Сила прощення

“Приходь, дорогий друже, бо війну скінчено, Бо колишні друзі зрештою стають друзями знову”.

З життя Джозефа Сміта

Βлітку 1839 р. пророк дав ім’я Наву тій ділянці на березі ріки Міссісіпі, що належала до шт. Іллінойс, де збиралися святі. Ця назва прийшла з гебрейської мови, і вона означає “красиве розташування, або місце”, і також це слово мало додаткове значення “[місце] відпочинку”¹. Під проводом пророка святі почали перетворювати селище Коммерс на прекрасне місто. Спершу вони замінили свої курені й намети на дерев’яні будинки, а тоді стали з’являтися численні каркасні доми і капітальні цегляні доми. Вони посадили фруктові дерева і дерева для затінку, виноградники і плодові кущі, щоби прикрасити їхні просторі ділянки. У своєму прекрасному Наву святі сподівалися знайти мирний притулок, подалі від їхніх переслідувачів з Міссурі.

У ті часи будівництва Джозеф Сміт пережив одну подію, яка проявила його милостиву вдачу і готовність прощати інших, дозволяючи їм залишати позаду помилки минулого. Деніел Тайлер згадував про той випадок:

“Один чоловік, який мав високий чин в Церкві у Фар-Уесті [шт. Міссурі], був уражений лихоманкою, або малярією. У той час як його розум і тіло були слабкими, група відступників підбурювала його і переконувала залишити святих і йти за ними. Він свідчив проти пророка. Коли святі селилися в Коммерсі, той чоловік, одужавши від своєї хвороби, переїхав з Міссурі до Квінсі, шт. Іллінойс. Там він став працювати на лісоповалі, щоб заробити на те, щоби переїхати з сім’єю до Наву і явитися на очі чоловікові Божому, якому він нашкодив, аби, можливо, він простив йому і дозволив повернутися до пастви. … Він відчував, що для нього немає спасіння більше ніде, і якщо в цьому йому відмовлять, усе буде втрачено для нього. Він почав свій [шлях покаяння] з сумним серцем і сумними очима.

Коли [той чоловік] наближався, Господь сказав брату Джозефу, що той іде. Пророк подивився у вікно і побачив, як той іде вулицею. Як тільки той був у воротах, пророк хутко підвівся зі стільця, і побіг, і зустрів його на дворі, вигукуючи: “О, брате, … який я радий бачити тебе!” Він обійняв його, і обидва плакали як діти.

Достатньо сказати, що належне відшкодування (відновлення репутації пророка) було зроблено і занепала людина знову ввійшла до Церкви дверима, отримавши знову священство, відслуживши кілька важливих місій, стала частиною зібрання святих у Сіоні і померла в повній вірі”².

Джордж К. Кеннон, який служив радником у Першому Президентстві, дав додаткові свідчення стосовно схильного до прощення характеру Джозефа Сміта: “Стійко захищаючи істину, непохитно виконуючи заповіді Божі, Джозеф був завжди милостивим до слабких і до тих, хто робив помилки. Влітку 1835 р. він працював у радах і на зборах у Кертленді і навколо міста, і його вибрали як одного з тих, хто розглядав справи кількох членів Церкви, які мали відповідати за свої проголошення проти Президентства Церкви. Незалежно від того який жереб випадав йому—чи то захищати, чи обвинувачувати, він (будучи тим, хто від цього постраждав), діяв з такою делікатністю і справедливістю, що завойовував любов усіх”³.

Учення Джозефа Сміта

Ми повинні практикувати принцип милості і прощати наших братів і сестер

“Одна з найприємніших подій, що можуть відбуватися на землі, коли одна людина згрішила проти іншої, це коли цей гріх прощають; а тоді, за тим величним і досконалим прикладом Спасителя, молити нашого Небесного Батька, щоб і [грішника] простили”⁴.

“Завжди практикуйте принцип милості і будьте готові простити нашого брата, побачивши перші ознаки покаяння і бажання отримати прощення; а якщо ми прощаємо нашого брата чи навіть ворога ще до того, як він покається і попросить простити його, наш Небесний Батько буде до тієї самої міри милостивим до нас”⁵.

Будьте терплячими й стриманими у відносинах між собою, бо так само Господь ставиться до нас. Моліться за ваших ворогів у Церкві і не проклинайте ваших ворогів, що поза Церквою: бо помста Моя, каже Господь, і Я відплачу [див. Римлянам 12:19]. Кожному висвяченому члену Церкви і всім ми кажемо: будьте милостивими, і ви знайдете милість. Прагніть допомагати спасати душі, а не губити їх: бо істинно ви знаєте, що “на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння” [див. Лука 15:7]”⁶.

Елайза Р. Сноу передавала такі слова пророка: “[Святі] мають озброїтися милістю, яким би не було нечестя в нашому осередку”. Він сказав, що був знаряддям, щоби вивести нечестя на світло—і сумно було думати і жахливо, що так багато наражають себе на диявольське прокляття і йдуть на погибель. З глибоким почуттям він сказав, що вони є такими ж смертними людьми, як і ми, і ми любили їх колись, і хіба не повинні ми закликати їх змінитися? Ми ще не прощали їх сімдесят разів по сім, як казав Спаситель [див. Матвій 18:21–22]; можливо ми їх навіть один раз не прощали. Зараз день спасіння для тих, хто кається і змінюється”⁷.

“Уявіть, що Ісус Христос і святі ангели з якогось незначного приводу відвернуться від нас—що тоді буде з нами? Ми повинні бути милостивими одне з одним і пробачати незначне”⁸.

Уіллард Річардс, член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, повідомляв: “Джозеф зазначив, що все є добрим між ним і небесами; що він не мав ворожості ні до кого; і за молитвою Ісуса, або за зразком цієї молитви, так молився Джозеф: “Батьку вибач мені мої провини, як я прощаю тим, хто завинив проти мене” [див. Матвій 6:12, 14], бо я вільно вибачаю всім людям. Якщо ми хочемо знайти і плекати любов інших людей до нас, ми повинні самі любити інших людей, навіть наших ворогів—як ми любили б наших друзів”⁹.

Прощення відновлює єдність у почуттях

“Мені сумно, що немає тіснішого товариства; якщо один член Церкви страждає—усі мають відчувати це; через єдність у почуттях ми отримуємо силу від Бога. Христос казав, що прийшов закликати до покаяння грішників, щоби спасти їх. Христос був засуджений самовдоволеними Юдеями, тому що Він приймав до Своєї спільноти грішників; Він приймав їх за умови покаяння в їхніх гріхах. … Якщо грішники каються, ми зобов’язані приймати їх і через доброту освячувати і очищувати їх від усієї неправедності своїм впливом, доглядаючи їх. … Ніщо так не допомагає вести людей подалі від гріха, як те, щоби брати їх за руку і з ніжністю доглядати їх”¹⁰.

Пророк Джозеф Сміт написав групі церковних провідників: “Брати, дозвольте мені сказати вам, що це моя натура— давати і прощати, мати терпіння і стриманість—з усім довготерпінням—по відношенню до помилок, глупот, слабкостей і злочестивості моїх братів і цілого світу; і моя довіра і любов до вас не стала меншою і не послабшала. І тепер, якщо вас покличуть мати терпіння до якихось наших слабкостей чи помилок і прийняти від нас догану, не ображайтеся. … Коли я зустрічаюся з вами лице до лиця, я очікую, не маючи найменших сумнівів, що всі питання між нами будуть чітко зрозумілими, що пануватиме досконала любов; і що священний завіт, яким ми зв’язані разом, займає центральне місце у вашому серці”¹¹.

Пророк Джозеф Сміт сказав такі слова на зборах зі своїми радниками в Першому Президентстві і Дванадцятьма: “Я іноді говорив надто різко під впливом хвилинного пориву, і якщо я образив ваші почуття, брати, я прошу вибачення, бо я люблю вас і буду підтримувати вас усім серцем в усій праведності—перед Господом і перед усіма людьми; і будьте певними, брати, я бажаю стримати потік усіх протистоянь—у штормах і в бурях, у громах і блискавках, на морі і на суші, в пустині або серед лжебратів, або погромників, або будь-де, куди Бог у Своєму передбаченні може покликати нас. І я маю рішучість, щоб ні висота, ні глибина, ні князівства, ні влади, ні те, що є, ні те, що буде, ні будь-яке інше створіння, не відділила мене від вас [див. Римлянам 8:38–39].

І я зараз укладаю завіт з вами перед Богом, що я не буду слухати або приймати будь-які принизливі повідомлення про будь-кого з вас, і не буду засуджувати вас за будь-яким свідченням під небесами, що є нижче того свідчення, що є безпомилковим, аж доки я не побачу вас лице до лиця, і знатиму напевно; і я маю нескасовну довіру до вашого слова, бо я вірю, що ви є мужами правди. І я прошу того самого від вас, коли я щось кажу вам, щоб ви мали таку саму довіру до мого слова, бо я не буду казати вам, що знаю щось, не знаючи цього”¹².

Восени 1835 р. брат пророка, Уільям, не погодився з одним рішенням, що його ухвалив пророк, розгнівався і почав ставитися до пророка з презирством і закликав інших мате таке саме ставлення до нього. Ця поведінка засмутила пророка, і він написав Уільяму: “Брате Уільям, я бажаю, щоби ти упокорився. Я вибачаю тобі без умов, і ти знаєш мій непорушний і незмінний характер; я знаю, Кому я довіряю; я стою на скелі; потопи не можуть повалити мене, ні, вони мене не повалять. Ти знаєш, що вчення, яке я викладаю, є істинним, ти знаєш, що Бог благословив мене. … Ти знаєш, що мій обов’язок—увіщувати тебе, коли ти чиниш неправильно. Я завжди використовую цю нагоду, і ти матимеш той самий привілей. Я дозволю собі увіщувати тебе через своє перворідство; і я даю тобі цю нагоду, тому що це мій обов’язок—бути смиренним і приймати догану і настанови від брата, або друга. …

І нехай Бог має милість над домом мого батька; нехай Бог забере ворожнечу між мною і тобою; і нехай усі благословення будуть відновлені, і нехай минуле забудеться назавжди. Нехай смиренне покаяння приведе нас обох до Тебе, О Боже, і до Твоєї сили, і захисту, і вінця, щоби насолоджуватися товариством батька, матері, Алвіна, Гайрума, Софронії, Сем’юела, Кетерін, Карлоса, Люсі і святих, а також усіх освячених у мирі, назавжди—це є молитва твого брата”¹³.

1 січня 1836 р. пророк сказав такі слова стосовно своїх зусиль по вирішенню цієї проблеми в своїй сім’ї: “Вдячність сповнює моє серце, коли я згадую минулі роки і примножені благословення, що вінчали наші голови, але моє серце болить через труднощі в сім’ї мого батька. … Я хочу, щоби з мого боку нічого не бракувало в тому, щоби щось виправити і від чогось по-дружньому відмовитися, щоби вирішити всі сімейні труднощі цього дня, щоби новий рік і подальші роки—буде їх небагато чи багато—могли пройти в праведності перед Богом. …

Брати Уільям і Гайрум, а також дядько Джон Сміт прийшли до мого дому, і ми пішли в кімнату разом з батьком і старійшиною Мартіном Гаррісом. Батько Сміт почав нашу бесіду з молитви, після чого висловився з цього приводу з великим почуттям і щирістю, саме з усім почуттям батька, почуття якого були глибоко уражені через труднощі, що були в сім’ї, і поки він говорив з нами, Дух Божий зійшов на нас з великою силою і серця в нас розтанули. Брат Уільям смиренно сповідався і просив у мене вибачення за те, що ображав мене, і я просив його вибачити в тому, де був сам неправий.

І дух сповіді і прощення панував серед усіх нас, і ми пообіцяли одне одному, перед Богом, і святими ангелами, і братами, що віднині будемо намагатися зміцнювати одне одного в праведності в усьому, що не будемо слухати поганого одне про одного; але як справжні брати будемо йти одне до одного з усім нашим горем, у дусі лагідності, і вирішувати все, і цим збільшувати наше щастя і щастя сім’ї, коротше кажучи, щастя і благополуччя всіх. Тоді покликали мою дружину і мою матір, а також мого писаря, і ми повторили їм завіт, який ми уклали; і вдячність сповнювала наші груди, і сльози котилися з очей. Після цього мене попросили закрити нашу бесіду, я помолився; і це було справжнє свято і радісний час”¹⁴.

Виявляючи довготерпіння і милість до тих, хто κaється, ми можемо допомогти привести їх до “свободи дорогих дітей Божих”

У кінці 1838 р. Уільям У. Фелпс, який був вірним членом Церкви, опинився серед тих, хто неправдиво свідчив проти пророка та інших провідників Церкви, що привело їх до ув’язнення в Міссурі. У червні 1840р. брат Фелпс написав Джозефу Сміту, молячи його простити. Пророк Джозеф відповів: “Я мушу сказати, що маю непересічні почуття, пишучи тобі коротку відповідь на твого листа від 29 числа минулого місяця; у той самий час, я радію, що мені дано цей привілей.

Ти можеш певною мірою зрозуміти, що відчували я, і старійшина Рігдон, і брат Гайрум, читаючи твого листа—дійсно наші серця розтанули від ніжності й співчуття, коли ми дізналися про твої рішення тощо. Я можу запевнити тебе, що маю намір діяти в твоїй справі так, щоб це отримало схвалення Єгови (Кому я служу), і щоб це було у відповідності до принципів істини і праведності, які було відкрито; і оскільки довготерпіння і милість були притаманні справам нашого Небесного Батька з тими, хто є смиренним і хто кається, я маю бажання слідувати цьому прикладові, плекати ті самі принципи і таким чином бути спасителем моїх ближніх.

Це правда, що ми багато перестраждали через те, що ти зробив—чаша жовчі, вже надто повна, щоби її пити смертним, була воістину переповнена, коли повернув проти нас ти—той, з ким ми часто мали прекрасне спілкування і пережили багато втішних часів від Господа—“бож не ворог злорічить на мене, це [ми перенесли] би”. [Псалом 54:13]”. “Того дня, коли став ти навпроти, того дня, як чужі полонили були його військо, і коли чужинці в його брами ввійшли і жереба кидали про [Фар-Уест], то й ти був, як один з них! І тому не дивися на день свого брата, на день лиха його, і не тішся з Юдиних синів у день їхньої згуби, і не розкривай своїх уст у день утиску”. [Див. Овдій 1:11–12].

Однак чашу випито, волю нашого Батька сповнено, і ми ще живі, за що я дякую Господу. І, отримавши визволення з рук злочестивих людей милістю нашого Бога, ми кажемо, що ти можеш бути звільненим від сил Ворога, бути приведеним до свободи дорогих дітей Божих і знову зайняти своє місце серед святих Всевишнього, і старанністю, смиренням та любов’ю непідробною ввірити себе нашому Богові, і твоєму Богові, і Церкві Ісуса Христа.

Вірячи, що твоя сповідь справжня і твоє покаяння істинне, я буду щасливий знову подати тобі правицю товариства і радіти поверненню блудного сина.

Твого листа зачитали святим минулої неділі, і можна було бачити, що вони відчували, коли одностайно було ухвалено, що У. У. Фелпс має бути прийнятий до товариства.

Приходь, дорогий друже, бо війну скінчено, Бо колишні друзі зрештою стають друзями знову”¹⁵.