Просуватися до мети
Важливіше не те, через що ми проходимо у житті, а ким ми стаємо.
Коли я читаю книгу “Дії” та послання Павла, я дивуюся, наскільки любов і вдячність спонукали Павла у його служінні, навчанні та свідченні про Ісуса Христа. Як ця людина могла служити з такою любов’ю і вдячністю, незважаючи на свої великі страждання? Що спонукало Павла служити? “Я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі”1.
Гнатися до мети означає з вірою продовжувати йти “тісн[ою] і вузьк[ою] пут[тю], яка веде до вічного життя”2 з нашим Спасителем і нашим Небесним Батьком. Павло дивився на свої страждання, як на ті, що “нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас”3. Лист Павла филип’янам, написаний ним у в’язниці,—це лист надзвичайної радості та втішення до всіх нас, особливо у цей важкий час невизначеності. Нам всім треба навчитися у Павла хоробрості: “Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа”4.
Знаючи про служіння Павла, у наш час ми отримуємо натхнення і духовну підтримку від наших власних “Павлів”, які також служать, навчають і свідчать з любов’ю і вдячністю, хоч самі вони чи їхні близькі проходять через випробування у своєму житті. Випадок, що стався зі мною 9 років тому, допоміг мені зрозуміти, як важливо просуватися до мети.
У 2012 році, коли я вперше прийшов на збори провідників, які брали участь у генеральній конференції, я відчував себе приголомшеним і гадав, що був не на своєму місці. У моїй голові постійно звучала фраза: “Хіба тобі тут місце! Сталася велика помилка!” Саме тоді, коли я йшов, намагаючись знайти для себе місце, мене побачив старійшина Джеффрі Р. Холланд. Він підійшов до мене і сказав: “Едварде, радий тебе бачити тут”,—і з ніжністю поплескав мене по щоці. Я почувався, як немовля! Його любов й обійми зігріли мене і допомогли відчути дух належності та братерства. Наступного дня я побачив, як старійшина Холланд зробив те саме, що він зробив мені днем раніше,—він з ніжністю поплескав по щоці старійшину Далліна Х. Оукса, який був вищим по старшинству!
У цей момент я відчув любов Господа через цих чоловіків, яких ми підтримуємо як пророків, провидців і одкровителів. Старійшина Холланд своєю добротою та природною поведінкою допоміг мені подолати мою зосередженість на собі та відчуття невідповідності. Він допоміг мені зосередитися на священній і радісній роботі, до якої мене було покликано,—приводити душі до Христа. Він, як і Павло у давні часи, спрямував мене, щоб просуватися до мети.
Доречно зауважити, що Павло, спонукаючи нас просуватися вперед, закликає нас залишити те, що позаду,—наші минулі страхи, наші минулі цілі, наші минулі помилки і наш минулий сум. Він запрошує нас, як і наш дорогий пророк, Президент Рассел М. Нельсон, до “новіш[ого], більш свят[ого] підход[у]”5. Обіцяння Спасителя є безсумнівним: “Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її”6.
У своєму першому виступі на генеральній конференції я розповів про те, як моя мама навчала мене працювати на нашому полі. “Ніколи не дивися назад,—казала вона.— Дивися вперед—на те, що нам ще слід зробити”7.
Наприкінці свого життя, коли мати боролася з раковою хворобою, вона жила зі мною та Наумі. Одного вечора я почув, що вона плаче у своїй кімнаті. У неї був нестерпний біль, хоч останню щоденну дозу морфія вона прийняла всього дві години тому.
Я зайшов до неї у кімнату і плакав з нею. Я молився вголос, щоб їй швидше полегшало. А потім вона зробила те саме, що і багато років тому на полі: зупинилася і навчила мене. Я ніколи не забуду її обличчя у той момент—слабке, хворе і змучене болем—вона дивилася із жалем на свого сумного сина. Вона усміхнулася крізь сльози, подивилася мені прямо в очі і сказала: “Це не залежить від тебе чи ще когось, а лише від Бога—піде біль чи ні”.
Я тихо сидів. Вона також тихо сиділа. Ця сцена і тепер у мене перед очима. Того вечора через мою матір Господь навчив мене уроку, який я пам’ятатиму завжди. Коли моя мати сказала про своє прийняття Божої волі, я згадав причину, чому Ісус Христос страждав у Гефсиманському саду і на Голгофському хресті. Він скзав: “Ось, Я дав вам Свою євангелію, і такою є [Моя] євангелія, яку Я дав вам,—що Я прийшов у світ виконати волю Мого Батька, тому що Мій Батько послав Мене”8.
Я думаю про пророчі запитання, які нам поставив минулої генеральної конференції наш дорогий пророк, Президент Нельсон. Він спитав: “Чи прагнете ви, щоб Бог був понад усе у вашому житті? Чи прагнете ви, щоб саме Бог мав найбільший вплив у вашому житті? … Чи дозволите ви, щоб Його голос мав пріоритет над … будь-[чим] інш[им]? Чи прагнете ви, щоб вашу волю було поглинуто Його волею?”9 Моя мати відповіла б схвильовано, але твердо “так”, а також інші вірні члени Церкви по всьому світу також би відповіли схвильовано, але твердо “так”. Президенте Нельсоне, дякую за пророчі запитання, що надихнули і духовно підтримали нас.
Нещодавно я розмовляв з єпископом з Преторії, ПАР, який в один день поховав свою дружину і дорослу доньку. Пандемія коронавірусу забрала їхні життя. Я запитав у нього, як він почувається. Відповідь єпископа Тедді Тхабете зміцнила моє рішення прислухатися до слів і порад Господніх пророків, провидців і одкровителів. Єпископ Тхабете відповів, що завжди є надія і спокій у знанні, що Спаситель взяв на Себе муки Свого народу, щоб Йому знати, як допомогти нам10. З великою вірою він свідчив: “Я вдячний за план спасіння, за план щастя”. Потім він запитав у мене: “Чи не цього намагався нас навчити наш пророк під час останньої конференції?”
Коли труднощі земного життя прийдуть до всіх нас у той чи інший спосіб, зосередьмося на цілі, щоб “[просуватися] до мети”, яка є “нагородою високого поклику Божого”11.
Моє смиренне запрошення до всіх нас: ніколи не здаватися! Нас покликано “скин[ути] всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й бі[гти] з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця [нашої] віри”12.
Важливіше не те, через що ми проходимо у житті, а ким ми стаємо. Є радість у просуванні до мети! Я свідчу, що Він, Хто переніс все, допоможе нам, якщо ми звертаємося до Нього. В ім’я Ісуса Христа, амінь.