Те, що для одного непотріб, для іншого—скарб

Андрій Боженов

Книга з золотими літерами на палітурці стала скарбом для того, хто шукав істину.

То був спекотний літній день під час моєї місії. Ми з напарником ходили вулицями Санкт-Петербурга, Россія, сподіваючись знайти нових слухачів. Того вечора ми зустрілися з літнім чоловіком біля нашого дому і почали з ним розмовляти. Хоча він не виявив зацікавленості до євангелії, ми з напарником відчули спонукання дати йому примірник Книги Мормона. Всередині книги ми написали йому хороші побажання, свої свідчення і нашу контактну інформацію.

Ми не знали про те, що пізніше того вечора один юнак на ім’я Ілля теж був на вулиці разом зі своїм братом. Проходячи погано освітленим підземним переходом, Ілля помітив золотий напис на палітурці книги, що лежала на землі. Нахилившись, щоб роздивитися книгу, він прочитав золоті літери, витиснені на книзі—Книга Мормона: Ще одне свідчення про Ісуса Христа. Він підняв книгу і приніс додому.

Наступного дня ми з напарником розмірковували над тим, як нам знайти нових слухачів. В голові промайнули думки: “Ми докладаємо всіх зусиль, щоб знайти когось. І де ж результати? Може, нам потрібно щось змінити в своїй роботі?”

За мить пролунав телефонний дзвінок. Я підняв слухавку. Голос на іншому кінці запитав: “Це старійшина? Я знайшов загублену вами книгу в підземному переході. Я хочу її повернути”.

Я відразу ж кинув погляд на полицю, де лежали мої Писання. “Я не думаю, що загубив свої Писання в метро,—відповів я.—Ні, я не губив свою Книгу Мормона, але ви можете залишити її собі й читати”.

Юнак сказав, що його звуть Ілля і пояснив, що він з Орська, Росія, а до Санкт-Петербурга приїхав працювати.

“Я б хотів більше дізнатися про цю книгу і про вашу церкву,—сказав він.—Можна з вами зустрітися?”

Я підскочив від радості. Не кожного дня потенційні слухачі дзвонять і просять зустрітися з нами, щоб більше дізнатися про Церкву.

“Звичайно ж, ми можемо зустрітися, Ілля!”— радісно відповів я.

Коли ми зустрілися з Іллею, він уважно слухав і ставив запитання. Ми були раді, що він був такий сприйнятливий до євангелії.

Під час уроку я відкрив примірник Книги Мормона, яку мав Ілля. Коли я побачив перші сторінки, то помітив знайомий почерк. Це був мій почерк! Я зрозумів, що то була та сама книга, яку ми дали літньому чоловікові за день до того. Очевидно, чоловік викинув книгу, і її невдовзі знайшов Ілля. Я був сповнений вдячності, що ми з напарником вирішили дати книгу літньому чоловікові, хоча в ту мить навіть не розуміли навіщо.

Невдовзі Ілля вирішив приєднатися до Церкви. Він почав активно ділитися євангельським посланням зі своїми родичами й друзями.

Я зрозумів, що Небесний Батько знає, коли людина готова сприйняти Його слово. Він вимагає від нас, місіонерів і членів Його Церкви, лише того, щоб ми виконували Його заповіді і підкорялися Його волі, коли бажаємо ділитися євангелією. У цьому випадку Бог знав, що хоча перший чоловік, який отримав Книгу Мормона, не зрозуміє її цінності, це вдасться Іллі (див. 1 Нефій 19:7).

Ілюстрації Аллена Гернса