Життя і священнослужіння Джозефа Сміта

“Джозеф Сміт, Пророк і Провидець Господа, зробив більше для спасіння людей у цьому світі, ніж будь-яка інша людина, окрім самого Ісуса” (УЗ 135:3). Це дивовижне проголошення описує чоловіка, якого Бог покликав у віці 14 років і який прожив лише до 38 років. В період між народженням Джозефа Сміта у Вермонті в грудні 1805 року до його трагічною загибеллю в Іллінойсі в червні 1844 року відбувалися надзвичайні події. Бог Батько та Його Син Ісус Христос явилися йому, відкривши про природу Бога більше, ніж було відомо протягом цілих століть. Стародавні пророки й апостоли дарували Джозефу святу владу священства, чим зробили його новим уповноваженим свідком Бога в останній розподіл євангелії. Через пророка було явлено незрівнянне багатство знання і вчення, включаючи Книгу Мормона, Учення і Завіти та Дорогоцінну Перлину. За його допомогою було знову організовано на землі істинну Церкву Господа.

Сьогодні робота, що розпочалася із Джозефа Сміта, ведеться по всьому світу. Президент Уілфорд Вудрафф так свідчив про пророка Джозефа Сміта: “Він був пророком Божим і він заклав фундамент найвеличнішої роботи й найвеличнішого розподілу євангелії, серед усіх, що будь-коли були на землі”¹.

Родовід і дитинство

Джозеф Сміт був американцем у шостому поколінні—його предки емігрували з Англії до Америки в xvii ст. Предки пророка були типовими представниками перших поколінь американців: вони вірили в те, що над ними—Божа скеровуюча опіка, вони мали вкорінену етику праці, і вони старанно служили своїм сім’ям та своїй країні.

Батьки Джозефа Сміта, Джозеф Сміт старший і Люсі Мак Сміт, одружилися в 1796 році в Танбріджі, шт. Вермонт. Вони були працьовитим і богобоязним подружжям, що розпочало шлюбне життя за сприятливих матеріальних умов. На жаль, Джозеф Сміт старший втратив своє перше фермерське господарство і в наступні роки потерпав від фінансових невдач. Сім’я Сміта була вимушена кілька разів переїжджати, адже батько намагався заробити на життя фермерством на лісистих пагорбах Нової Англії, наймаючись на роботу на інших фермах, ведучи торгівлю або викладаючи в школі.

Джозеф Сміт молодший народився 23 грудня 1805 року в Шероні, шт. Вермонт, п’ятою дитиною з одинадцяти. Його назвали на честь батька. Діти в подружжі Смітів були (за старшинством): неназваний син (помер невдовзі після народження), Алвін, Гайрум, Софронія, Джозеф, Сем’юел, Іфраїм (прожив менше двох тижнів), Уільям, Кетерін, Дон Карлос і Люсі².

Свідчення надзвичайного характеру пророка проявилися вже на початку його життя. Сміти жили у Вест-Лебаноні, шт. Нью-Гемпшир, коли нищівна епідемія черевного тифу вразила багатьох мешканців міста, включаючи всіх дітей Сміта. Інші діти видужали без ускладнень, але у Джозефа, якому було близько семи років, розвинулося важке зараження на лівій нозі. Д-р Нейтан Сміт з Дармутської медичної школи із сусіднього Гановера, шт. Нью-Гемпшир, погодився провести операцію, щоб врятувати хлопчикові ногу. Коли д-р Сміт з колегами були готові оперувати, той попросив мати вийти з кімнати, щоб вона не бачила його страждання. Відмовившись від спиртного, що мало притупити біль, і покладаючись лише на підбадьорюючі обійми батька, Джозеф мужньо переніс операцію, під час якої хірург дістався кістки на нозі і видалив її частину. Операція була успішною, хоча наступні кілька років Джозеф ходив на милицях і ледь помітно шкутильгав решту свого життя.

У 1816 році, знов не зібравши гідного врожаю, Джозеф Сміт старший перевіз сім’ю до Норвіча, шт. Вермонт, потім до Пальміри, шт. Нью-Йорк, сподіваючись на кращі перспективи. “Опинившись у скрутному становищі,—пригадував пізніше пророк,—ми були змушені працювати власними руками, аби забезпечити велику сім’ю, … і оскільки для цього були потрібні зусилля всіх, хто тільки міг допомагати забезпечувати сім’ю, ми були позбавлені переваг освіти. Досить сказати, що мені просто показали, як читати, писати і виконувати елементарні арифметичні дії”³

Перше видіння

Джозеф Сміт писав про своє виховання: “Я народився … від порядних батьків, які не шкодували зусиль, щоб прищепити мені християнську релігію”⁴. Але, як і інші християни, батьки Джозефа бачили, що деякі євангельські принципи, викладені Ісусом та Його апостолами, були відсутніми в тогочасних церквах. У 1820 році в Пальмірі й навколишніх місцевостях серед кількох християнських деномінацій йшло змагання за навернених. Мати Джозефа, двоє його братів і старша сестра приєдналися до місцевої Пресвітеріанської церкви, але Джозеф разом з батьком і братом Алвіном зволікали. Джозеф був ще хлопчиком, але його глибоко непокоїло питання його становища перед Богом та суперечності серед різних релігійних груп.

Вивчаючи якось Писання, 14-річний хлопчик Джозеф був особливо вражений словами з послання Якова: “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,—і буде вона йому дана” (Яків 1:5). Весняного дня 1820 року Джозеф, натхнений цим обіцянням від Господа, вирушив до лісу неподалік дому, щоб помолитися. Ставши навколішки, він розповів про бажання свого серця Богові. Він негайно був скутий силами темряви, які цілковито поневолили його так, що він злякався, що буде знищений. Потім у відповідь на його палку молитву, небеса розгорнулися, і його було визволено від невидимого ворога. У стовпі світла, яскравішого за сонце, він побачив двох Осіб, Які стояли над ним у повітрі. Один з Них звернувся до хлопчика за ім’ям і сказав: “Це Мій Улюблений Син, слухай Його!” (Джозеф Сміт—Історія 1:17).

Під час цього дивовижного прояву Бог Батько та Його Син Ісус Христос особисто явилися юному Джозефу. Джозеф розмовляв зі Спасителем, Який сказав йому не приєднуватися до жодної з тогочасних церков, бо “всі вони неправильні” і “їхні віровчення мерзотні на Його погляд; … вони навчають заповідей людських як учення; мають тільки вигляд божественності, але заперечують саму силу її” (Джозеф Сміт—Історія 1:19). Джозефу також пообіцяли, “що колись у майбутньому [йому] буде відкрита повнота євангелії”⁵. Після століть темряви слово Бога і реальність Бога Батька і Його Сина Ісуса Христа були явлені світові через цю юну і чисту посудину.

Відвідання Моронія

Минуло три роки, під час яких заяви Джозефа Сміта про те, що він бачив Бога, сприймалися іншими мешканцями місцевості з глузуванням і висміюванням. Юний пророк—тепер йому було 17 років—хотів знати, що саме чекає на нього. Ввечері 21 вересня 1823 р. він палко молився, щоб знати волю і мати прощення своїх юнацьких “гріхів та глупот” (див. Джозеф Сміт—Історія 1:29). У відповідь на цю молитву сталася дивовижна річ: його спальня на горищі почала наповнюватися світлом, і явився небесний посланець на ім’я Мороній. “[Він] назвав себе ангелом Божим,—пригадував Джозеф,—посланим з радісною новиною, що завіт, який Бог уклав з давнім Ізраїлем, незабаром має виповнитися, що робота з підготовки до Другого пришестя Месії має невдовзі розпочатися, що наближається час, коли євангелію в усій її повноті буде проповідано з силою всім народам, щоб люди могли підготуватися до Тисячолітнього царства. Мені повідомили, що мене обрано бути знаряддям у руках Бога, щоб виконати деякі з Його задумів у цьому славетному розподілі”⁶.

Мороній також сказав Джозефу, що на пагорбі неподалік схована збірка стародавніх письмен, награвійованих на золотих пластинах пророками давнини. Цей священний літопис описував історію народу, виведеного Богом з Єрусалима до західної півкулі за 600 років до народження Ісуса. Мороній був останнім пророком у тому народі, і він заховав літописи, які Бог обіцяв явити в останні дні. Джозеф Сміт мав перекласти ці священні труди англійською мовою.

Наступні чотири роки Джозеф мав зустрічатися з Моронієм на пагорбі щороку 22 вересня, щоб отримувати подальше знання і настанови. Ці роки були потрібні йому на підготовку й особисте очищення, щоб перекласти давні літописи. Він мав бути гідним завдання явити труди, метою яких є “переконати Юдея й Іновірця, що Ісус є Христос, Бог Вічний, Який являється до всіх народів” (титульна сторінка Книги Мормона).

Установлення Царства Божого на землі

Переклад Книги Мормона починається

У той час, поки Джозеф Сміт чекав, коли отримає золоті пластини, він допомагав забезпечувати мирські потреби своєї сім’ї. У 1825 році він поїхав до Гармоні, шт. Пенсільванія, щоб попрацювати на Джосаю Стоуелла. Там він зупинився в сім’ї Айзека та Елізабет Гейл і познайомився з їхньою донькою Еммою—високою, темноволосою шкільною вчителькою. 18 січня 1827 року Джозеф та Емма одружилися в Саут-Бейнбріджі, шт. Нью-Йорк. Хоча їхньому шлюбу ще судилося пройти крізь випробування на міцність смертю дітей, фінансовою скрутою і частою відсутністю Джозефа, що мав виконувати свої обов’язки далеко від дому, Джозеф та Емма завжди палко одне одного кохали.

22 вересня 1827 року, через чотири роки після першого знайомства з пластинами, їх нарешті довірили Джозефу. Та як тільки пластини опинилися в його руках, місцеві зловмисники вдалися до численних й зухвалих спроб викрасти їх. Тікаючи від переслідування, Джозеф та Емма в грудні 1827 року повернулися до Гармоні, де жили батьки Емми. Улаштувавшись там, Джозеф почав переклад пластин.

На початку 1828 року Мартін Гарріс, процвітаючий фермер з Пальміри, отримав свідчення про роботу Господа в останні дні й приїхав до Гармоні, щоб допомогти Джозефу з перекладом. До червня того року плодом роботи Джозефа були 116 рукописних сторінок перекладу. Мартін неодноразово просив у пророка дозволу взяти рукопис додому до Пальміри і показати декому з рідних. Пророк запитав про це у Господа й отримав негативну відповідь, але просив Його ще двічі, і зрештою Мартіну було дозволено взяти рукопис. Коли рукопис перебував у Пальмірі, його було загублено і ніколи вже не знайдено. Господь на якийсь час забрав у пророка Урімм і Туммім і пластини, залишивши його смиренним і розкаяним. З одкровення від Господа Джозеф дізнався, що завжди повинен боятися Бога більше, ніж людей (див. УЗ 3). Після цього, хоча йому було лише 22 роки, його життя відзначалося цілковитою відданістю у виконанні кожного повеління Господа.

5 квітня 1829 р. Олівер Каудері, шкільний учитель, на рік молодший за Джозефа, прибув до будинку Джозефа в Гармоні. У відповідь на молитву він отримав свідчення про істинність роботи пророка. Через два дні робота з перекладу відновилася—Джозеф диктував, а Олівер записував.

Відновлення священства Божого

Коли Джозеф та Олівер працювали над перекладом Книги Мормона, вони прочитали розповідь про відвідування Спасителем стародавніх нефійців. Внаслідок цього вони вирішили звернутися до Господа і запитати про хрищення. 15 травня вони прийшли до берегів річки Сасквеганна, що поблизу будинку Джозефа в Гармоні, аби помолитися. На їхнє здивування, їх відвідала небесна істота, яка назвалася Іваном Христителем. Він дарував їм Ааронове священство і повелів христити і висвятити одне одного. Пізніше, як було обіцяно Іваном Христителем, давні апостоли Петро, Яків та Іван також явилися Джозефу та Оліверу, і дарували їм Мелхиседекове священство, і висвятили їх в апостоли.

До цих явлень у Джозефа та Олівера були знання і віра. Але після візитів небесних посланців вони також мали повноваження—владу й повноваження священства Божого, необхідні для встановлення Його Церкви і виконання обрядів спасіння.

Видання Книги Мормона та Організація Церкви

У квітні і травні 1829 р. робота пророка з перекладу в його будинку в Гармоні постійно переривалася випадками переслідування. Це стало причиною того, що Джозеф і Олівер тимчасово переїхали до району Фейетта, шт. Нью-Йорк, аби закінчити переклад в будинку Пітера Уітмера старшого. Переклад був готовий у червні—менш ніж через три місяці після початку служіння Олівера писцем. До серпня Джозеф домовився з видавцем, паном Егбертом Б. Грандіном з Пальміри, про друк видання. Мартін Гарріс представив пану Грандіну свою ферму як заставу і зобов’язання оплати витрат на друк, і згодом продав 151 акр ферми, щоб сплатити заставні. Книга Мормона з’явилася у вільному продажу в книгарні Грандіна 26 березня 1830 р.

6 квітня 1830 р., лише через 11 днів після виходу в продаж Книги Мормона, група людей, приблизно 60 чоловік, зібралася в дерев’яному будинку Пітера Уітмера старшого у Фейетті, шт. Нью-Йорк. Там Джозеф Сміт офіційно організував Церкву, згодом названу в одкровенні Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів (див. УЗ 115:4). То була радісна подія, і Дух було рясно пролито. Було прислужено причастя, віруючих охристили, дарували Святого Духа, а чоловіків було висвячено у священство. В одкровенні, отриманому під час зборів, Господь призначив Джозефа Сміта керівником Церкви: “провидцем, перекладачем, пророком, апостолом Ісуса Христа, старійшиною Церкви, за волею Бога Батька і за благодаттю вашого Господа Ісуса Христа” (УЗ 21:1). Церкву Ісуса Христа знову було встановлено на землі.

Кертленд, шт. Огайо: поширення Церкви

Члени Церкви із захватом ділилися віднайденою істиною, і Церква, що зароджувалася, почала стрімко зростати. Невдовзі відкрилися філії в містах штату Нью-Йорк: Фейетті, Манчестері і Коулсвіллі. У вересні 1830 р., невдовзі після переїзду Джозефа та Емми Смітів з Гармоні, шт. Пенсільванія, до Фейетта, Господь відкрив пророку, що місіонери мають “іти до Ламанійців”, що живуть на західному кордоні штату Міссурі (УЗ 28:8). Подорож місіонерів пролягла через район Кертленда, шт. Огайо, де вони зустрілися з релігійним утворенням, члени якого шукали істину, і вони навернули близько 130 з них, включаючи Сідні Рігдона, який потім став членом Першого Президентства. Група святих у Кертленді зросла до кількох сотень чоловік, бо святі ділилися євангелією з людьми.

Із зростанням Церкви в Нью-Йорку зростала і протидія. У грудні 1830 р. пророк отримав одкровення, в якому членам Церкви повелівалося “[іти] в Огайо” (УЗ 37:1), до якого було понад 250 миль. У наступні кілька місяців переважна кількість святих з Нью-Йорку продала своє майно, часто задешево, і пішла на жертви заради збирання в Кертленді. Джозеф і Емма Сміти були серед перших, хто вирушив до Огайо, прибувши до Кертленда приблизно 1 лютого 1831 року.

Два місця збирання святих

У червні 1831 р., коли Церква розвивалася й кріпнула в Кертленді, Господь повелів пророку та іншим керівникам Церкви поїхати до шт. Міссурі. Там Він відкрив їм “землю [їхнього] успадкування” (див. УЗ 52:3–5, 42–43). У червні і липні 1831 р. пророк та інші подолали майже 900 миль з Кертленда до округи Джексон, шт. Міссурі, на західному кордоні американських поселень. Невдовзі після прибуття пророк отримав одкровення від Господа, в якому було сказано, що “[земля] Міссурі … є землею, що її Я призначив і освятив для збирання святих. Отже, це є земля обіцяння і місце для міста Сіон. … Місце, яке тепер називається Індепенденс, є центральним місцем; а місце для храму лежить на захід” (УЗ 57:1–3).

На здійснення пророцтв, виголошених давніми біблійними пророками, 25-річний Джозеф Сміт почав закладати фундамент міста Сіон в Америці. У серпні 1831 р. він очолив церемонію освячення землі як місця для збирання і освятив храмову ділянку. Через короткий час пророк повернувся до Огайо, де заохотив деяких відданих [членів Церкви] збиратися в Міссурі. Сотні святих пережили суворі реалії подорожей до американського кордону 19-го сторіччя і прибули у свій новий дім у Міссурі.

З 1831 по 1838 р. члени Церкви жили і в Огайо, і в Міссурі. Пророк, члени Кворуму дванадцятьох і багато членів Церкви жили в Кертленді, поки інші члени Церкви збиралися в Міссурі, де провід здійснювали їхні місцеві провідники священства, яких скеровував Пророк. Провідники Церкви вели переписку і часто подорожували між Кертлендом і Міссурі.

Неперервне одкровення

Мешкаючи в місцевості Кертленда, пророк отримав багато одкровень від Господа стосовно відновлення євангелії в останні дні. У листопаді 1831 р. провідники Церкви вирішили видати багато одкровень у збірнику під назвою Книга Заповідей. Книга мала бути видана в Індепенденсі, шт. Міссурі. Але в липні 1833 р. погромники знищили друкарський верстат і багато вже надрукованих сторінок. За винятком кількох врятованих примірників, Книга Заповідей так і не стала доступною для членів Церкви. У 1835 р. одкровення, що мали скласти Книгу Заповідей, а також багато інших одкровень були видані в Кертленді вже як Учення і Завіти.

Перебуваючи в місцевості Кертленда, пророк також продовжував свою роботу над Перекладом Біблії, розпочату в 1830 р. за повелінням Господа. За століття багато простого й цінного з Біблії було втрачено, і пророк, ведений Духом, робив виправлення в тексті Біблії часів Короля Джеймса, аби відновити втрачені знання. Ця робота привела до відновлення важливих євангельських істин, включаючи багато одкровень, що нині включені до Учення і Завітів. Хоча пророк мав намір видати свій перегляд Біблії, більш нагальні проблеми, включаючи переслідування, не дозволили йому видати її повністю за життя.

Під час натхненного перегляду Біблії Джозеф Сміт отримав одкровення, що нині є книгою Мойсея, і виконав натхненний переклад 24 розділу Євангелії від Матвія, що називається тепер Джозеф Сміт—Матвій. У 1835 р. пророк почав перекладати книгу Авраама з давньоєгипетських сувоїв, придбаних Церквою. Всі ці переклади потім увійшли до Дорогоцінної Перлини.

Серед одкровень, отриманих пророком в Кертленді, були й ті, що установлювали генеральне управління в Церкві. Під керівництвом Господа у 1832 р. Джозеф Сміт організував Перше Президентство⁷. У 1835 р. він організував Кворум Дванадцятьох Апостолів і Кворум сімдесятників. У 1834 р. був організований кіл у Кертленді. У той самий період він також запровадив кворуми Ааронового і Мелхиседекового священства для задовольняння потреб членів Церкви на місцях.

Перший храм у цьому розподілі євангелії

Однією з найважливіших складових Відновлення було те, що Господь відкрив Джозефу Сміту необхідність святих храмів. У грудні 1832 р. Господь повелів святим почати будівництво храму в Кертленді, шт. Огайо. У багатьох членів Церкви не було належних житлових умов, роботи й провізії, однак вони з ентузіазмом відгукнулися на повеління Господа, а пророк пліч-о-пліч працював з ними.

27 березня 1836 р. Джозеф Сміт посвятив храм при рясному пролитті Духа, як у день П’ятидесятниці. Через тиждень, 3 квітня 1836 р., відбулася одна з найвидатніших подій у релігійній історії. Господь Ісус Христос явився Джозефу Сміту та Оліверу Каудері в храмі і проголосив: “Я прийняв цей дім, і Моє ім’я буде тут; і Я являтимуся Моїм людям в милості в цьому домі” (УЗ 110:7). Також явилися троє посланців зі старозавітних розподілів євангелії, Мойсей, Еліяс та Ілля. Вони відновили ключі священства і владу, що їх було давним-давно втрачено на землі. Тепер пророк Джозеф Сміт мав повноваження збирати Ізраїль з чотирьох країв землі й запечатувати сім’ї на час і всю вічність (див. УЗ 110:11–16). Це відновлення ключів священства вписувалося в принцип, за яким Господь відкривав пророку “рядок за рядком, приписання за приписанням; тут трохи і там трохи” (УЗ 128:21), доки на землі не було відновлено повноту євангелії Ісуса Христа.

Проповідування вічної євангелії

Протягом всього священнослужіння пророка Господь повелівав йому направляти місіонерів, щоб “проповіду[вати] євангелію кожному створінню” (УЗ 68:8). Пророк і на собі відчув тягар цього покликання і багато разів залишав дім і сім’ю, щоб проголошувати євангелію. У перші роки Церкви місіонери покликалися проповідувати в різних регіонах Сполучених Штатів і Канади.

Потім, улітку 1837 р., пророк відчув натхнення послати старійшин до Англії. Пророк настановив Гебера Ч. Кімбола, члена Кворуму дванадцятьох, очолити невеличку групу місіонерів у цьому започаткуванні. Залишивши сім’ю одну, майже без засобів для існування, старійшина Кімбол вирушив, вірячи, що його скеровуватиме Господь. Протягом року близько 2 тисяч осіб приєдналося до Церкви в Англії. Згодом Джозеф Сміт відправив членів Кворуму дванадцятьох служити у Великій Британії з 1839 по 1841 р., і ця місія була також дивовижно успішною. До 1841 р. понад 6 тисяч осіб прийняли євангелію. Багато з них емігрували до Америки, чим оновили і зміцнили Церкву в надзвичайно скрутні часи.

Вихід з Кертленда

Святі в Кертленді страждали від переслідувань майже відтоді, як прибули в місто, але в 1837–1838 рр. протидія посилилася. “Якщо говорити про Царство Боже,—казав пророк,—то диявол завжди встановлює своє царство в той же самий час на противагу Богові”⁸. Пророк перебував під тиском ворожості з боку ворогів поза Церквою, і відступників, які повернули проти нього. Його несправедливо звинувачували в багатьох злочинах, тягали по судах за десятками безпідставних карних і цивільних справ, і він був вимушений переховуватися від тих, хто прагнув позбавити його життя. Але він стояв віддано й мужньо у вирі неприємностей і протидій, що не вщухали.

Врешті-решт переслідування в районі Кертленда стали нестерпними. У січні 1838 р. пророк і його сім’я були змушені залишити Кертленд і знайти прихисток у Фар-Уесті, шт. Міссурі. До кінця року більшість святих з Кертленду пішли вслід за ним, покинувши свої домівки й дорогий серцю храм.

Святі в Міссурі

Вигнання з округи Джексон та марш Табору Сіону

Поки кертлендські святі прагнули зміцнити Церкву у своїй місцевості, багато інших членів Церкви робили те ж саме в окрузі Джексон, шт. Міссурі. Святі останніх Днів почали заселяти округу влітку 1831 р. Через два роки там нараховувалося близько 1200 святих, тобто третина всього тамтешнього населення.

Прибуття стількох святих стривожило давніх поселенців місцевості. Міссурійці боялися втратити політичний контроль над новоприбулими, більшість з яких були з півночі Сполучених Штатів і не підтримували поглядів півдня на рабство. Міссурійці також побоювалися відмінних [від інших церков] учень святих останніх днів, наприклад, вірування щодо Книги Мормона, нових одкровень і збирання Сіону, і їх обурювало те, що святі останніх днів торгували переважно поміж самих себе. Погромники і місцева міліція невдовзі почали страхати святих і в листопаді 1833 р. вигнали їх з округи Джексон. Більшість святих втекли на північ через р. Міссурі до округи Клей, шт. Міссурі.

Джозеф Сміт був глибоко занепокоєний станом міссурійських святих. У серпні 1833 р. він писав з Кертленда керівникам Церкви в Міссурі: “Брати, якби я був з вами, то неодмінно брав би участь у ваших стражданнях, і хоча плоть лякається, мій дух не дозволив би мені кинути вас на смерть, нехай допоможе мені Бог! О, будьте бадьорі, бо наближається наше визволення! О Боже, врятуй моїх братів у Сіоні!”⁹

У лютому 1834 р. Джозеф Сміт отримав одкровення, в якому йому вказувалося очолити похід з Кертленда до Міссурі, щоб допомогти стражденним святим і відновити їх на їхніх землях в окрузі Джексон (див. УЗ 103). У відповідь на повеління Господа пророк організував загін, що називався Табір Сіону, щоб вирушити до Міссурі. У травні і червні 1834 р. загін, до якого зрештою увійшло понад 200 чоловік, подолав шлях на захід через штати Огайо, Індіану, Іллінойс та Міссурі. Їх супроводжувало багато труднощів, включаючи епідемію холери. 22 червня 1834 р., коли загін наблизився до округи Джексон, пророк отримав одкровення щодо розформування табору. Однак Господь пообіцяв, що Сіон буде викуплено в Його належний час (див. УЗ 105:9–14). Організувавши кіл в окрузі Клей, президентом якого став Девід Уітмер, пророк повернувся до Огайо.

Хоча Табір Сіону не поправив становища святих, він став безцінним досвідом навчання майбутніх керівників Церкви, адже учасники навчилися принципів праведного керівництва на прикладі й повчаннях пророка. На зборах учасників Табору Сіону та інших членів Церкви в Кертленді 14 лютого 1835 р. пророк організував Кворум Дванадцятьох Апостолів. Через два тижні він організував Кворум сімдесятників. Дев’ять членів Кворуму дванадцятьох і всі члени Кворуму сімдесятників брали участь у Таборі Сіону.

Поселення на півночі Міссурі

Велика кількість членів Церкви залишалася в окрузі Клей, шт. Міссурі, до 1836 р., коли мешканці округи сказали, що більше не надаватимуть місця для притулку. Тому святі почали перебиратися на північ штату Міссурі. Більшість із них оселилися в окрузі Колдуелл—новому окрузі, упорядкованому владою штату, щоб розмістити вигнанців, святих останніх днів. У 1838 р. до них приєдналася велика кількість святих, яких змусили покинути Кертленд. Пророк із сім’єю в березні прибули до Фар-Уеста—процвітаючого поселення святих останніх днів в окрузі Колдуелл—і встановив там штаб-квартиру Церкви. У квітні Господь повелів Джозефу Сміту побудувати храм у Фар-Уесті (див. УЗ 115:7–16).

На жаль, мир у святих на півночі Міссурі тривав недовго. Восени 1838 р. погромники і міліція знов почали залякувати святих останніх днів і нападати на них. Коли члени Церкви стали відповідати їм і захищатися, Джозефа Сміта й інших членів Церкви заарештували за сфабрикованими звинуваченнями в державній зраді. У листопаді їх ув’язнили в Індепенденсі та Річмонді, шт. Міссурі, а 1 грудня їх перевели до в’язниці в м. Ліберті, шт. Міссурі. Ту зиму пророк і його супутники провели в нелюдських умовах. Їх було ув’язнено в підвалі в темній, холодній і брудній камері, і їжа була настільки поганою, що вони не могли торкнутися до неї, доки не примушував голод. Пророк описував своє становище і становище святих як “випробування нашої віри, що під стать Авраамовому”¹⁰.

Під час ув’язнення пророка тисячі святих останніх днів, включаючи сім’ю пророка, взимку 1838 р. і навесні 1839 р. були змушені залишити свої домівки в Міссурі. 7 березня 1839 р. Емма писала Джозефу з Квінсі, шт. Іллінойс: “Ніхто, окрім Бога, не знає думок мого розуму і почуттів мого серця, коли я залишала наш будинок і дім і майже все, що ми мали, за винятком наших малих дітей, і вирушала в подорож з Міссурі, покидаючи тебе ув’язненого в темній в’язниці”¹¹. Під керівництвом Бригама Янга та інших провідників Церкви святі пішли на схід в Іллінойс.

Роки в Наву

Любий провідник свого народу

У квітні 1839 р. пророк і його супутники переводилися в інше місце відбування покарання—з в’язниці Ліберті до Галлатіну, шт. Міссурі. Коли в’язнів знову переводили, цього разу з Галлатіну до Коламбії, шт. Міссурі, наглядачі дозволили їм уникнути несправедливого ув’язнення. Вони направилися до Квінсі, шт. Іллінойс, де зібралася переважна більшість членів Церкви після втечі з Міссурі. Невдовзі після цього, виконуючи настанову пророка, більшість святих почали оселятися в 50 милях на північ у містечку Коммерс, шт. Іллінойс, на вигині річки Міссісіпі. Джозеф перейменував місто у Наву, і в наступні роки члени Церкви й новонавернені стягувалися до Наву зі Сполучених Штатів, Канади і Великої Британії, перетворивши місто на один з найбільш заселених регіонів Іллінойсу.

Джозеф і Емма оселилися поблизу річки в маленькому дерев’яному будинку, який в перші роки в Наву служив і офісом пророка. Він заробляв на життя фермерством, а згодом відкрив магазин. Та оскільки виконання церковних і громадських обов’язків вимагало багато часу, пророку часто було важко забезпечувати мирські потреби сім’ї. У жовтні 1841 р. його власність описувалася таким чином: “Старий Чарлі (кінь), подарований йому в Кертленді, два олені, два старих індики і чотири молоді, стара корова, подарована йому братом у Міссурі, його старий Мейджор (собака), … і трохи домашнього начиння”¹².

Наприкінці серпня 1843 року пророк і його сім’я переїхали в новий двоповерховий будинок через дорогу, що отримав назву Меншн-хауз. Тоді у Джозефа і Емми було четверо живих дітей. За ці роки Джозеф та Емма поховали шість своїх любих діточок, а ще одна дитина народилася після смерті Джозефа. В сім’ї Джозефа та Емми було одинадцять дітей: Алвін, 1828 р. н., який помер невдовзі після народження; двійнятка Тадеус і Луїза, 1831 р. н., які померли невдовзі після народження; всиновлені двійнятка Джозеф та Джулія, які народилися в сім’ї Джона та Джулії Мердоків у 1831 р. і були прийняті Джозефом та Еммою після смерті сестри Мердок під час пологів (11-місячний Джозеф помер у 1832 р.)¹³; Джозеф III, 1832 р. н., Фредерік, 1836 р. н.; Елекзендер, 1838 р. н.; Дон Карлос, 1840 р. н., який помер у рік і два місяці; син 1842 р. н., який помер у той же день; і Девід, 1844 р. н., народжений майже через п’ять місяців після загибелі свого батька.

Протягом усього свого священнослужіння пророку подобалося бути серед святих. Він казав про Наву і його мешканців: “Це наймиліше місто і найкращі люди під небесами”¹⁴. У свою чергу святі любили його і вважали його своїм другом, часто називаючи його “брат Джозеф”. Один навернений писав: “У ньому була особиста чарівність, що притягувала до нього всіх людей, які знайомилися з ним”¹⁵. “Він не удає з себе непогрішну і бездоганну людину,—писав один з мешканців Наву.— Він є людиною, яка не може не подобатися. … І він не роздувається від особистої важності, як багато людей гадають, а навпаки веде себе по-свійськи з кожною пристойною людиною”¹⁶. Уільям Клейтон, навернений з Англії, писав додому з Наву про пророка: “Справді, якби ж то я був такою людиною…”¹⁷.

Пророк виголосив багато проповідей у Наву, і членам Церкви подобалося слухати його, адже він навчав явлених одкровенням євангельських істин із силою. Ангус М. Кеннон пригадував: “Ніколи не було такого, щоб я слухав його і щоб це не заряджало усю мою сутність і не змушувало всю мою душу прославляти Господа”¹⁸. Бригам Янг казав: “Я ніколи не пропускав жодної нагоди побути з пророком Джозефом і почути його слова на публіці чи приватно, аби я міг черпати розуміння з джерела, з якого він промовляв, аби я міг мати його і звертатися до нього, коли потрібно. Такі моменти були для мене ціннішими за всі багатства світу”¹⁹.

Провідництво Джозефа Сміта не обмежувалося лише його духовними обов’язками. В Наву пророк займався громадськими, законодавчими, підприємницькими, просвітницькими і військовими справами. Він хотів, щоб місто Наву могло запропонувати своїм городянам всі переваги і можливості культурного і громадського розвитку. У січні 1844 р., переважно через те, що влада штату і федеральна влада відмовилися надати відшкодування за права і власність, відібрані у святих в Міссурі, Джозеф Сміт оголосив про своє балотування в Президенти Сполучених Штатів Америки. І хоча більшість оглядачів сходилися в думці, що в нього було мало шансів бути обраним, його крок притягнув увагу громадськості до поширених порушень гарантованих конституцією прав святих. Пророк якось проголосив, що всі люди “мають рівні права в тому, щоб скуштувати плоди прекрасного дерева нашої національної свободи”²⁰.

Святість Господу: будівництво храму Божого в Наву

Коли святих змусили залишити Кертленд, вони покинули свій храм, над будівництвом якого так тяжко працювали. Але святий храм знову мав з’явитися серед них, бо Господь повелів їм почати будівництво храму в Наву. Робота почалася восени 1840 р. Наріжник був закладений 6 квітня 1841 р. під час церемонії, на якій головував пророк. Спорудження храму в Наву було одним з найвидатніших будівництв у тодішній західній Америці. Щоб побудувати храм, святим довелося принести величезні жертви, адже, враховуючи постійний притік іммігрантів до міста, що розвивалося, члени Церкви були переважно бідними.

Пророк почав говорити про хрищення за померлих ще 15 серпня 1840 р. Оскільки храм перебував на перших стадіях спорудження, святі спочатку виконували хрищення за померлих у прилеглих річках. У січні 1841 р. Господь повідомив, що така практика може тривати лише до того часу, поки хрищення за померлих не почнуть виконуватися в храмі (див. УЗ 124:29–31). Влітку і восени 1841 р. святі побудували тимчасову христильну купіль у щойно виритому котловані для фундаменту храму. Хрищення за померлих у цій купелі вперше були проведені 21 листопада 1841 р.

У 1841 р. були проведені перші запечатування подружжів, а в 1843 р. пророк продиктував одкровення, що описує вічну сутність шлюбного завіту (див. УЗ 132). Учення з цього одкровення були відомі пророку ще в 1831 р.²¹ За повелінням Бога він також навчав доктрині множинного шлюбу.

Оскільки будівництво храму ще не завершувалося Джозеф Сміт вирішив розпочати проведення храмового ендаументу за межами його святих стін. 4 травня 1842 р. у верхній кімнаті свого Червоноцегляного магазину в Наву пророк виконав перший ендаумент для групи братів, у якій був і Бригам Янг. Пророк не дожив до завершення храму в Наву. Але в 1845–1846 рр. тисячі святих отримали храмовий ендаумент від Бригама Янга та інших, хто отримали ці благословення від пророка.

Священнослужіння Джозефа Сміта наближається до завершення

Поки святі насолоджувалися відносним спокоєм у Наву, хмари переслідування невпинно нависали над пророком, і він відчував, що його земна місія добігає кінця. На пам’ятних зборах у березні 1844 р. пророк доручив Дванадцятьом керувати Церквою після його смерті, пояснюючи, що тепер у них є всі ключі і влада, необхідні для цього. Уілфорд Вудрафф, тоді член Кворуму дванадцятьох, згодом казав: “Я складаю своє свідчення, що ранньої весни 1844 року в Наву пророк Джозеф Сміт скликав разом апостолів і передав їм обряди Церкви і Царства Божого. І всі ключі й сили, які Бог дарував йому, він запечатав на наших головах, і він сказав нам, що ми мусимо підставити свої плечі й опікуватися цим Царством або ми будемо прокляті. Його обличчя було ясним, наче бурштин, і він був поглинутий силою, якої я до того не бачив у жодній людині у плоті”²². Після смерті пророка відповідальність за Церкву і Царство Боже на землі мала лягти на Кворум Дванадцятьох Апостолів.

У червні 1844 р. пророка звинуватили в організації заколоту. Хоча його виправдали за цим звинуваченням у Наву, губернатор Іллінойсу Томас Форд наполіг, щоб Джозеф постав перед судом Картеджа, шт. Іллінойс, окружному центрі Хенкоку, за тим же звинуваченням. Коли пророк і його брат Гайрум прибули до Картеджа, їх звільнили під заставу за першим звинуваченням, але потім їх звинуватили у зрадництві щодо штату Іллінойс і кинули за ґрати місцевої в’язниці.

Спекотного і задушливого дня 27 червня 1844 року натовп бандитів з перемазаними в чорне обличчями штурмував в’язницю і вбив Джозефа і Гайрума Смітів. Приблизно через три години потому Уіллард Річардс і Джон Тейлор, які були у камері з мучениками, надіслали сумну звістку до Наву: “В’язниця Картеджа, 8:05 вечора, 27 червня 1844 р. Джозеф і Гайрум мертві. Все відбулося миттєво”²³. У свої 38 років пророк Джозеф Сміт запечатав своє свідчення власною кров’ю. Його робота на землі завершилася, Церква і Царство Боже встановлено востаннє на землі, і Джозеф Сміт пав від куль убивць. Сам Господь свідчив щодо пророка Джозефа Сміта: “Я [покликав Джозефа Сміта] через Моїх ангелів, Моїх священнослужителів і Своїм власним голосом з небес, виконувати Мою роботу, основу якої він дійсно заклав, і був вірним; і Я забрав його до Себе. Багато хто дивувався через його смерть; але було необхідно, щоб він запечатав своє свідчення власною кров’ю, щоб його могло бути вшановано, а злочестивих могло бути засуджено” (УЗ 136:37–39).

Джозеф Сміт, великий пророк, провидець і одкровитель останніх днів, був доблесним і слухняним слугою Всевишнього. Президент Бригам Янг засвідчив: “Я не думаю, що на землі живе людина, яка знала його краще, ніж знав його я, і я сміливо заявляю, що, окрім Ісуса Христа, на цій землі не жив і не живе кращий чоловік. Я—його свідок”²⁴.