Лише в цифровому форматі: Дорослій молоді
Допомагати близьким знаходити відповіді та долати сумніви, коли їхня віра похитнулася
Буває важко справлятися із сумнівами, коли йдеться про віру. Ось кілька підказок, які допоможуть вашим близьким подолати їх.
Якось увечері мені зателефонував друг, коли я їхала додому з роботи, і коли він запитав, як у мене справи, я не змогла стримати всі свої емоції. Я відчувала занепокоєння, викликане деякими запитаннями. Певні аспекти Церкви здавалися мені незрозумілими. Я відчувала незадоволення через те, що не мала чітких відповідей на свої запитання. І хоча я не дратівлива за характером, все ж відчувала злість і розчарування. Певний час мої запитання не давали мені спокою, і я не знала, що робити.
Під’їжджаючи до будинку, я вилила своєму другові всю душу. Я розповіла про запитання, які не давали мені спокою, і про свої почуття. Після розмови мені стало легше. І не тому, що він мав відповіді на всі запитання, їх у нього не було. Втім він був готовий просто мене вислухати. Він співчував тому, що я відчувала, і допоміг мені зрозуміти, що я не єдина людина, у якої є запитання. Мої запитання не були ознакою того, що мені бракує віри, і немає нічого неприродного в тому, щоб почуватися непевною.
Коли з’являються запитання стосовно євангельсько вчення, життя може стати важким, а іноді навіть змінюватися. А бажання допомогти близькій людині пережити цей період може викликати біль і збентеження. Людина може думати, що не вписується у загал і що лише вона не може знайти відповіді на запитання.
Але ви можете допомогти цій людині відчути, що насправді вона не вигнанець, що вона не самотня у часи непевності.
Що робити, коли ми допомагаємо другу, який має сумніви
Коли друзі чи близькі люди мають запитання, сумніви або проблеми з вірою, ми хочемо зробити все, що в наших силах, аби їм допомогти. Але буває важко зрозуміти, що ж насправді спрацює. Ось кілька ідей, які стануть вам у пригоді, коли ви допомагатимете своїм близьким:
-
Нехай вас скеровує Дух. Моліться, щоб знати, як ви можете допомогти і що можете сказати, а потім покладайтеся на Господа.
-
Будьте співчутливими. Розпитайте друга, що він/вона відчуває, і вислухайте, щоб зрозуміти. Усвідомте, що ці переживання нелегкі, і дайте другові відчути, що ви готові надати будь-яку допомогу.
-
Просто будьте поруч. Можливо все, що людині потрібно—це мати друга, який уважно вислухає, поспівчуває і не буде швидко судити.
-
Пам’ятайте, що ви не повинні усувати або вирішувати проблеми свого друга. Ви можете слухати і допомагати, але шлях треба пройти вашому другові, а не вам. Яким би не було його чи її рішення, воно не буде відображати вас чи вашу віру.
-
Якщо запитання чи занепокоєння близької людини викликають у вас тривогу, намагайтеся зберігати спокій і допомогти їй відчувати спокій, коли ви поруч. Коли у людини виникають запитання, вона може відчувати неспокій, збентеження або розчарування. Тож якщо ваша реакція є спокійною, а не різкою, ви можете принести набагато більше користі.
-
Пам’ятайте, що ви не повинні мати всі відповіді. Ви можете висловити свої думки і погляди, однак прийнятно сказати: “Я не зовсім упевнений/а у відповіді” або певний час подумати чи вивчити питання, перш ніж дати відповідь.
-
Уникайте того, щоб пропонувати швидке вирішення проблем. Часто людям потрібен той, хто їх спочатку вислухає, а потім дасть пораду.
-
Якщо відповідь або порада, яку ви даєте, не допомагає або не знаходить відгуку, не наполягайте. Усі ми повинні знаходити відповіді самостійно та у власний спосіб, і кожен з нас по-різному отримує одкровення.
-
Моліться і постіться за близьку людину. Молитва за інших людей може прикликати сили небесні у їхнє життя. Зрештою Алму молодшого було приведено до покаяння завдяки молитвам його батька (див. Moсія 27:14). Ніколи не легковажте тим, що ваша віра може зробити для інших!
-
Що б не сталося, пам’ятайте, що ви любите цю людину. Коли близька людина вирішує вірити не так, як ми, чи приймає рішення, які ми не розуміємо, ми можемо, як і раніше, поважати її свободу волі і любити попри всі розбіжності.
Зрештою пам’ятайте, що наявність запитань або відчуття невпевненості в чомусь—це не відхилення від норми. Це—важлива частина процесу зростання під час земного життя. Старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Мати запитання—це природно: насінина щирих досліджень часто проростала і перетворювалася на величне дерево розуміння. Мало хто з членів Церкви у той чи інший період не вирішував би серйозні або делікатні запитання. Одна з цілей Церкви—плекати і розвивати зернину віри—іноді навіть на піщаному ґрунті сумнівів та непевності. Віра—це надія на те, чого не видно, але що є істинним”1.
Я й досі не маю відповідей на всі свої запитання. Але мій друг зробив найголовніше—він допоміг зрозуміти, що мені не потрібно отримувати всі відповіді відразу. З плином часу відповіді надходили уривками й частинами. Я вірю в те, що Бог має всі відповіді і що Він про мене дбає. Я сподіваюся, що відповіді надійдуть, коли мені це буде потрібно. І цього достатньо для мене зараз.