Овечки Меган
Джуліна К. Міллс живе в штаті Аризона, США.
“Докладати зусиль, щоб служити один одному” (Мосія 2:18).
“Тварини повинні відробляти догляд за ними”. Слова тата відголоском звучали в голові у Меган. Собаки охороняли овець, а кури несли яйця. Вівці давали вовну для продажу. Кожної весни Меган допомагала їх стригти, і їхня густа вовна виглядала, як сніг, що тане на зеленому полі.
Але овечки Меган були іншими. Вони народилися минулого року і були надто малими, аби давати достатньо вовни, що б виправдовувало догляд за ними. Тато хотів відвести їх до м’ясника, але дві крихітні, кволі овечечки припали Меган до серця. Вона вмовляла тата залишити їх, і він, зрештою, погодився. “Але,—попередив він її,—тобі доведеться піклуватися про них самостійно”.
Спочатку все було добре. Меган витратила свої гроші з дня народження, щоб купити сіно, коли маленькі овечки почали їсти самостійно. Але тепер у неї вже не було грошей з дня народження і тато сказав, що надто дорого випасати їх на полі за містом, яке він орендує. Крім того, Меган знала, що майже не буде їх бачити, якщо вони підуть на поле. Вона зітхнула, спостерігаючи за тим, як її овечки взялися за останню порцію сіна. Завтра його вже не буде, і їй потрібно знайти спосіб, як годувати своїх овець.
Меган сперлась на огорожу і гладила білу вовну на овечих головах. Трохи далі по вулиці вона могла бачити, як пан Флауерс доглядає за своїми трояндами. Ще через кілька будинків пані Вільмот повільно шкандибала за поштою. Пані Вільмот була вдовою і жила сама. Іноді брат Меган згрібав листя для пані Вільмот, але він завжди нарікав через те, що в неї не було грошей йому заплатити.
Меган звернула увагу, якої висоти була трава пані Вільмот. “Я запропоную їй підстригти її газон,—вирішила Меган. —Але не зараз. Мені потрібно придумати спосіб, як годувати овець”.
Раптом у Меган з’явилася ідея. Пані Вільмот має траву, а Меган має овець, яким потрібно пастися—досконале поєднання! Меган швидко погладила голови овець і побігла до дому пані Вільмот. Коли пані Вільмот відчинила двері, вона радісно посміхнулася Меган, бо зраділа гості. Слова так і вискакували з вуст Меган, коли вона пояснювала свою ідею.
“Пані Вільмот, гадаю, це чудово підійде нам обом!” —завершила Меган. Вона затаїла подих, чекаючи на відповідь.
“Мені теж так здається! —сказала пані Вільмот. —У мене буде компанія, і мій газон потребує допомоги. Завтра з самого ранку приводь овечок”. Меган і пані Вільмот усміхнулися одна одній, і Меган усміхалася всю дорогу, поки йшла додому.
Наступний день став початком довгої і прекрасної дружби. Кожного ранку перед школою Меган відводила овець до дому пані Вільмот, а після обіду залишалася трохи поспілкуватися перед тим, як забрати овець на ніч додому. Газон пані Вільмот залишався охайно скошеним, а овечки Меган виправдовували своє утримання.
Ілюстрація Гая Френсіса