить його”10. Це символічно вказує на те, що ці ворота настільки вузькі, що пройти в них можна тільки по одному. Кожний бере особисте зобовʼязання перед Богом, і за це—кожний поіменно—отримує від Нього особистий завіт, на який може без вагань покладатися в часі й у вічності. В обрядах і завітах “явлена сила божественності” в нашому житті11.
Божественна допомога
Це веде нас до роздумів про третє особливе благословення, яке ми маємо завдяки шляху завітів. Бог дає майже незбагненний дар, щоб допомагати тим, хто укладає завіт і дотримується його: дар Святого Духа. Цей дар є правом на постійну присутність, захист і провід Святого Духа12. Святий дух, відомий також як Утішитель, “сповнює надією і досконалою любовʼю”13. Він “знає все і несе свідчення про Батька і про Сина”14, Чиїми свідками ми зобовʼязуємося бути15.
На шляху завітів ми також знаходимо необхідні благословення прощення й очищення від гріха. Це та допомога, яка може прийти тільки завдяки божественній благодаті, що передається через Святого Духа. “Тож ось ця заповідь,—каже Господь,—покайтеся, всі ви, кінці землі, і прийдіть до Мене і христіться в Моє імʼя, щоб вас можна було освятити прийняттям Святого Духа, щоб ви могли стояти незаплямованими переді Мною в останній день”16.
Збирання із завітним народом
Четверте, ті, хто йде шляхом завітів, також знаходять виняткові благословення у різних божественно призначених збираннях. Пророцтва про буквальне збирання давно розсіяних колін Ізраїля на землях їхнього успадкування містяться у Писаннях17. Здійснення цих пророцтв та обіцянь відбувається нині шляхом збирання завітного народу в Церкву, царство Бога на землі. Президент Нельсон пояснює: “Коли ми говоримо про збирання, ми просто кажемо таку фундаментальну істину: що кожен з дітей нашого Небесного Батька … заслуговує на те, щоб почути послання відновленої євангелії Ісуса Христа”18.
Господь дає таку заповідь членам Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів: “Устаньте і сяйте повсюди, щоб ваше світло могло бути прапором для народів; … щоб збирання разом на землі Сіону і по його колах могло бути для захисту і для притулку від бурі і від гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю”19.
Існує також щотижневе збирання завітного народу в домі молитви у Господній день, щоб ми могли “повніше утримува[ти] себе незаплямованим[и] від світу”20. Це збирання відбувається для того, щоб прийняти причасні хліб і воду на згадку про Спокуту Ісуса Христа, і є часом, “щоб поститися, і молитися, і розмовляти один з одним про благополуччя [наших] душ”21. У підлітковому віці я був єдиним членом Церкви у своєму класі. Я з радістю товаришував з багатьма хорошими друзями зі школи, але все ж відчував, наскільки для мене важливі щотижневі збори у Суботній день, щоб освіжити й оновити себе духовно і навіть фізично. Як же гостро ми відчули відсутність цього регулярного збирання за завітом під час нинішньої пандемії, і з яким нетерпінням ми чекаємо на час, коли зможемо знову збиратися, як раніше.
Завітний народ збирається у храмі, домі Господа, щоб отримати обряди, благословення й одкровення, які доступні лише там. Пророк Джозеф Сміт навчав: “Якою була мета збирання … народу Божого в будь-яку епоху світової історії? … Основною метою було побудувати Господу дім, де Він може відкрити Своєму народу обряди Свого дому і слави Свого царства, і навчати людей шляху спасіння; бо є певні обряди і принципи, які, коли їх навчають і практикують, мають виконуватися в певному місці, або домі, збудованому для цієї мети”22.
Успадкуйте обіцяння, дані за завітом
І в кінці, тільки пройшовши шляхом завітів, ми отримуємо у спадок благословення Авраама, Ісака та Якова, найвищі благословення спасіння і піднесення, які тільки може дати Бог23.
У Писаннях під завітним народом часто розуміють буквальних нащадків Авраама, тобто “дім Ізраїля”. Але до завітного народу належать також усі, хто приймає євангелію Ісуса Христа24. Павло пояснював:
“Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! …
А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”25.
Ті, хто дотримується своїх завітів, “вийде у воскресінні праведних”26. Вони “стали досконалими через Ісуса, посередника нового завіту. … Це ті, чиї тіла є целестіальними, чия слава є славою сонця, саме славою Бога, найвищого з усіх”27. “Отже, усе є їхнім, чи то життя, чи то смерть, чи теперішнє, чи прийдешнє, усе є їхнім, і вони є Христовими, а Христос є Божим”28.
Прислухаймося ж до заклику пророка залишатися на шляху завітів. Нефій бачив нас і наш час і написав: “Я, Нефій, побачив, як сила Агнця Божого сходила на святих церкви Агнця, і на завітний народ Господа, який був розсіяний по всьому лицю землі; і були вони озброєні праведністю і силою Бога у великій славі”29.
Разом з Нефієм “моя душа втішається завітами Господа”30. Цієї Великодньої неділі я свідчу про Ісуса Христа, Чиє Воскресіння є нашою надією і запевненням в усьому, що обіцяно на шляху завітів та в його кінці. В ім’я Ісуса Христа, амінь.