Шматочок місіонерського раю
Автор живе в штаті Юта, США.
Коли ми постукали у двері до сім’ї Баутиста, то й не підозрювали, які благословення побачимо в майбутньому.
Ілюстрації Діллін Марш
Одного дощового вечора в кінці листопада 1973 року ми з напарником ходили від дверей до дверей у Манілі, Філіппіни, займаючись місіонерською роботою, і постукали у двері Ромео й Наті Баутиста. Вони запросили нас увійти й люб’язно послухали наше коротке послання. Наті не розмовляла англійською (а ми в той час навчали лише англійською), але Ромео розмовляв і хотів, щоб ми прийшли ще раз. Він також сказав, що його молодшій сестрі Авелії, яка живе у них, поки навчається в коледжі у Манілі, мабуть, теж буде цікаво послухати.
Ми так раділи цим новим зацікавленим євангелією, як можуть радіти лише юні місіонери, і з нетерпінням чекали, коли за кілька днів знову зможемо побачитися з ними. Урок пройшов так добре, що нам важко було в це повірити. Ромео і Авелія уважно слухали й ставили запитання. Наті слухала, але мало розуміла з того, що ми розповідали. Усі вони з самого початку були сприйнятливими до послання---а це мрія кожного місіонера!
Щоразу, коли ми йшли від них після уроку, Ромео проводив той самий урок для своєї дружини мовою тагалог. Вони разом повільно читали Книгу Мормона англійською мовою. У той час у них було дві маленькі доньки: Рут, яка щойно почала ходити, і Наміе, яка була немовлям.
У грудні 1973 року я був щасливий охристити і конфірмувати Ромео та його сестру Авелію. Ми з напарником раділи, що ця сім’я виявляє таку віру і зацікавленість євангелією, але ми ніколи не могли передбачити вічного впливу, який матиме їхнє рішення, і те, якою неймовірною буде кількість людей, що отримають благословення в найближчому й віддаленому майбутньому.
З самого початку Ромео і Авелія стали вірними й сильними членами філії Макаті. Невдовзі після їхнього хрищення я повернувся додому в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта. Радіючи тому, що повертаюся додому, я навіть не записав поштової адреси Ромео, щоб написати йому листа. У той час не було ні Інтернету, ні мобільних телефонів.
Невдовзі я познайомився із Сьюзен, моєю вічною супутницею. Я навчав її, охристив, і в 1975 році ми з нею уклали шлюб, а в 1976 році були запечатані в Солт-Лейкському храмі. У нас народилося троє дітей, і ми активно служили у різних церковних покликаннях. Я також приділяв значний час нашому сімейному бізнесу. Мені часто згадувалася сім’я Баутиста. Мені хотілося дізнатися, як вони живуть, але я не знав, як можу зв’язатися з ними.
І тоді одного чудового дня у 1997 році я отримав листа від пані Авелії Війтенберг, який надійшов з Маккая, штат Квінсленд, Австралія! У мене там не було знайомих, але коли я прочитав листа, то дізнався, що Авелія, сестра Ромео, познайомилася з австралійцем голландського походження й уже кілька років живе у Квінсленді. Вона знайшла мою стару поштову адресу у своєму записнику під час весняного прибирання дому.
Ми з Авелією почали листуватися, бажаючи знати, що відбулося в житті кожного з нас за минулі десятиліття. Вона також дала мені поштову адресу Ромео, який переїхав до Тіві, що у південній частині острова Лусон на Філіппінах.
Того року, після 24-річної перерви у спілкуванні, ми почали листувалися з Ромео, і наші старі стосунки відновилися. Ромео розповів, що у них з Наті тепер п’ятеро дітей. Наті й решта сім’ї охристилися після мого повернення додому. Їхня найстарша донька Рут закінчила служіння у Філіппінській місії Давао, а друга й третя дочка, Наміе та Джоан, на той час служили, відповідно, в північній частині Лусону та в Гуамі. У них була ще четверта донька Лін, яка пізніше служила в Філіппінській місії Баґйо, і нарешті син Джон, який пізніше служив у Філіппінській місії Каґаян-де-Оро.
Ми з дружиною попросили адреси Наміе та Джоан і послали їм листи у їхні місії. Ми ніколи їх не бачили і зовсім їх не знали, але відразу відчули такий міцний зв’язок між нами, який важко описати словами. Здавалося, що вони наші доньки! Під час листування відновилася наша любов до сім’ї Баутиста, а особливо до Наміе та Джоан, які були сповнені Духом, служачи на місії повного дня. В одному з листів Наміе запитала, чи може вона зателефонувати нам на Різдво, оскільки у її батьків не було в той час телефону. З дозволу президента місії вона зателефонувала нам у день Різдва в 1997 році, і ми обоє упродовж кількох хвилин просто плакали. Потім я нагадав їй, що міжнародний телефонний дзвінок надто дорогий, щоб марнувати його лише на те, аби поплакати в слухавку. Ми посміялися і мали чудову розмову, незважаючи на її обмежене знання англійської мови. Вона запросила нас приїхати на Філіппіни влітку наступного року, коли повернеться додому й буде звітувати на причасних зборах про свою місію.
Влітку 1998 року, коли Наміе поверталася з місії додому, я запланував, що поїду на Філіппіни зі своєю 16-річною донькою. Ми приїхали в Манілу, а потім зустрілися з Рут. Ми разом відвідали Манільський Філіппінський храм. Потім ми полетіли на південь у Тіві, де жила її сім’я. Неможливо описати радість, яку я відчув, коли знову побачив Ромео і його сім’ю. Сильні узи нашого братерства відразу ж відновилися. Ми розмовляли, обнімалися і віддавалися спогадам; ми разом їли і кожного вечора, поки ми були там, читали Писання з його сім’єю. Вони були такими сильними стовпами свідчення у своїй маленькій філії. Ми були на причасних зборах у філії Тіві й слухали, як Наміе звітувала про свою місію. То було дивовижно. То було майже, як на небесах. Дійсно, то був місіонерський рай.
У той час Ромео служив президентом філії Тіві. Він був тим знаряддям, за допомогою якого євангелія дійшла до його родичів, що жили на півночі Лусону. Ромео привів свою сім’ю до храму, де він запечатався з Наті та всіма їхніми дітьми. Зараз усі п’ятеро дітей одружені й запечатані в Манільському храмі. Дехто з них уклав шлюб з колишніми місіонерами. Джоан стала знаряддям у наверненні до євангелії свого хлопця. Вони чекали рік після його хрищення, а потім одружилися в Манільському храмі. Наті раптово померла в 2007 році, але сім’я залишилася непохитною в євангелії. Вони вдячні за завіт запечатування і знають, що знову побачать свою чудову дружину й матусю, якщо залишаться вірними.
Зараз налічується понад 70 членів родини Баутиста, які активні в Церкві. В самій сім’ї та в родині є 17 колишніх місіонерів повного дня і 14 храмових шлюбів. Члени сім’ї також служили єпископами і президентами філій, президентами колу та округу і президентами та радниками в Товаристві допомоги, Товаристві молодих жінок і Початковому товаристві! Джон, син Ромео, був єпископом в Кесон-Сіті. Чоловік Рут був членом вищої ради в тому ж колі. Чоловік Лін також був президентом філії в Тіві. Безперечно, сім’я Баутиста створює міцний спадок служіння й віри на Філіппінах.
З 2008 по 2010 рік ми з дружиною служили як літня місіонерська подружня пара у Філіппінській місії Сан-Пабло. Одного дня в Манільському храмі зібралася більшість сім’ї Баутиста, щоб бути присутніми під час укладання шлюбу Джона Баутисти, сина Ромео, з сестрою Вікторіно, однією із колишніх сестер-місіонерок з місії Сан-Пабло, яка, завершивши служіння, нещодавно повернулася додому.
Наш президент місії запитав, чи хотіли б ми взяти участь у тій радісній події, і ми відразу ж запланували там бути. Моя дружина знала про мої теплі стосунки з сім’єю Баутиста, але була абсолютно приголомшена, побачивши, скільки членів їхньої сім’ї зібралися там і як сильно вони її люблять. У її житті з’явилося 70 нових друзів.
Мені часто спадають на думку слова з Учення і Завітів 18:15: “І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!” Як кола на воді, вплив однієї душі---Ромео---поширився, створивши цілі хвилі сильних свідчень і активного церковного служіння на Філіппінах.
Я мав щастя допомогти закинути той камінець у воду сорок років тому, коли охристив Ромео та Авелію. Я відчув невимовну радість, спілкуючись з цією великою сім’єю, в якій уже третє покоління живе за євангелією. Це дійсно неперервний спадок і радість місіонерської роботи. Це шматочок місіонерського раю!