Надія на Христа
Ми прагнемо допомогти всім, хто відчуває себе самотнім чи не відчуває приналежності. Зокрема, дозвольте мені згадати тих, хто неодружений.
Брати і сестри, у цей Великодній час ми зосереджуємо свою увагу на славетному воскресінні нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Ми пам’ятаємо Його любляче запрошення: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!
Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм.
Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!”1
Запрошення Спасителя прийти до Нього—це не лише запрошення всім прийти до Нього, але й стати частиною Його Церкви.
У вірші перед цим сповненим любові запрошенням Ісус навчає, як це зробити, прагнучи йти за Ним. Він проголосив: “І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити”2.
Ісус хоче, аби ми знали, що Бог є люблячим Небесним Батьком.
Знання, що наш Небесний Батько любить нас, допоможе нам пізнати, ким ми є, та зрозуміти, що ми належимо до Його величної вічної сім’ї.
У клініці Мейо нещодавно зазначали: “Дуже важливо мати відчуття належності. … Майже кожний аспект нашого життя організований навколо належності до чогось”. У цій статті ще сказано: “Ми не можемо відокремити важливість відчуття належності від нашого фізичного і психічного здоров’я”3—і, я б додав, нашого духовного здоров’я.
Увечері перед Своїми стражданнями у Гефсиманії та смертю на хресті, Спаситель зустрівся зі Своїми учнями на останню вечерю. Він сказав їм: “Страждання зазнаєте в світі,—але будьте відважні: Я світ переміг!”4 Ще до заходу наступного дня Ісус Христос відстраждав і “умер [на хресті] ради наших гріхів”5.
Я розмірковував, наскільки самотніми після заходу сонця мали почувати себе у Єрусалимі вірні жінки і чоловіки, які слідували за Ним, коли темрява й страх огорнули їх6.
Багато з вас, як і ті давні учні майже 2000 років тому, також час від часу можуть відчувати самотність. Я відчував цю самотність з моменту смерті моєї дорогоцінної дружини Барбари, більше двох з половиною років тому. Я знаю, що означає бути оточеним членами сім’ї, друзями та знайомими, але все одно відчувати себе самотнім—адже любов мого життя більше не зі мною.
Пандемія COVID-19 загострила це почуття ізоляції та самотності у багатьох. Однак, незважаючи на виклики, з якими ми зустрічаємося у житті, ми можемо прокинутися, як у той перший ранок Великодня, до нового життя у Христі з новими чудовими можливостями та новими реаліями, якщо звернемося до Господа за надією та приналежністю.
Я особисто відчуваю біль тих, у кого немає почуття приналежності. Дивлячись міжнародні новини, я бачу багатьох, хто, здається, відчуває цю самотність. Гадаю, для багатьох це відбувається через те, що вони, можливо, не знають, що Небесний Батько любить їх і ми всі належимо до Його вічної сім’ї. Віра в те, що Бог любить нас і ми є Його дітьми, втішає й заспокоює.
Оскільки ми всі є духовними дітьми Бога, кожен має божественне походження, природу і потенціал. Кожен з нас є “улюбленим духовним сином чи улюбленою духовною дочкою небесних батьків”7. Це наша ідентичність! Це ким ми є насправді!
Відчуття нашої духовної ідентичності посилюється, коли ми розуміємо свої численні земні сторони ідентичності, включаючи етнічний, культурний чи національний спадок.
Це відчуття духовної і культурної ідентичності, любові та приналежності може пробудити надію на Ісуса Христа і любов до Нього.
Я говорю про надію на Христа не просто як про прийняття бажаного за дійсне. Натомість я говорю про надію як про очікування, яке буде здійснене. Така надія є важливою для подолання напастей, зміцнення духовної стійкості та сили й усвідомлення того, що наш Вічний Батько нас любить і що ми—Його діти, які належать до Його сім’ї.
Маючи надію на Христа, ми починаємо розуміти, що нам необхідно укладати священні завіти і дотримуватися їх, тоді наші найпотаємніші бажання та мрії можуть бути здійснені через Нього.
Кворум Дванадцятьох Апостолів радився разом у дусі молитви та з прагненням зрозуміти, як допомогти всім, хто почувається самотніми або не відчуває приналежності. Ми прагнемо допомогти всім, хто має такі почуття. Зокрема, дозвольте мені згадати тих, хто неодружений.
Брати і сестри, сьогодні більше половини дорослих у Церкві овдовіли, розлучились або ще не одружились. Деякі розмірковують про свої можливості й місце у Божому плані та в Церкві. Ми повинні розуміти, що вічне життя—це не просто питання нинішнього сімейного стану, а учнівства та “доблес[ті] у свідченні про Ісуса”8. Всі, хто неодружений, надіються на те ж, що і всі члени відновленої Господньої Церкви—на доступ до благодаті Христа через “послушність законам і обрядам євангелії”9.
Можу сказати, що існує кілька важливих принципів, які нам потрібно розуміти.
По-перше, Писання та пророки останніх днів підтверджують, що кожен, хто вірно дотримується євангельських завітів, матиме можливість піднесення. Президент Рассел М. Нельсон навчав: “У Господній спосіб і час, жодне з благословень не буде утримано від Його вірних святих. Господь судитиме і нагородить кожну людину відповідно до бажань її серця і її діянь”10.
По-друге, точний час і спосіб надання благословень піднесення не були відкриті, але вони точно будуть даровані11. Президент Даллін Х. Оукс пояснив, що деякі обставини “смертності будуть виправлені в Тисячолітті, яке є часом здійснення всього незавершеного у великому плані щастя для всіх гідних дітей нашого Батька”12.
Це не означає, що кожне благословення відкладається до Тисячоліття; деякі вже отримані, а інші будуть отримуватись, аж поки не настане той день13.
По-третє, очікування на Господа означає постійну слухняність і духовне просування до Нього. Очікування на Господа—це не марнування часу, не щось пасивне. У вас ніколи не повинно виникнути відчуття, що ви у кімнаті для очікування.
Очікування на Господа має на увазі дію. З роками я засвоїв, що наша надія на Христа зростає, коли ми служимо іншим. Коли ми служимо саме як служив Ісус, ми природно зміцнюємо свою надію на Нього.
Особисте зростання, якого зараз можна досягти, очікуючи на Господа та Його обіцяння, є безцінною, священною складовою Його плану для кожного з нас. Внески, які кожен зараз може зробити, щоб допомогти розбудові Церкви на землі та у збиранні Ізраїля, є вкрай необхідними. Сімейний стан не має нічого спільного із чиєюсь здатністю служити. Господь шанує тих, хто служить Йому й очікує на Нього з терпінням та вірою14.
По-четверте, Бог пропонує вічне життя всім Своїм дітям. Усі, хто приймає милостивий дар Спасителя—покаяння і живе за Його заповідями, отримає вічне життя, хоча вони й не набувають усіх своїх якостей і не досягають досконалості у смертному житті. Ті, хто покається, відчує готовність Господа прощати саме так, як Він запевнив: “Так, і скільки Мої люди каятимуться, стільки Я прощатиму їм їхні гріхи проти Мене”15.
Врешті-решт, здібності людини, її бажання та можливості у питаннях свободи волі та вибору, включаючи право на вічні благословення,—це справи, які може судити лише Господь.
По п’яте, наша впевненість у цих запевненнях ґрунтується на нашій вірі в Ісуса Христа, Чиєю благодаттю все, що належить смертному життю, виправляється16. Усі обіцяні благословення стали можливими завдяки Йому, Хто Своєю Спокутою “спустився нижче всього”17 і “світ переміг”18. Він “посів місце праворуч Бога, предʼявляючи Батькові Свої права на милість, яку Він має до дітей людських …; отже, Він захищає справу дітей людських”19. У кінці “святих буде сповнено Його славою, і вони отримають своє успадкування”20 як “співспадкоємці Христові”21.
Наше бажання полягає в тому, щоб ці принципи допомогли всім людям зміцнити надію на Христа та відчути приналежність.
Ніколи не забувайте, що ви є дитиною Бога, нашого Вічного Батька, зараз і завжди. Він любить вас, і ви потрібні Церкві та бажані там. Так, ви потрібні нам! Нам потрібні ваші голоси, таланти, уміння, доброчесність і праведність.
Протягом багатьох років ми говорили про “неодружену молодь”, “неодружених дорослих” і “дорослих”. Ці визначення часом можуть бути адміністративно корисними, але ненавмисно можуть змінити наше сприйняття інших.
Чи є спосіб уникнути цієї людської тенденції, яка може відокремити нас одне від одного?
Президент Нельсон попросив, щоб ми називали себе членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Здається, це стосується всіх нас, чи не так?
Євангелія Ісуса Христа має силу об’єднувати нас. Зрештою, схожого у нас більше, ніж відмінного. Як члени Божої сім’ї, ми насправді є братами і сестрами. Павло зазначив: “І ввесь людський рід [Бог] з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі”22.
Вас, президенти колів, єпископи, провідники кворумів та сестер, я прошу ставитися до кожного члена вашого колу, приходу, кворуму чи організації як до члена Церкви, який чи яка можуть робити вагомий внесок, служити у покликаннях та брати участь багатьма іншими способами.
Кожний член наших кворумів, організацій, приходів і колів має дані Богом дари і таланти, які можуть допомогти у розбудові Його царства у наш час.
Давайте закликатимемо наших неодружених членів Церкви служити, піднімати та навчати. Відкиньте старі уявлення та ідеї, які інколи ненавмисно сприяли появі їхнього почуття самотності, неприналежності або неспроможності служити.
Я свідчу в цей Великдень про нашого Спасителя Ісуса Христа і вічну надію, яку Він дає мені та всім, хто вірить в Його ім’я. І це свідчення я смиренно проголошую в Його священне ім’я, самого Ісуса Христа, амінь.