До нових зустрічей
Спасіння на мінному полі
Рассел Вестергард живе у штаті Вірджинія, США.
Ми не могли підійти до солдатки, яка потрапила у небезпеку, але ми могли заохочувати її, підтримувати і радіти її успіху.
Під час війни у Перській затоці я очолював команду солдат, які мали йти до Кувейту. Коли оборону було прорвано, ми обстежили бойові позиції ворога, щоб безпечно здолати шлях, і шукали по дорозі все, що може дати нам якусь інформацію про ворога.
Тільки-но я заступив на захоплений командний пост, то почув, як британський сержант несамовито закричав: “Стій! Ні кроку вперед!” Висунувши голову зі сховища, я побачив, що одній з моїх солдаток загрожувала неминуча загибель. Вона пішла по відкритій місцевості, щоб підняти якийсь документ, і тепер опинилася посеред великого мінного поля. Коли вона почула крик сержанта, то зупинилась і усвідомила свою небезпеку.
Зібравшись на краю мінного поля, наша команда могла бачити, як ця молода солдатка настільки перелякалася, що вся трусилася. Нам потрібно було діяти швидко, але ми не могли відправити солдат, щоб забрати її, тому що поставили б під ризик як їхнє, так і її життя. Мимоволі, не домовляючись, ми почали говорити з цією солдаткою, вигукуючи їй слова втіхи, заохочення і настанов. Ми бачили, як по її обличчю текли сльози і відчували страх у її відповідях, але завдяки нашим підбадьоренням вона потроху почала заспокоюватися.
Через якийсь час вона мала достатньо мужності, щоб подивитися назад на шлях, яким пройшла, і сказала нам, що може бачити свої сліди, ледве видні на піску. Завдяки нашій підтримці вона невпевнено почала повертатися своїми слідами назад. Обережно ставлячи ноги на свої попередні сліди, вона вийшла з цього мінного поля, упавши в наші розпростерті обійми після того, як зробила останній крок. Великий натовп солдат на узбіччі кричав від радості, коли ми вітали її повернення. Сльози страху змінилися усмішками і обіймами.
Небагато з нас стояли на краю справжнього мінного поля. Але багато хто з нас знає тих, хто залишив духовно безпечну місцевість, щоб потрапити у пастку мінних полів життя. Як і ця молода солдатка, вони також можуть відчувати себе самотніми, наляканими і невпевненими. Але та солдатка ні на мить не залишалась сама. У неї на узбіччі була ціла команда підтримки, це були друзі, які чекали на її повернення і не здавалися. У неї були провідники, які пропонували їй скерування і заохочення. Хоч вона сама мала вийти з того мінного поля, але ми спільними зусиллями допомогли їй знайти силу, щоб це зробити. У кінці ми святкували її порятунок виявом щирої любові і радості.
Духовний порятунок може бути таким же вражаючим. Коли ми пропонуємо допомогу як сім’я, як друзі або як приход чи філія, наші зусилля можуть багато чого змінити. Мабуть, життя тієї солдатки зберегли вчасно сказані слова підтримки і скерування. Так само ми можемо сприяти порятунку інших людей від небезпек духовної темряви, пропонуючи їм підтримку і скерування, які, зрештою, можуть повернути їх назад. Якщо ми будемо так робити, великою буде наша радість—не лише на якийсь момент цього життя, але й на всю вічність (див. УЗ 18:15).
Фотоілюстрація Крейга Дімонда